110. Фактории економічного зростання.

1. Економічне    зростання    та    його    показники.    Фактори економічного зростання

Економічне зростання є центральною економічною проблемою, що стоїть перед усіма країнами. За його динамікою судять про розвиток національних економік, про життєвий рівень населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів. Це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни, одна з основних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу у порівнянні із зростанням чисельності населення.

Під економічним зростанням прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за певний період. Економічне зростання визначається багатьма чинників, найважливішими з яких є чинники попиту, пропозиції і розподілу.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання.їх є чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу країни;

4) технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають колесами економічного зростання. визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний потенціал, датизмогу національній економіці виробляти більший обсяі продукції.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище мас забезпечували такий рівень сукупних видаїків. за якого повністю викорисіовуюіься наявні ресурси.   Несприятливе   макросередовище   (високі   податкові   та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Наприклад, неповне використання трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти безробіття.

До чинників розподілу відносять саме розподіл природних, трудових і фінансових ресурсів країни, який повинен організовуватись таким чином, щоби більшою мірою сприяти економічному росту (приросту продукції, поліпшенню її якості й вдосконаленню виробництва).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте важко піддаються кількісній оцінці. Це передовсім соціокультуриі та інституційні чинники Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво - це престижні види діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її оцінюють як велике благо для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у тривалому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, характеризуються впорядкованістю відносин власності, процедури укладання і виконання угод, здійснюються, як правило, значно швидше, ніж в країнах з недемократичними, неправовими режимами.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів та, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів відносно технологій. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання - це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів - підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання реального капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.

Також слід звернути увагу на чинники, які стримують економічне зростання. До них належать: обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Показниками економічного зростання є:

1)   збільшення реального ВВП або ЧНП або НД в абсолютних вибірниках за деякий період часу;

2)   збільшення реального ВВП або ЧНП або НД на душу населення;

3)   збільшення за деякий період часу реального ВВП або ЧНП або НД в розрахунку на одного зайнятого;

4)   виробництво основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей);

5)   рівень та якість життя населення.

де Y1 та Y0 - відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.

Економічне зростання вимірюється річними темпами приросту за формулою:

Економічний розвиток є багатофакгорним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни; його можна продуктивно аналізувати лише в довгостроковому періоді.

Провідним показником економічного розвитку країни є ВВП на душу населення. За цим показником країни поділяють на розвинуті і країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. до розвинутих відносили країни з середнім ВВП на душу населення понад 12 тис. дол. за рік. В окремих нафтодобувних країнах (Кувейт, Саудівська Аравія) показник ВВП на душу населення дорівнює показникам розвинутих країн. Однак за іншими показниками ці країни не можна віднести до розвинутих. ВВП на душу населення в Україні у 2004 році становив (у діючих цінах) 7037,2 грн. У 2004 р. порівняно з 2003 р. реальний валовий внутрішній продукт становив 112,1%.

Показники ефективності функціонування національної економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, бо відбивають результативність використання основних факторів виробництва. Серед численної групи цих показників найважливішими є:

-      Продуктивність    праці,    яка    характеризує    ефективність використання фактора „праця". Цей показник у національній економіці обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту до чисельності зайнятих. Нерідко його називають виробітком на одного зайнятого.

-      Капіталовіддача   як   відношення   валового   внутрішнього продукту   (національного   доходу)   до   вартості   основних виробничих фондів.

-      Капіталомісткість в національній економіці обчислюють як відношення вартості основних виробничих фондів до валового внутрішнього продукту або національного доходу.

-      Матеріаломісткість   виробництва   як   відношення   витрат матеріальних ресурсів до виготовленої продукції (ВВП).

Про рівень економічного розвитку країни судять і з виробництва і споживання деяких ключових видів продукції, передовсім з енергоспоживання, на душу населення. Енергетика лежить нині в основі всіх видів виробництва. Тому цей показник характеризує досягнутий рівень виробництва, можливості подальшого розвитку національної економіки та ступінь задоволення потреб людей. Розрив в енергоспоживанні на душу населення між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, дуже значний. Наприклад, якщо у США цей показник наближається до 8000 кг (у перерахунку на нафтовий еквівалент), то в Ефіопії він ледь перевищує 20 кі.

