Попит та пропозиція капіталу. Дисконтування

Оскільки капітал як чинник виробництва має природну властивість давати дохід, він користується попитом у ринковому господарстві. Суб'єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребують інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційний попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам'ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету — купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання. Попит на капітал можна зобразити графічно (рис. 17).

Наведений графік ілюструє залежність продуктивності капіталу від зростання інвестицій. Ця залежність обернено пропорційна. Зі збільшенням капіталу як чинника виробництва зменшується граничний продукт капіталу. Таке явище обумовлено впливом закону спадної доходності, який встановлює, що при використанні у виробництві змінного фактора у поєднанні з одним або кількома постійними приріст продуктивності цього фактора поступово дедалі знижуватиметься.

Економічна теорія і практика свідчать, що при незмінному стані техніки гранична продуктивність змінного чинника в сполученні з постійними чинниками завжди (і досить швидко) знижується. Тільки технічний прогрес може змінити дію цього закону, коли підвищення попиту на капітал приводить до збільшення доходності останнього.

Суб'єктами пропозиції капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб'єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних варіантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати втрачених можливостей. Пропозицію капіталу, як відбиток витрат втрачених можливостей його застосування, можна зобразити графічно (рис. 18).

Поєднавши графіки попиту (рис. 17) і пропозиції (рис. 18) капіталу, можна визначити точку, в якій досягається рівновага на ринку капіталу (рис. 19). На останньому графіку це точка К. У ній перетинаються криві попиту та пропозиції, а гранична доходність капіталу і граничні витрати втрачених можливостей збігаються.

Рис 18.

Отже, якщо одержувачі доходів не споживають їх повністю, а частку заощаджують, то ці заощадження можна використовувати як позичкові кошти для інвестування у виробництво, і вони внаслідок цього стають товаром на ринку чинників виробництва, а їх ціною виступає процент — плата за право користуватися позиченими коштами. Ставкою процента (нормою процента) є відношення розміру доходу з капіталу,

наданого в позику, до величини цього капіталу, виражене у процентах. Наприклад, з наданої позики 500 грн. за рік отримується річний дохід 25 грн. Отже, норма процента становитиме:

Приймаючи рішення з фінансових питань, кожен підприємець повинен враховувати чинник часу, тобто оцінювати грошові потоки з урахуванням строку їх використання. Для цього застосовують метод складних процентів. Наприклад, позика, що дорівнює Р, надається на умовах її повернення через t років у розмірі, збільшеному на і процентів щорічно від суми, яка є в розпорядженні позичальника.

Припустимо, що у банк зроблено внесок 1000 грн. При нормі процента 10 банк наприкінці першого року нарахує дохід 100 грн., і на рахунку вкладника буде сума 1100 грн.:

1000 + (1000 х 0,10) = 1000 (1 + 0,10) -1100 (грн.)

Якщо залишити надану позику ще на рік, то за користування протягом року сумою грошей, що становить 1100 грн., банк знову нарахує проценти. Отже, наприкінці другого року на рахунку вкладника буде така сума:

1100 + (1100 х 0,10) = 1100 (1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10)х(1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10)² = 1210 (грн.)

Отже, майбутню вартість певної кількості вкладених коштів можна обчислити за такою формулою:

V = P (l + i)^t,

де Р — теперішня вартість вкладеної суми грошей, V — її майбутня вартість, і — ставка процента, t — кількість років. Отже, вкладена гривня зростає в майбутньому внаслідок безпосереднього впливу чинника часу, який можна контролювати, застосовуючи наведену формулу.

Однак, крім майбутньої вартості (ціни) вкладеної суми фінансових коштів, існує потреба оцінити майбутні грошові потоки, пов'язані з використанням різноманітних активів. З попереднього прикладу бачимо, що гривня, яку вклали в банк сьогодні, через t років становитиме більшу суму:

Справедливим буде і протилежне твердження: гривня, що може бути отримана через і років, сьогодні коштуватиме менше, ніж одна гривня, а саме:

Це означає, що для того, щоб через певну кількість років (1) мати на рахунку в банку одну гривню, треба сьогодні покласти в банк ——-г (грн.). (і + і)

Механізм підрахунку теперішньої вартості вкладених грошей можна зобразити такою формулою:

Проілюструємо наведену формулу таким прикладом. Припустимо, що можна одержати 1000 грн. через рік при річній нормі процента 10. у такому разі вартість цих грошей обчислюється за формулою:

Оцінка теперішньої вартості очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень називається дисконтуванням.

