64

Предмет і методи політології

План

1. Політика як суспільне явище.

2. Взаємодія політики з іншими суспільними сферами.

3. Політологія як наука.

4. Методи політології.

Політологія — наука про політику. Для ро­зуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття «політика». Термін «політика» походить від дав­ньогрецького слова роїіз (місто-держава), роїііеіа (конституція), роїіїіїїе (мистецтво управління), роїіііісаа (державний діяч), роїіїеа (громадянин).

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муні­ципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямо­вана на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, мані­фестаціях тощо.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцентується розу­міння політики як специфічної форми суспільної діяль­ності, то в п'ятому — як сукупності певних структур і зако­номірностей їх функціонування, що їх можна об'єднати у поняття «політична система». Отже, якщо політичні яви­ща розглядаються в їхньому діяльному аспекті — вжи­вається термін «політика», якщо в структурно-функціональ­ному — «політична система».

Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і пова­лення державної влади, реалізацію інтересів особи, соціаль­них груп на державному рівні.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес — це об'єктивно зумовле­ний мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. По­літичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення мате­ріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспіль­ства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реа­лізації власних владних амбіцій, а також розв'язання со­ціальних проблем, піднесення престижу тощо.

Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге — способом певної субординації цих інтересів, підпо­рядкування їх найвищому началу, більш значущому й обо­в'язковому.

Якщо у примітивних суспільствах політика служить інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві — інстру­ментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш за­гальному — національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними група­ми робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інте­ресів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це осо­би і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспіль­ного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політи­ки. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а та­кож соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со­ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич­ного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін держа­вою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популяр­ною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення і шкідлива для суспільної більшості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.

Політика як суспільна діяльність співвідноситься з ін­шими формами суспільної діяльності — економікою, правом, мораллю, релігією. Що стосується співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша, ніж політика, що більше треба зай­матися економікою, ніж політикою. Така думка є транс­формацією в масовій свідомості марксистської ідеології «про первинність економіки щодо політики». Інша справа, що найважливішою стає політика в галузі реформування еко­номіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні проблеми.

Співвідношення між економікою і політикою в істо­ричному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і со­ціальний вектор політики через економічні інтереси соціаль­них груп, зміну структури виробництва і споживання, тех­нологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного роз­витку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особ­ливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного економіч­ного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного еко­номічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в пе­рехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або де­стабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або роз­крутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх до культурної модер­нізації або допустити стагнацію при еклектичному існу­ванні елементів старої і нової систем.

Політика і мораль як сукупність цінностей і норм не-правового характеру пов'язані між собою. Громадськість намагається оцінити політику і політиків категоріями справедливості, честі, чесності, виходячи з тих цінностей і норм, що існують в суспільстві. Однак колективна мораль не завжди збігається з універсальними цивілізаційними моральними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер відносно ци-вілізаційних моральних стандартів.

Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах звину­вачення у корупційній діяльності не часто можуть пере­шкодити політичному успіху.

Крім цього, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних «нічиїх» між політичними угрупованнями, відсутність правових механізмів цивілізованого усунення своїх конкурентів з арени не дає змоги громад­ськості адекватно оцінити моральні якості політиків.

Співвідношення між політикою і мораллю можна звес­ти до таких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави тощо) всі засоби (в тому числі і насильницькі) мають моральне оправдання;

3) ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (на­сильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвер­дження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що моральність політиків в її універсальному цивілізаційному значенні залежить не стільки від їхніх особистісних якостей, скільки від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:

1) ефективності соціального контролю над владними структурами;

2) умов політичної конкуренції;

3) рівня політичної культури політичних еліт і мас. Стосовно співвідношення політики і права потрібно за­значити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку краї­ни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим со­ціальним групам, як це має місце в посткомуністичних дер­жавах.

Врівноваження інтересів соціальних груп є умовою ви­роблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відкидають пара­зитичні способи мислення і діяльності. Крім цього, право­ва система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи пев­них інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права.

Отже, право — це результат погодження суспільних інте­ресів політичних суб'єктів через механізм державної вла­ди з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого — умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні вико­ристання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем.

Держава покликана забезпечити правові гарантії свобо­ди людини і безпеки нації, а церква — умови для внутріш­ньої свободи людини, морального відродження народу.