Економічна думка на початку 19 ст.

Вивчаючи це питання, слід проаналізувати економічні погляди консервативного і ліберального дворянства та їхніх ідеологів на проблеми реформування сільського господарства.

Економічні ідеї декабристів. Під назвою декабристів у історію ввійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух у Росії в першій чверті XIX ст. Політична програма декабристів передбачала знищення самодержавства і встановлення або республіканського устрою, або конституційної монархії, центральним питанням соціально-економічної програми декабристів було знищення кріпацтва. Необхідно простежити вплив ідей ліберального дворянства і тогочасної західної політичної економії на формування поглядів і програм декабристів.

У розв'язанні ними аграрного питання намітились дві тенденції — радикальніша П. Пестеля і поміркованіша М. Тургенєва і М. Муравйова. Аналізуючи суть цих програм, необхідно звернути увагу на характеристику економічних поглядів М. Тургенєва, і зокрема на його теорію податків.

Економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва

Економічна думка цього періоду була безпосередньо пов'язана з вирішенням проблем кріпацтва. Аналізуючи її, слід звернути увагу на різні підходи до цієї проблеми представників консервативного та ліберального дворянства, а також буржуазії та її ідеологів.

Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговоренні проблеми скасування кріпацтва взяли участь і революційні Демократи як ідеологи селянства. Зокрема Герцен і Огарьов, які пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму, розробляли революційну програму звільнення селян.

Аналізуючи погляди Герцена і Огарьова, слід звернути увагу на те, що притаманна їм спільність соціально-економічного й політичного світогляду не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Крім того, якщо Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної творчості, то стосовно економічних проблем Огарьов був далекогляднішим за Герцена. Вони в цілому були прихильниками звільнення селян із землею, проте не бачили нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать певну компенсацію за втрату права користування «вигодами минулої кричущої несправедливості». Така позиція Герцена і Огарьова багато в чому залежала від їхньої належності до дворянського стану.

Однак після реформи Герцен і Огарьов виступили з її гострою критикою, називаючи «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти поміщицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Огарьов проголосили і обґрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підказав сам народ.

Нова платформа з аграрного питання передбачала ліквідацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Розв''язання цієї проблеми мало відбутися через селянську революцію. Герцен і Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіталізм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівнюючи економічні процеси, які відбувались у пореформе-ній Росії, з економічним розвитком Заходу, Герцен виступив з обґрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основу цього розвитку він бачив у общині. Згодом Герцен і Огарьов проголосили общину наріжним каменем соціалізму. Гарантована нею рівність селянського землеволодіння мала запобігти небезпеці пролетаризації селянства.

Герцен став засновником теорії «селянського соціалізму», який, на його думку, мав ґрунтуватися на трьох засадничих умовах: 1) право кожного на землю; 2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватися майбутнє Росії». Герцен і Огарьов виступили з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою західної політичної економії, яка стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. На їхню думку, постала необхідність у створенні нової економічної науки, спрямованої на обґрунтування соціалізму.

М. Г. Чернишевський (1828—1889) — представник революційно-демократичного руху. Він залишив велику літературну і наукову спадщину. Більшість його праць присвячено критиці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про поземельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), прокламація «Панським селянам від їхніх доброзичливців уклін» (1861). Критикуючи кріпацтво, обґрунтовуючи необхідність його скасування, Чернишевський виходив з глибокого аналізу суті кріпосницької системи як примусової праці. Примусова праця, писав Чернишевський, є невигідною не лише для селян, а й для поміщиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому.

Характеризуючи кріпацтво як гальмо економічного розвитку, Чернишевський розробляє програму його скасування, ліквідації поміщицької власності на землю без викупу, передачі землі в державну власність з общинним володінням.

Ідеалом Чернишевського є така форма поземельної власності, яка поєднує власника, господаря й робітника в «одній особі». Чернишевський погоджується, що цій вимозі найбільш відповідає селянське приватне господарство, а не община, проте він вважає, що общинна землевласність є правомірною для перехідного періоду. Тенденція дальшого розвитку має полягати в поступовому розширенні сфери державної власності з общинним володінням і скорочення сфери приватновласницького виробництва.

Слід замислитись над тим, чому Чернишевський саме так ставить питання. Він наголошує на можливості запобігти проникненню в Росію капіталізму, котрий, на його думку, є необов'язковим та й небажаним шляхом економічного розвитку. І саме державна власність на землю з общинним володінням уможливить, на його думку, початок поступового переходу до соціалістичних форм господарства.

Після ліквідації феодалізму країна, за Чернишевським, розвиватиметься через «перехідний стан» до колективних форм виробництва. «Перехідний стан» він розуміє як період співіснування секторів — общинного, колективного і приватного. На зміну приватній власності має прийти суспільна власність як справедливіша. Перемога соціалізму в Чернишевського є невідворотною. Соціалізм стає закономірним результатом розвитку свідомості й матеріального виробництва. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед У Росії, тому що тільки тут збереглась вихідна форма колективної власності — община. На Заході її давно зруйновано розвитком капіталізму.

Необхідно звернути увагу на розуміння Чернишевським суті общини і її ролі в суспільному розвитку. Вона не є в нього готовою формою соціалістичного виробництва, такою вона стане в майбутньому, після переходу до колективної праці і високороз-виненої техніки. Він захищав общину також і як засіб запобігання класовому розшаруванню села.

Чернишевський виступив як глибокий критик капіталізму і західної політичної економії в наукових працях: «Молінарі. Курс політичної економії» (1857), «Принципи народного господарства В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), примітки до «Основ політичної економії» Мілля, «Нариси з політичної економії (за Міллем)» та ін. Він зробив, по суті, критичний аналіз історії політичної економії. Чернишевський високо оцінює класичну політичну економію і піддає критиці праці економістів пізнішого періоду — Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері та інших, які, на його думку, нездатні розвивати науку. їхні теорії він називає «політичною економією капіталістів» і протиставляє їй особливу «політичну економію трудящих». її завдання він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства.

Розробляючи свою «теорію трудящих», Чернишевський аналізує майже всі основні проблеми політичної економії. Особливе місце в «теорії трудящих» належить теорії трудової вартості. Чернишевський називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. Виходячи з цього, він визначає поняття справедливого розподілу. Якщо колишні теорії стверджували, що «все створюється працею», то нова додає, що «все має належати праці». Саме з цих позицій Чернишевський аналізує такі економічні категорії, як цінність виробництва, мінова цінність, внутрішня цінність.

Слід звернути увагу на те, що Чернишевський відносить до капіталістичної системи господарства категорії цінності виробництва й мінової цінності, а до соціалістичної — категорію внутрішньої цінності.

Капітал у Чернишевського — продукт праці, який служить виробництву. До капіталу він відносить і продукт харчування робітника, зайнятого у виробництві. Предмети розкошів — не капітал. Отже, капітал, за Чернишевським, має соціальну характеристику як суспільний фонд виробництва. Капітал у нього — вічна категорія.

Ренту Чернишевський розглядає як надприбуток. Він у цілому погоджується з теорією ренти, розробленою Рікардо, але категорично заперечує її зв'язок із законом спадної родючості грунту. Велику увагу Чернишевський приділяє характеристиці конкуренції, закону вартості, поділу праці, проблемам продуктивності праці тощо. Переважну частину «Політичної економії трудящих» присвячено пропагуванню соціалістичних ідей. Настання соціалізму Чернишевський пов'язує з революційною боротьбою.