Ринок капіталів

Ринок капіталів і ринок капітальних благ. Оренда і процент. Формування ринків виробничих ресурсів і капіталів в Україні.

   Ринок капіталів і ринок капітальних благ. Складовою ринку ресурсів є ринок капіталів. Політична економія ділить, як зазначалося вище, фактори виробництва на три групи: землю, працю і капітал. Перші два називають первинними факторами виробництва, що наявні ще до процесу виробництва. До первинних факторів зараховують фактор, що виробляється економікою, — капітал, або, по-іншому, інвестиційні товари, або капітальні блага. Капітал політична економія розглядає двояко: як фактор виробництва і як ресурс, що приносить процент позичальнику.    Капітал як фактор виробництва складається з тих виготовлених товарів, які, відповідно, застосовують для продукування інших товарів.    Окремі капітальні блага можна використовувати протягом кількох років, тоді як інші — протягом століття і навіть більше. Проте суттєва риса капітального блага полягає в тому, що воно є і фактором виробництва, і продуктом одночасно.    Є три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди (такі як заводи і будинки), устаткування (споживче, такі як автомобілі, і виробниче — устаткування тривалого використання та інші знаряддя праці) та запаси (наприклад, верстати на складах торговця).    Капітальні блага купують і продають на ринках капітальних благ. Наприклад, “Краматорськтяжмаш” продає різноманітне устаткування іншим підприємствам. Це устаткування використовують, щоб підвищити ефективність виробництва та розширити його масштаби. Механізм функціонування ринку капітальних благ описано нами вище на прикладі ринку засобів виробництва.    Оренда і процент. Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з інших позицій: оренди або такого її різновиду, як лізинг.    Більшість капітальних благ є власністю підприємств, що їх використовують. Окремі з них власники віддають в оренду, тобто в тимчасове використання.    Оренда — договір, що його укладають між собою орендодавець майна і орендар щодо тимчасового використання певного капітального блага (фабрики, споруди, верстата тощо) за відповідну плату. У цих економічних відносинах капітальне благо виступає як капітал, тобто суспільно-економічною категорією. Безпосередньо він відображає в собі позичкові відносини.    Платежі за тимчасове використання капітальних благ називають орендною платою. У зв’язку з орендною платою розглянемо норму прибутку на капітал. Часто орендна плата включає в себе дві складові: амортизацію основного капіталу і процент. Орендна плата за вирахуванням амортизації є чистою орендною платою.    Співвідношення чистої орендної плати до капітальних витрат у гривнях і є нормою прибутку на капітал. Вона показує суму грошей, яку отримують на кожну інвестовану гривню, виміряну як кількість гривень за рік на гривню інвестицій.    Норма прибутку на капітал — це щорічний чистий дохід (орендна плата мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу. Її вимірюють у процентах за рік.    Отже, орендовані капітальні блага — це довгострокові активи, що дають орендну плату орендодавцям протягом деякого періоду. Власник офісу може збирати орендну плату протягом строку його амортизації, як власник фруктового саду збирає плоди з дерев кожної осені.    Виникає питання: що є причиною оренди підприємцями капітальних благ? Це зумовлено тим, що споруди, машини, верстати забезпечують вищу продуктивність виробництва і праці. Тому люди зацікавлені в підвищенні капіталозабезпеченості виробництва та праці.    Яким чином визначається чиста орендна плата, тобто ставка процента на орендований капітал? Класичну теорію визначення процентної ставки і доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випадку, в якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, припускається, що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання населення і науково-технічного прогресу.    На рис. 9.6 DD — це крива попиту орендарів на капітал. Вона відображає взаємозв’язок між величиною попиту на капітал та нормою прибутку на капітал. Звідки походить попит на капітал? Попит на капітал, як і попит на працю, — “похідний попит”. Його виводять із граничної продуктивності капіталу, яка є додатковим обсягом продукту, що його продукують додаткові одиниці капіталу. Крива DD характеризує не тільки рух попиту на капітал, але й віддачу кожної додаткової одиниці капіталу.

