Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
гос вопросі.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
7.14 Mб
Скачать

89. Природа і специфіка циклічності економічної динаміки. Цикли і кризи.

1. Циклічність як форма економічного розвитку У багатьох країнах з ринковою економікою упродовж останніх двох століть спостерігається економічне зростання, що забезпечило істотне підвищення життєвого рівня населення. Проте тривале економічне зростання не є рівномірним. Піднесення у ринковій економіці неминуче чергуються зі спадами, інколи настають глибокі економічні депресії з великим безробіттям. Циклічність – це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої. Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності – рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку. В економічному циклі досить чітко виділялись кілька періодів, або фаз. Таких фаз було чотири: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення.Криза – головна фаза циклу. Її функція полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Вона розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у гуртовій (оптовій), а потім і в роздрібній торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво, що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичкового проценту (процентні ставки за кредит). Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову біржу), курс яких нестримно падає. Такою є реакція об’єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій. Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення виробництв під час кризи поступово призводить до необхідних пропорцій і ринкова економіка входить у фазу депресії. Депресія – фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. На цій фазі відтворення просте, виробництво не розширюється, але й не звужується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи в умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але й на деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва процентна ставка по кредитах падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробничої та комерційної діяльності. Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, змінюють стару техніку і технологію на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масова заміна (оновлення) основного капіталу (засобів праці), що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях (які виробляють засоби праці). Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого споживання для додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи армію безробітних. Нарешті, обсяг виробництва досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата. Економіка вступає у фазу піднесення. Піднесення – фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки, попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка процента, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке економічне зростання, що готує ґрунт для наступної кризи, а отже, і циклу. Отже, економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільного підприємництва і вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного розвитку.

Крім криз надвиробництва, існують і так звані нерегулярні економічні кризи, до яких відносять проміжні (між основними кризами як фазами циклу), часткові, галузеві та структурні. Циклічні кризи ХХ ст. (на прикладі США) Роки кризиСпад промислового виробництваРоки кризиСпад промислового виробництва глибина, %тривалість, міс.глибина, %тривалість, міс. 1900-1903 1907-1908 1913-1914 1920-1921 1929-1933 1937-1938 1948-19492,0 6,4 11,5 16,4 46,0 10,8 5,812 12 16 14 37 9 91957-1958 1970-1971 1974-1975

