80. Особливості макроекономічних показників та чистий економічний добробут.

ВВП та економічний добробут Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як най-обґрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки. По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативных факторів (забруднення повітря і води, шум, перенасе­лення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується. По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домо­господарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП. По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відобража­ється повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту. Далі, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП. Наша мета — максимально "покращити" показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із офіційного обсягу ВВП потрібно:   / • відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів; • додати вартісну оцінку неринкових операцій; • додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки; • додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів. Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту {ЧЕД). Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету. ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров'я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене з таких причин: ВВП включає вартісну оцінку негативних чинників, пов'язаних з виробництвом кінцевої продукції (наприклад, забруднення навколишнього середовища). Тому для оцінки добробуту від вартості ВВП треба віднімати вартість соціальних збитків від забруднення навколишнього середовища або від інших негативних чинників; добробут (рівень життя) також залежить не тільки від обсягу ВВП на душу населення, а й від рівня цін; показник ВВП на душу населення не враховує ступінь нерівності в доходах у країні, а тому перекручує справжній рівень економічного добробуту; ВВП не включає вартість неринкових операцій, які водночас є економічно доцільними; на добробут впливає зміна якості товарів, збільшення вільного часу тощо, але все це не відображується у ВВП. Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності — споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності: спочатку від величини валового національного продукту віднімались валові інвестиції (амортизація та чисті інвестиції); одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут; у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість: послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування); вільного часу; праці домогосподарок. Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно; одержаний результат зменшувався на величину збитків від забруднення навколишнього середовища, урбанізації тощо. У 1971 р. в Японії також почались дослідження щодо розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев'ять компонентів: державне споживання; особисте споживання; послуги державного капіталу; послуги споживчого капіталу; вільний час; неринкова діяльність — праця домогосподарок; природоохоронні витрати; збитки від забруднення середовища; збитки від урбанізації. Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти третій—дев'ятий у СИР не розраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Зазначимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують від'ємний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків. Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі. Державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут. Особисте споживання — головний компонент ЧЕД — визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста. До послуг державного капіталу належать послуги, які надають навчальні, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається строк їх використання та річна сума амортизації. Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу. Значення вільного часу зростає з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через середню заробітну плату і визначається як добуток ціни одиниці вільного часу на душу населення на середню кількість вільного часу за рік і на кількість працездатного населення. Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок. Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони навколишнього середовища (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів тощо), строку їх служби та норм амортизації. Ці витрати включаються до ЧЕД з від'ємним знаком. Збитки від забруднення навколишнього середовища виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні припустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні, включаються до ЧЕД з від'ємним знаком. 9. Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від дорожньо-транспортних пригод умовно оцінюються як добуток грошової компенсації по страхуванню на кількість постраждалих. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються як добуток середньогодинної заробітної плати на кількість часу, що перевищує ЗО хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються до ЧЕД з від'ємним знаком. Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД — зрости. Це відбувається, коли: а) зниження темпів зростання ВВП супроводжується певний час зростанням реального споживання; б) збільшується вільний час; в) зростає неринкова діяльність; г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища. Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилась більше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротились більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище підриває майбутнє зростання того ж споживання, не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій зростає, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП і ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.