Важливими видами промислової продукції на душу населення, які свідчать про рівень розвитку країни, є виробництво сільськогосподарської продукції, автомобілів, мінеральних добрив, пластмас, хімічних волокон, паперу та інших товарів.

Рівень економічного розвитку визначають на підставі показників таких показників рівня життя населення, як: середня тривалість життя; рівень освіти населення, зокрема рівень письменності населення і медіанний рівень освіти; середня тривалість робочого дня; денне споживання к/калорій на душу населення; чисельність студентів на 10000 населення; кількість лікарів на 10000 населення; забезпечення населення житлом та ін.

Для визначення рівня якості життя нині міжнародні організації дедалі частіше використовують індекс людського розвитку

З нових макроекономічних показників цікавим є індекс людського розвитку (ІЛР). Щоб його визначити, Програма розвитку ООН (ПРООН) аналізує наступні показники: демографічну ситуацію, розвиток ринку праці, матеріальний добробут, житгєві умови, рівень охорони здоров'я та освіти, фінансування людського розвитку, стан навколишнього середовища. Максимально можливе значення індексу - 1, мінімальне - 0. Доповідь, зроблена в певному році, включає дані і за попередні роки, а не лише за поточний рік.

Для України цей індекс почали визначати з 1993 р. На початку 90-х років Україна займала 45-е місце в рейтингу. В 1995 році вона опустилася до 102-го місця (доповідь 1999 року). Потім з 1997 по 1999 роки поступово піднімалася на 95-е, 78-е та 74 місця. В доповіді 2002 р. - 80-те, 2003 р. - 77-е, поступившись країнам Балтії (місця з 36-го по 50-е), Росії (57-е місце), Білорусі (62-е), але випереджаючи інші країни СНГ (з 78-го по 116-е місце). Ближче за всі до України розташувалися Казахстан (78-е місце), Вірменія (82-е) і Туркменістан (86-е місце).

В доповіді 2004 року Україна займає 70-е місце за рівнем розвитку людського потенціалу серед 177 країн світу згідно звіту ПРООН за 2004 рік, посгупаючись країнам Балтії (місця з 36-го по 50-е), Росії (57-е місце), Білорусі (62-е), але випереджаючи інші країни СНГ (з 78-ю по 116-е місце). Ближче за всіх до України роз і аіп_\ валися Казахстан (78-е місце), Вірменія (82-е) і Туркменіє і ан (86-е місце). Показники ВВІ1 і тривалості життя погіршують і „тягнуть униз" загальний ІЛР і рейтинг України. Освітні показники (грамотності й валового охоплення навчанням) - досить високі, особливо за грамотністю.

Показник тривалості життя, який відбиває майбутню тривалість життя при народженні, вказує на число років, що їх може прожити новонароджений, коли повіковий рівень смертності залишатиметься незмінним протягом усього його життя. За 1990-2002 роки середня тривалість житгя у світі збільшилася із 64,7 до 66,9 року. Найвища вона в Японії - 81,5 року, слідом іде Швеція (80,0 років). Тривалість життя від 75 до 80 років спостерігасться ще в 37 країнах світу, від 70 до 75 років - у 50. В Україні за 1990-2002 роки тривалість життя знизилася із 70,5 до 69,5 року, і за цим показником вона займає лише 96-98 місце, ділячи його з Узбекистаном і Алжиром.

Тривалість життя менш як 50 років нині зафіксовано в 33 країнах світу, а найнижчу - менш як 35 років - у Сьєрра-Леоне (34,3), Зімбабве (33,9) і Замбії (32,7 року).

Серед чотирьох показників, що формують ІЛР України, найгіршим є ВВП на душу населення. Середньодушовий ВВП в Україні (4870 дол.) у 2002 р. був значно менший від середньосвітового рівня (7804 дол.), становлячи від нього лише 62%. За ним Україна займає лише 95-е місце серед 177 країн, включених в індекс ПРООН, і тільки на 20% перевищує середній рівень по країнах, які розвиваються (4054 дол.).