Рис. 9.6. Визначення ставки процента і доходу в короткостроковому періоді

   Закон спадної віддачі можна зрозуміти з того факту, що крива попиту на капітал на рис. 9.6 має нисхідну траєкторію. Перші одиниці капітальних благ більш продуктивні, дають більший прибуток, і на них є попит. Наступні одиниці капіталу менш продуктивні: вони користуються попитом за нижчої ставки процента. На рис. 9.6 вертикальна лінія SS являє собою пропонування капіталу в короткому періоді, протягом якого величина капіталу не може змінитись. Перетин пропонування SS із кривою попиту DD на капітал указує дохід на капітал у короткому періоді та реальну процентну ставку в цьому самому періоді. На нашому рисунку це 10% за рік. За цієї короткострокової рівноваги підприємці-орендарі готові платити 10-процентну ставку щорічно, щоб орендувати капітальні блага. У точці Е, де перетинаються попит і пропонування, величина капіталу саме відповідає потребам орендарів.    Отже, у безкризовому економічному середовищі норма прибутку на капітал дорівнює ринковій процентній ставці. Залишається додати, що цими самими чинниками регулюється як попит, так і пропонування на інвестиції та нагромадження капіталу.    Варто пам’ятати таке: ринкова процентна ставка виконує дві функції: вона скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибутку, та спонукає людей жертвувати поточним споживанням, щоб збільшити розмір капіталу.    Складовою ринку виробничих ресурсів і споживчих благ є ринок нерухомості. Під нерухомістю розуміють земельні ділянки, об’єкти, збудовані на ній, у тому числі житлові будинки, офіси тощо. У ринковій економіці на них існує попит, а платою виступає орендна плата. У темі 14 детально розглядатиметься ринок такого виду нерухомості, як земельні ділянки.    Зауважимо, що в наступній темі 10 ми проаналізуємо ті капітали, які, за нашою традицією, належать до сфери обігу: капітали кредитно-фінансової сфери і торгівлі.    Формування ринків виробничих ресурсів і капіталів в Україні. Окремо слід зупинитися на проблемах формування ринків праці, землі та капіталів в Україні. Процес формування цих ринків у нашій країні ще не завершено, проте, такі його атрибути, як попит і пропонування, ставки заробітної плати, служби зайнятості, армія безробітних, допомоги по безробіттю тощо уже діють і використовуються в процесі господарювання. Найменших успіхів досягнуто у формуванні ринку землі. Земельний кодекс України відкриває деякі можливості для торгівлі земельними ділянками як товаром. Складним є процес становлення цивілізованого ринку капіталів, що пов’язано з глибокою економічною кризою та формуванням нелегального ринку капіталів. На нелегальному ринку України функціонує від 40 до 55 % капіталу і товарів.

Ринок капіталів -   це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових   відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.   Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік. Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшен­ню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню ос­новного капіталу. Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. З функціональної точки зору ринок капіталів - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної - сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал. Таким чином, ринок капіталів - це складова частина фінан­сового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ри­нок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення коротко­строкових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позиково­го і банківського капіталів, комерційного і банківського кре­дитів, а також функціонування кредитних аукціонів. Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку (об'єкт угоди - наданий у позику грошовий капітал на основі співвідношення попиту і пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка). Найрозвиненішим можна вважати ринок капіталів США. Він вирізняється розгалуженістю, наявністю могутньої кредитної сис­теми і розвиненого ринку цінних паперів, високим рівнем на­громадження грошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією. Про створення ринку капіталів в Україні говорити поки ще рано. Мова може йти тільки про наявність і зміцнення деяких елементів цього ринку: формування повноцінної дворівневої банківської системи, поступовий розвиток спеціалізованих кре­дитно-фінансових установ і становлення ринку цінних паперів. Ринок капіталів - це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом і забезпечення кругообігу позикового капіталу.   ОСНОВНІ УЧАСНИКИ ЦЬОГО РИНКУ:   -            первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресур­сів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал; -             спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, які здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків; -            позичальники - юридичні і фізичні особи, а також держа­ва, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові запла­тити спеціалізованому посереднику за право тимчасового корис­тування ними. Особливість цього ринку сьогодні в Україні - централізо­ване регулювання кредитних відносин в економіці з боку дер­жави через НБУ. Це сприяє формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню переліку послуг і операцій комерційних банків. Кредитні важелі використовуються як один із найефективні­ших регуляторів ринкової економіки: - середньострокові позики - на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення вони одер­жали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інновацій­них проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій; -    довгострокові позики - в інвестиційних цілях. Для них ха­рактерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетично-му комплексі, сировинних галузях економіки. Такі позики вида­ються на термін від 3 до 5 років. У нашій країні вони використо­вуються не дуже широко через загальну нестабільність економіки і меншу прибутковість у порівнянні з короткостроковими кредит­ними операціями.