Істотними ознаками парламентської республіки є:

1) дуалізм виконавчої влади (співіснування двох влад­них інститутів, президентського, який не несе відповідаль­ності перед парламентом, за винятком порушення консти­туції, та кабінету міністрів, який таку відповідальність має);

2) наявність засобів взаємного впливу, за допомогою яких парламент через процедуру висловлення вотуму недовір'я може змусити уряд піти у відставку, а уряд своєю чергою може використати право на достроковий розпуск нижньої палати парламенту;

3) президент у парламентських республіках обирається безпосередньо парламентом (Греція, Ізраїль) або колегіями, значну частину яких становлять члени парламенту і члени представницької влад й областей, штатів, земель (Індія, Іта­лія, ФРН);

4) участь президента у формуванні уряду має номіналь­ний характер, хоч у деяких парламентських республіках конституція надає йому право призначити голову уряду (останній мусить керуватися довір'ям парламентської біль­шості);

5) президент може видавати акти, які набувають сили закону тільки після здійснення контрасигнатури (скріплен­ня підписами міністрів). Парламентська республіка існує в Італії, Німеччині, Греції, Швейцарії.

У президентській республіці президента обирають все-загальним прямим голосуванням або колегією виборщиків. Він виконує одночасно функції голови держави й уряду. Президент добирає і призначає міністрів або за згодою пред­ставницького органу, або на власний розсуд (Венесуела, Мек­сика). Він цілковито володіє виконавчою, а парламент — законодавчою владою. Ці два органи здійснюють владу про­тягом терміну своїх повноважень.

Парламент і президент наділені правом взаємного вето на нормативні акти. У президентській республіці, на відміну від парламентської, президент не володіє законодавчою ініціати­вою, а міністри не поєднують законодавчих функцій. Кла­сична форма такого правління історично склалася у СІЛА, існує також у Мексиці, Уругваї, Венесуелі, Пакистані.

Змішана форма правління — президентсько-парламент­ська республіка існує у Франції, Португалії, Фінляндії, Ісландії. Для неї характерні такі риси: президент обирається всезагальним голосуванням і володіє владними прерогатива­ми — призначає і приймає відставку прем'єр-міністра, на про­позицію останнього призначає й увільнює міністрів, займаєть­ся питаннями оборони, національної безпеки, а також міжна­родної політики, головує на засіданнях кабінету міністрів, може винести конкретний законопроект на референдум і домогтися прийняття закону, минаючи парламент (Франція).

Поряд із президентом діють прем'єр-міністр і уряд, відпо­відальний перед парламентом та підконтрольний президен­тові. Президент може розпустити законодавчий орган після консультації з прем'єр-міністром і головами палат. Спів­відношення між владними прерогативами президента і пре­м'єр-міністра залежить значною мірою від того, кого підтри­мує парламентська більшість.

Монархічна форма правління також буває різною: дес­потичною, станово-представницькою, абсолютною, конститу­ційно-парламентською. Повноваження монарха в сучасних парламентських монархіях аналогічні повноваженням пре­зидента у парламентських республіках (за винятком Іспанії, де повноваження монарха адекватні повноваженням пре­зидента у Франції). Однак між президентом і монархом існують певні відмінності, а саме:

1) президент обирається, а влада монарха спадкова;

2) монарх є носієм найвищого в історії держави титулу — короля, імператора, великого герцога, якому належать особливі привілеї — право на знаки найвищого становища у державі (корону, трон), право на двір (штат людей, які виконують почесні обов'язки), право на цивільний лист (вста­новлене законом грошове утримання);

3) монарх — особа надпартійна, символ історичних тра­дицій! національної єдності. Така форма правління існує у Великобританії, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі, Швеції, Данії, Норвегії, Японії.