Слід зазначити, що від 1999-го ВВП на душу населення в Україні після десятилітнього кризового скорочення почав зростати. Але він, як і раніше, залишається майже вдвічі менший, ніж 1990-го. У 20 країнах світу 2002 року ВВП на душу населення перевищив 25 тис. дол. Найвищий показник ВВП був у Люксембурзі - 61190 дол. А 16 країн мають ВВП на душу населення менш як тисячу доларів. Серед абсолютних „рекордсменів" тут Танзанія і Малаві - по 580 дол., а також Сьєрра-Леоне - лише 520 дол.

В ІЛР Україна відносно непогано виглядає за освітніми показниками, особливо за грамотністю дорослого (старше 15 років) населення. Для розвинених країн і більшості держав із перехідною економікою цей показник близький до 100%. А ось для багатьох країн, що розвиваються, проблема ліквідації неписьменності пріоритетна, тому його і включено в ІЛР. Тут неписьменними залишаються 23,3% дорослого населення. Найбільше неграмотних у Нігерії - 82,9% і Буркіна-Фасо - 87,2%.

Місто Київ, Автономна Республіка Крим, Вінницька і Полтавська області, а також Севастополь мають найбільш високий в Україні індекс розвитку людського потенціалу, що розраховується Програмою розвитку ООН.

При цьому Київ йде з великим відривом - його індекс складає 0,697, годі як індекси у наступної за ним четвірки - від 0,569 до 0,557. Найгірші показники в Україні - у Луганської, Донецької, Сумської, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської, Одеської і Кіровоградської областей. Вони займають з 27-го по 20-е місця відповідно з показниками від 0,409 до 0,485.

1. Поняття економічного зростання.

2. Фактори та особливості економічного зростання.

1. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

Основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника не дає можливості з’ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи – економічний розвиток.

Крім реального ВВП для вимірювання економічного зростання і економічного розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.

Переважно економічне зростання розглядають та користуються як суттєвою складовою економічного розвитку.

Кінцева мета економічного зростання – збільшення споживання.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.

За темпами розрізняють високі і низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивне (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання.

У дійсності важко розмежувати один тип економічного зростання від іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний тип або екстенсивний тип.

2. Темпи економічного зростання, його якісь повністю визначаються факторами зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

• кількість і якість природних ресурсів;

• кількість і якість трудових ресурсів;

• обсяг основного капіталу (основні фонди);

• нові технології – НТП;

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Кожний із факторів економічного зростання вимірюється різними показниками (табл. 1).

Табл. 1. Показники факторів економічного зростання.

Фактори зростання	Кількісні показники фактора	Заходи повного використання та підвищення ефективності	Показник ефективності використання
1. Природні ресурси	Показник для кожного конкретного виду	Комплексна і глибока переробка	Ресурсомісткість продукції
2. Трудові ресурси	Чисельність населення в працездатному віці	Підвищення рівня освіти, поліпшення здоров’я вдосконалення організації праці	Продуктивність праці
3. Основний капітал	Вартість	Вдосконалення організації виробництва	Фондовіддача
4. Науково-технічний прогрес	Витрати на нову техніку, технології тощо	Розвиток сфери наукових досліджень та дослідницько-конструкторських розробок, впровадження їхніх результатів	Підвищення ефективності суспільного виробництва

Збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення у працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головним є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

Схематично вплив факторів пропозиції наведено на схемі.

Чисельність зайнятих

Середня кількість відпрацьованих годин

Трудові витрати

Інші фактори

Ефективність використання ресурсів

Освіта та профпідготовка

Обсяг капітальних вкладень

Технічний прогрес

Продуктивність праці

Реальний обсяг виробництва

Теорія економічного зростання враховує також різноманітність сучасного світу і крім індустріально розвинутих країн включає країни, що розвиваються.

Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові технології, то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій.

Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий поштовх у вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні наслідки.

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає крива виробничих можливостей (рис. 1).

Рис.1. Крива виробничих можливостей

Рис.2. Економічне зростання та крива виробничих можливостей

А₂

А

Б

А₁

В

Д

Б₂

Б₁

Споживчі товари

Г

Споживчі товари