Стосовно управління кадрами державної адміністрації існує дві моделі.

У першій моделі спеціального міністерства державних службовців не існує. В Бельгії, Німеччині та Нідерландах ця компетенція належить міністерству внутрішніх справ, а у Данії та Ірландії — міністерству фінансів.

В інших країнах існує міністерство державних служ­бовців (міністерство президії — Греція, міністерство дер­жавних адміністрацій — Іспанія, головне управління адміністрації і державних службовців — Франція). Ці служ­би не мають права втручатися у внутрішні справи міні­стерства, а займаються питаннями загальної регламентації.

У країнах Заходу існує міністерська самостійність, тобто за політику міністерства і внутрішню організацію управ­ління відповідає міністр. Проміжною посадовою особою в міністерстві між його політичною та адміністративною компетенціями є політичний функціонер, який має різні назви:

державний секретар (Німеччина, Велика Британія), генераль­ний секретар (Бельгія, Греція, Нідерланди, Франція).

Політичний функціонер є привідним пасом між уря­дом і міністерством, міністром і апаратом. Міністерська організаційна структура відзначається різноманітністю. За класичну схему можна взяти структуру міністерства Фран­ції, до якого входять: відділи, підуправління, управління, головні управління, генеральний секретаріат.

До регіональних представників держави належать посадові особи, які координують служби центральної дер­жавної адміністрації і здійснюють загальне державне управління, а також здійснюють контроль за органами місцевого самоврядування. В Бельгії — це губернатор про­вінції, Португалії — цивільний губернатор, Греції, Італії, Франції — префект, Німеччині — ландрат — земельний радник, в Данії — амтсманд, в Нідерландах — комісар ко­ролеви.

Державне управління на місцевому рівні здійснюється такими інстанціями:

1) представниками регіональної державної адміністрації (префектом, комісаром, губернатором і т. ін.);

2) окремими міністерствами (міністерство внутрішніх справ — Португалія, міністерством фінансів — Люксем­бург, міністерством навколишнього середовища — Велика Британія, Ірландія) або урядом в цілому;

3) керівниками виконавчих органів місцевого самовря­дування, яким держава делегує окремі повноваження;

4) виконавчими органами регіонального самоврядуван­ня, яким держава делегує певні повноваження.

При цьому слід сказати, що межі компетенції органів державного управління на місцевому рівні розподіляються:

між губернатором, комісаром, префектами й окремими міністерствами, урядом в цілому і місцевими виконавчими органами. Якщо, скажімо, у Франції повноваження державної влади зосереджені у префекта, то в Португалії роз­поділяються між цивільним губернатором, міністерствами фінансів і внутрішніх справ, у Нідерландах — урядом і комісаром королеви, а в Іспанії — урядом і обласним ви­конавчим органом.

Державне управління на місцевому рівні володіє таки­ми повноваженнями:

1) видає закони, що визначають статус і функції органів місцевого самоврядування;

2) делегує окремі державні повноваження керівникам регіональних виконавчих органів щодо контролю над міс­цевим самоврядуванням або главі адміністрації самих ор­ганів місцевого самоврядування;

3) здійснює судовий контроль і загальний державний адміністративний контроль над службами місцевого само­врядування;

4) забезпечує координацію діяльності органів регіональ­ного і місцевого самоврядування;

5) здійснює фінансово-бюджетний контроль;

6) надає субсидії і позики;

7) здійснює посадову субституцію (заміну керівників) у разі їхньої неспроможності;

8) дає дозвіл, попередньо схвалює або скасовує акти органів місцевого самоврядування;

9) розпускає органи місцевого самоврядування в разі їх недієздатності;

10) безпосередньо адресує накази, директиви або цирку­ляри місцевим органам;

11) здійснює кадрове, технічне і юридичне забезпечення діяльності органів самоврядування.

Отже, державне управління здійснюється політико-адмі-ністративними органами та їхніми представниками на регіо­нальному і місцевому рівнях, а також регіональними і місце­вими адміністраціями від імені держави. Технологія адміні­стративного процесу забезпечується державною службою. Статус державної служби визначається конституційними основами, законами і регламентарними актами. Посадовою особою державної служби є державний службовець.