Сучасна конфліктологія передбачає ряд ефективних засо­бів розв'язання конфлікту:

1) під час переговорів пріоритет повинен надаватись об­говоренню тих питань, що призвели до конфлікту;

2) учасники конфлікту повинні прагнути зняти психо­логічну і соціальну напругу, демонструючи взаємну повагу один до одного;

3) сторони переговорів повинні створити атмосферу пуб­лічного рівноправного обміну думками, відкрито обговорю­вати взаємно незручні питання;

4) учасники переговорів повинні прагнути до компромі­су. Компроміс передбачає насамперед взаємні поступки або поступки слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла об­грунтовано довести свої вимоги тому, хто добровільно відмо­вився від частини своїх вимог.

На останній стадії остаточно долаються конфліктні су­перечності і припиняється боротьба. Врегульований кон­флікт має позитивний суспільний сенс: сприяє розв'язанню важливих суспільних проблем і поліпшує соціально-пси­хологічні характеристики суб'єктів групової взаємодії, оскільки вчить їх великому політичному мистецтву — ци­вілізовано боротися і відстоювати свої інтереси та права.

Політичні конфлікти можуть відбуватися між такими суб'єктами політичної дії:

національними державами або групами національних держав;

між органами державної влади за розширення прерога­тив у процесі формування політичних інститутів;

між державою і соціальними групами (етнічними, соці­ально-класовими, регіональними і політичними організаці­ями), політичними елітами, кліками, мафіями, політичними організаціями (партіями, групами тиску), політичними ліде­рами, політичними лідерами й організаціями, політичними організаціями й соціальними групами.

Конфлікти мають не тільки позитивний сенс, але мо­жуть призвести до тяжких соціальних наслідків. Тому роз­робка цивілізованого механізму діагностики передконфлікт-них ситуацій і розв'язання конфліктів є одним із компо­нентів сучасної політики. Від правильного політичного рішення значною мірою залежить стабілізація суспільства, своєчасне попередження передконфліктних ситуацій, оскіль­ки врахування і узгодження соціальних інтересів — це зав­жди складна політична проблема.

Політичне рішення є основною ланкою і одночасно ре­зультатом політичної дії зокрема і політичного процесу в цілому.

Процес прийняття політичних рішень передбачає такі фази', висловлення інтересів і підготовка громадської дум­ки, аналіз проблеми і підготовка проекту рішення, прий­няття рішення, виконання рішення.

На першій фазі відбувається фіксація вимог, пов'язаних із проблемою задоволення потреб, інтересів, цінностей інди­відуальних і групових суб'єктів політики у різних політич­них документах (резолюціях, заявах, деклараціях, маніфес­тах тощо), а також організація масових акцій (маніфестацій, демонстрацій, пікетувань тощо). Ця фаза передбачає масо­вий характер політичних дій з метою привернення громад­ської уваги до існуючих проблем.

На стадії підготовки рішення відбувається складний процес погодження різних позицій зацікавлених сторін. Він проходить на рівні експертної оцінки проекту рішення із за­лученням групи радників, науковців, спеціалізованих комісій.

На стадії прийняття рішення використовуються пра­вила колективної дискусії, в якій беруть участь представ­ники влади, політичних організацій, експерти. Рішення найчастіше приймається такими двома способами: консен­сусом і голосуванням. Консенсус використовується для до­сягнення групової згоди, коли інтереси всіх учасників част­ково збігаються і їх об'єднують певні цінності. Спосіб голо­сування передбачає надання переваги позиції, яку підтри­мує більшість. Як правило, такий спосіб прийняття рішен­ня часто супроводжується помилками.

Виконання рішень відбувається на рівні адміністратив­но-управлінських органів, які в цьому процесі використо­вують легальні засоби примусу, агітацію, маніпуляцію гро­мадською думкою, тобто спекулюють на стереотипах і міфах масової свідомості. Виконання рішення значною мірою за­лежить від того, наскільки оптимальне це рішення.

Для прийняття оптимального рішення потрібно враху­вати як інтереси зацікавлених груп, так і протилежні інте­реси, позицію експертів та безпосердніх виконавців, зовнішні обставини, що можуть вплинути на його впровадження. У протилежному випадку рішення можуть виявитися неефек­тивними.