1980-1982 1990-1992 2000-20024,1 2,6 10,7 7,2 1,9 1,815 8 9 33 10 11 Якщо циклічні кризи охоплюють увесь процес відтворення, то проміжні кризи носять локальний характер. Вони не дають початку новому циклу, а на короткий час переривають фазу пожвавлення або піднесення, вони менш тривалі та глибокі. Часткові кризи, на відміну від проміжних, охоплюють не всю економіку, а якусь одну із її сфер, наприклад, грошовий обіг і кредит. Галузева криза вражає лише якусь окрему галузь, скажімо, енергетику чи транспорт.Структурна криза з’являється тоді, коли стара структура економіки перестає відповідати новим техніко-економічним параметрам виробництва, існує нагальна необхідність її зміни і переходу до нового технологічного способу виробництва. Складність такого переходу зумовлена тим, що стара економічна структура не сприймає необхідних змін і чинить їм опір. Структурна криза безпосередньо розпочинається тоді, коли занепадають ключові галузі економіки, які визначають структуру відтворення суспільного виробництва. Занепад якоїсь однієї базової галузі (скажімо, вугільної) вимагає структурної перебудови всієї економіки (у цьому прикладі – розширення видобування нафти і газу, розвиток атомної енергетики, перехід на використання нових видів палива та енергії усіх інших галузей, поява нових технологій тощо). У чому ж причина циклічного розвитку економіки? З моменту першої економічної кризи вчені намагалися з’ясувати головну причину цього явища, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо близько 200 причин виникнення економічної кризи. Серед цих причин – поверхневі та наукові. До поверхневих належать спроби економістів пояснити кризи появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін. Науковий підхід до з’ясування причин виникнення економічних криз пов’язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д.Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К.Маркс найбільш глибинною причиною цього явища називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва – суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва. Формами вияву цієї кризи він вважав суперечність між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві та відсутністю такої організації у всьому суспільстві (або анархією виробництва). Велике наукове і прикладне значення мала теорія ринку, економічних криз і розбудована на ній теорія економічної кон’юнктури М.Туган-Барановського, яка повністю підтвердилася впродовж ХХ ст. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики. Дуже виразне її застосування було в планово-директивній системі. Характерно, що в колишньому СРСР – країні економічної та політичної диктатури – всіляко паплюжили теорію Туган-Барановського, а в плановій практиці її широко використовували. Достатньо пригадати фетишизацію розвитку засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання, яка була притаманна для економіки тоталітаризму, що звела людей на рівень злиденного існування. М.Туган-Барановський дав наукову інтерпретацію причинно-наслідкових зв’язків циклічного характеру капіталістичного відтворення, розкрив його перспективи і обґрунтував методологічні засади прогнозування ринкової економічної кон’юнктури. Учений-економіст дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати у відриві від функціонування ринку. Детальний опис і зіставлення фактів економічної кон’юнктури переконали дослідника в тому, що „криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але і від постійних, загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу”1. Дж.Кейнс пояснював економічні кризи дією основного психологічного закону, згідно з яким люди схильні збільшувати споживання із зростанням доходів, але не настільки, як зростає доход. Економічна криза – надзвичайно складне явище. Тому всі названі вище причини пояснюють її виникнення з різних боків. Це схоже на пошук причини захворювання людини. Такими причинами можуть бути нераціональне харчування, нервове напруження (в цьому разі кажуть, що всі хвороби „від нервів”), проникнення інфекції в організм, застуда і можливе ускладнення після неї та ін. В цьому випадку важливо знайти найважливішу причину хвороби, поставити точний діагноз. На сьогодні економісти пояснюють економічні коливання по-різному. Одні з них підкреслюють вирішальний вплив зовнішніх щодо економіки чинників (війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, наукові прориви, технологічні інновації тощо). Такі важливі технічні _________________ 1Туган-Барановский М.И. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов.- Петроград, 1923 – с. 153.нововведення, як залізниці, автомобілі й автомобільні дороги, стали активними чинниками зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості. Проте економічні коливання відбуваються значно частіше, ніж великі нововведення. Окремі економісти пояснюють економічні коливання політичними обставинами. Політичні партії чи політики, котрі перебувають при владі, прагнуть знову перемогти на виборах, і їхня економічна політика підпорядкована досягненню цієї мети. Приблизно за рік до виборів правляча партія звичайно намагається стимулювати економіку, зменшити безробіття і збільшити доходи, щоб догодити виборцям. Унаслідок таких дій політиків, на думку деяких учених, і формуються економічні цикли. Однак більшість економістів вважає, що циклічні коливання в економіці породжуються силами, які діють усередині економічної системи. Усі зовнішні чинники реалізуються тільки через внутрішні сили в економіці. Згідно з цим поглядом причиною економічних коливань є зміни в обсязі сукупних видатків. Сукупні видатки охоплюють видатки споживачів, видатки фірм на інвестиції, видатки держави та видатки іноземців на купівлю товарів і послуг даної країни. У ринковій економіці фірми виробляють товари і послуги, якщо їх можна вигідно продати. За умов, коли сукупні видатки низькі, фірми не зможуть реалізувати великі обсяги продукції. Як наслідок в економіці скорочуються виробництво, зайнятість і доходи. І навпаки, зростання обсягу сукупних видатків означає, що розширення виробництва буде продуктивним, тому виробництво, зайнятість і доходи також зростатимуть.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення або нового зниження відсоткової ставки. Перший з цих процесів (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товарів і доходу, дістав назву „принцип акселерації”. Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться. Акселератор – це коефіцієнт, що характеризує зв’язок між зміною доходу (споживання) та чистими інвестиціями. Визначити цей коефіцієнт можна за допомогою формули: ЧІ А = -----------, Д де А – акселератор; ЧІ – приріст чистих інвестицій; Д – приріст доходу (споживання). Протягом тривалого часу, якщо економіка зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового внутрішнього продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що, в свою чергу, спричиняє пожвавлений попит на інвестиційні товари й відносно високу зайнятість. Тому знання природи економічних циклів, причин і наслідків циклічних коливань дає можливість приймати об’єктивні рішення щодо інвестицій та обсягів виробництва, прогнозування економічного розвитку, а також активно діяти й впливати на економічні процеси. 2. Види економічних циклів Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними. За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники: динаміка валового національного продукту і національного доходу; динаміка промислового виробництва; динаміка зайнятості;

динаміка завантаженості виробничих потужностей; динаміка реальних доходів населення. Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу. Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших – відбуваються за їхньої відсутності. При розгляді загальної специфіки грошових криз важливо враховувати і те, що за своїм змістом вони є кризами як сфери грошового обігу, так і сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економіки не тільки тісно взаємопов’язані, але й по суті є єдиними за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній частині функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу. Виходячи з цього, можна вважати, що грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб’єктів ринкової економіки, зліт банківських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння тощо. Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3-4 років за кризою середньострокового циклу. Дуже часто їхній деструктивний вплив на характер відтворювального циклу є таким значним, що він переривається достроково. У цих випадках криза середнього циклу штучно роздвоюється. Таких прикладів в історії економічних циклів дуже багато. До них можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953-1954 і 1960-1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948-1949 і 1957-1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3-4 роки. Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д.Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки. У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих вчених, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, К.Кларк, П.Самуельсон. Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції. Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М.Д.Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техніки, за його словами, включається в закономірний процес економічної динаміки. В зв’язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче повинен включати в себе і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам. Статистика дає змогу визначити, що, починаючи з промислової революції кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст., якісні стрибки в зміні базисних поколінь машин і технологій здійснювалися в межах часових лагів 40-50-60 років. У цьому випадку тривалість часових меж визначається періодичністю змін, здійснюваних під впливом зміни поколінь машин провідних галузей економіки.

У структурі довгих циклів виділяють дві ланки розвитку – низхідну і висхідну хвилі. Йдеться про двофазне членування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20-25, а іноді й більше років – період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попередніх розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва. Друга частина великого циклу – висхідна хвиля, що триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов’язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон’юнктури.Значення теорії довгих хвиль не обмежується тим, що вона створює наукові засади довгострокового прогнозування економічного прогресу. Вона дає можливість виявити фундаментальні закономірності формаційного розвитку того чи іншого способу виробництва, його фазові переходи. Існує кореляційний зв’язок між зміною базисних технологій та еволюцією господарського механізму, так само, як і пофазною періодизацією формаційної структури суспільства. Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується. Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов’язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.