Термін «етнічна група» (або «етнічна категорія» )має два значення:

1) сукупність людей, яка є структурним елементом етносу, але має специфічні культурні особливості й сприймаєть­ся з боку чужинців як окрема група;

2) частина етносу на території іншої національної дер­жави. У першому випадку етнічні групи, незважаючи на культурну відмінність, не виділяють себе із загального ет­носу, але можуть підкреслювати свою окремість.

Однією з основних категорій етнополітики є нація. Її розуміння грунтується на трьох концепціях: територіальній, етнічній, етнотериторіальній.

Територіальна концепція, що є власне західною, виді­ляє такі основні елементи нації, як спільна територія, спіль­на громадянська культура, спільні економіка, правова і політична системи. Нація включає ті самі системні елементи, що й етнос, але деякі з них розуміються по-іншому. Скажі­мо, спільна історична територія в структурі етносу, як уже зазначалося, має символічний зміст, а в структурі нації — тільки реальний (тобто не може бути нації без території).

Нація має спільну громадянську культуру, тобто ті цін­ності і норми, які поділяють всі громадяни, незважаючи на етнічне і соціально-класове походження. Наприклад, ідеї величі американської нації, рівних можливостей усіх гро­мадян, офіційного визнання англійської мови, індивідуаліз­му становлять основу громадянської культури США, що формується всіма державними і недержавними інститутами.

Спільна економіка передбачає певні національні пріори­тети в галузі зовнішньоекономічної діяльності, національ­ну структуру виробництва, систему менеджменту і трудо­вої мотивації, спільне законодавство, що регулює основні на­прями державної політики у сфері економічного життя, а також відносини власності щодо громадян і осіб, які не ма­ють громадянського статусу.

Правова система, забезпечуючи єдині правила «гри» для всіх членів нації, є основним чинником національної інтег­рації на сучасному етапі. Правова система формує почуття юридичної рівності серед усіх членів спільноти, є одним із вагомих чинників соціальної солідарності.

І нарешті, нація має свою власну державу, партійну і виборчу системи та політичну культуру.

Отже, згідно із західною концепцією, нація — це етно-політична спільнота, яка має спільні територію, гро­мадянську культуру, економіку, правову і політичну системи. До її складу входять усі громадяни, незалежно від етнічного, соціально-класового походження, релігійної належності.

Етнічна концепція зосереджує увагу на таких рисах нації, як спільне родове походження, народ як суб'єкт історії, мова, звичаї.

Етнотериторіальна концепція поєднує територіально-громадянський та етнічний принципи — формування нації навколо історичних цінностей корінного етносу (історичної назви, звичаїв і національно-державної символіки).

Щодо походження нації також існують два підходи: прімордіалістичний і модерністський.

Прімордіалісти вважають, що нація виникає тоді, коли сформувався етнос, який складає ядро імперсько-державно­го утворення і проходить різні стадії розвитку, зберігаючи при цьому свої базові етнічні ознаки (мову, звичаї, націо­нальний характер). Згідно з цим підходом, наприклад, укра­їнська нація виникла в період Київської Русі.

Модерністи стверджують, що нації виникають в період централізованої держави і зародження капіталістичних відносин, коли юрисдикція державної влади і спільний ринок створюють спільні юридичні, політичні, економічні та культурні ознаки на всій території проживання етносу або декількох етносів. Дотримуючись модерністського по­гляду на процес походження нації, виділимо декілька спо­собів їх формування:

1) державно-централізовану інкорпорацію;

2) перетворення імперії у національні держави;

3) відокремлення колонії від імперії й утворення нації за територіальним принципом як об'єднання різноманіт­них груп;

4) відокремлення колонії від імперії і утворення нації за етнічним принципом шляхом інтеграції різних етніч­них груп навколо цінностей корінного (титульного) етносу;

5) відокремлення етносу від національної держави і фор­мування нації на етнічній основі.

Перший спосіб формування нації грунтується на тому, що централізована держава, ядро якої становить аристокра­тична етнічна верства, об'єднує у собі інші регіони, етнічні групи, поширюючи на них єдину державну юрисдикцію, цінності, формуючи єдиний національний ринок. Цей шлях у XIII—XVIII ст. пройшли такі європейські країни, як Анг­лія, Франція, Іспанія, Швеція, а в XIX ст. — Німеччина.

Другий спосіб формування нації був характерний для тих країн, у яких національна держава формувалася на основі колишньої імперії. Там правляча еліта на терито­рії колишньої метрополії, відмовившись від колоніальних претензій, намагалася об'єднати етнічні групи навколо цінностей територіального патріотизму. В такий спосіб утворилися японська і турецька національні держави на грунті Японської і Османської імперій, а в нинішніх умо­вах проходить процес утворення російської національної держави.

Третій спосіб формування нації характерний для коло­ніальних народів, які здобували незалежність від імперії. Оскільки там не було корінного етносу або він був вини­щений колонізаторами ще раніше, процес формування нації відбувався за територіальним принципом на поліетнічній основі. Таким чином формувалася американська нація, а також нації Латинської Америки, Азії та Африки.

Четвертий спосіб формування нації передбачає націо­нально-визвольну боротьбу корінного народу за свою неза­лежність. Ця боротьба може включати декілька етапів:

національно-культурний і національно-політичний (за на­ціонально-культурну автономію і національну незалеж­ність). Народ, здобувши незалежність, формує націю на етнічній основі шляхом культурної інтеграції інших етнічних груп навколо власних історичних культурних ціннос­тей. Цей процес може мати декілька варіантів:

1) нація формується за територіальним принципом, на політичній основі, коли представники інших етнічних груп отримують статус громадянства, але основою ідентифікації є національні цінності корінного етносу: історична назва, національно-державна символіка, мова, звичаї;

2) нація формується виключно на етнічній основі, а інші етнічні групи не отримують статусу громадянства;

3) етнічні групи чинять опір корінному етносу, не прий­маючи його правил національної інтеграції.

Два останні варіанти формування нації на етнічній ос­нові часто призводять до кривавих конфліктів. Тому на сучасному етапі правлячі еліти або вдаються до компроміс­них варіантів (надають етнічним групам статус національ­них меншин чи національно-територіальну автономію або використовують силові методи).

Четвертий спосіб формування нації з переліченими ва­ріантами характерний для народів Східної Європи і колиш­нього СРСР. Попередній і сучасний досвід такого форму­вання нації засвідчує, що там, де в політиці не враховується етнотериторіальна модель нації, а акцент робиться лише на етнічній основі, виникають воєнні конфлікти. Міжетнічні конфлікти на Балканах, у Закавказзі, Середній Азії пере­конливо доводять безперспективність такого варіанту на­ціональної інтеграції.

П'ятий спосіб формування нації передбачає прагнення якоїсь великої етнічної групи відокремитися від національ­ної держави і створити націю на етнічній основі. Це, скажі­мо, баски в Іспанії, французи в провінції Квебек у Канаді, шотландці, валлійці у Великобританії.

Якщо перші нації у Європі формувалися шляхом дер­жавної інкорпорації без широкої народної мобілізації, то нації XIX—XX ст. виникали на основі сильних національ­них рухів з відповідною національною ідеологією. Таке явище дістало назву «націоналізм».