5. Варіанти рівноваги конкурентноїфірми в короткостроковомуперіоді
Графік 1.8. Рівновага конкурентної фірми
в короткостроковому періоді.
Для конкурентної фірми, що отримує прибуток (графік 1.8,а) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми більша, ніж середні витрати на її виробництво АС при тому його обсязі (Q*), який максимізує прибуток. Фірма отримує економічний прибуток:
Прибуток = (Р -АС) * Q*.
Для конкурентної фірми на рівні самоокупності (графік 1.8,6) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми дорівнює мінімальним середнім витратам (АС) при обсязі випуску Q*. Це дозволяє їй лише покрити витрати. Фірма отримує нульовий економічний прибуток.
Р = МС = тіп АС.
Конкурентна фірма, що мінімізує збитки
Графік 1.9. Рівновага конкурентної фірми в короткостроковому періоді.
Для конкурентної фірми, що мінімізуєзбитки (графік 1.9,6), ринкова ціна (Р) нижча за мінімально можливі середні витрати (АС) при обсязі випуску продукції (Q*) (Р<АС), але перевищує мінімум середніх змінних витрат (АVС) при цьому ж обсязі випуску (Р > АVС). Мінімізуючи збитки, фірма коригує обсяг випуску продукції таким чином, щоб він був встановлений відповідно до точки (Р = MC) що забезпечить їй покриття змінних витрат (VС) і частково постійних
витрат (FС).
6. Довгострокова рівновага
Досконало конкурентна фірма виробляє продукцію на довгостроковому Інтервалі тільки у тому випадку, коли ціна Р буде не нижчою, ніж довгострокові середні витрати (LАС) (див.графік 1.11).
Р=LАС.
Графік 1.11. Рівновага конкурентної фірми
в довгостроковому періоді.
LМС — довгострокові граничні витрати;
LАС — довгострокові середні витрати.
Довгостроковий період — це період, достатній для входу нових фірм у галузь або виходу з галузі. В довгостроковому періоді всі види витрат розглядаються як змінні витрати; в довгостроковому періоді фірми можуть як збільшувати, так і зменшувати масштаби виробництва; в галузь можуть ввійти нові фірми, частина фірм може покинути галузь.
Конкурентна фірма знаходиться в стані короткострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі випуску продукції ціна Р дорівнює граничним витратам МС, і тоді досягається ефективність розподілу:
Р=МС.
Конкурентна фірма знаходиться встані довгострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі випуску продукції ціна (Р) дорівнює граничним витратам (МС), а також дорівнює середнім сукупним витратам (АС). Коли це відбувається, фірма також досягає виробничої ефективності:
Р=МС=АС.
44. Монопольна Влада та її вимірювання. Суспільні витрати монопольної влади. Монопольна влада як форма ринкової влади та її наслідки
Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Рівняння показує, що чим менш еластично попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тім, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) зіштовхуються з більше еластичної кривої попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з наклейкою фірмового дизайну) - з менш еластичної кривої попиту.
Три фактори визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде принаймні настільки ж еластичний, як і ринковий попит, і тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий фактор - число фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, малоймовірно, що одна з фірм буде здатна істотно вплинути на ціну. Третій фактор полягає у взаємодії між фірмами. Навіть якщо на ринку є лише дві або три фірми, жодна з них не зможе збільшити ціну в багато разів, якщо суперництво між ними носить агресивний характер, коли кожна фірма намагається захопити левину частку ринку. Розглянемо кожний із цих трьох факторів, що визначають монопольну владу.
Еластичність ринкового попиту. Якщо є тільки одна-єдина фірма (чистий монополіст), її крива попиту збігається із кривої ринкового попиту. Тоді ступінь монопольної влади фірми повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Однак частіше буває, що кілька фірм конкурують один з одним. Тоді еластичність ринкового попиту встановлює нижня межа для еластичності попиту кожної фірми.
Попит на нафту досить нееластичний, принаймні в короткостроковий період, от чому ОПЕК зміг підняти ціни на нафту значно вище граничних витрат на її видобуток в 70-і роки - початку 80-х років. Попит на такі товари, як кава, какао, мідь і олово, значно еластичніше, і саме тому спроби виробників картелізувати ці ринки й підняти ціни майже ні до чого не привели. У кожному випадку еластичність ринкового попиту обмежує потенційну монопольну владу окремих виробників.
Число фірм на ринку. Другим визначальним фактором кривої попиту для фірми й, стало бути, її монопольної влади є кількість фірм, що діють на ринку. При інших рівних обставинах монопольна влада кожної фірми знижується в міру того, як росте число фірм на ринку. Чим більше фірм конкурують між собою, тим сутужніше кожної з них підняти ціни й уникнути втрат від зменшення обсягу реалізації.
Звичайно, має значення не просто загальне число фірм, а число так званих "основних гравців" (тобто фірм, що мають істотну частку на ринку). Наприклад, якщо тільки на дві великі фірми доводиться 90 % обсягу реалізації на ринку, а на 20 фірм, що залишилися - 10 %, у двох великих фірм більша монопольна влада. Положення, коли тільки кілька фірм захоплюють більшу частину ринку, називається концентрацією ринку.
Іноді говорять (і в цьому є частка правди), що найбільший страх американського бізнесмена - страх перед конкуренцією. Ми можемо впевнено припускати, що, коли на ринку діє всього кілька фірм, їхні керівники зволіють, щоб у галузь на ринок не проникнули нові фірми. Ріст числа фірм може тільки скоротити монопольну владу основних фірм у галузі. Важливим аспектом конкурентної стратегії є створення перешкод проникненню в галузь нових фірм - умова, що втримує від вступу в справу нових конкурентів.
Іноді для вступу в справу є природні перешкоди. Приміром , одна фірма може мати патент на технологію, необхідну для виробництва якогось продукту. Це унеможливлює вступ на ринок інших фірм, щонайменше доти, поки не мине термін дії патенту. Інші законодавчо встановленого права діють у тім же напрямку, наприклад копірайт (авторське право) може обмежити продаж книги, музичного добутку, програмного забезпечення для ЕОМ у рамках діяльності окремої компанії, а необхідність володіння урядовою ліцензією обмежує доступ нових фірм на ринок телефонного обслуговування, телевізійних передач або внутрішніх вантажних перевезень. Нарешті, ефект масштабу може обмежити число фірм, що виступають на одному ринку. У ряді випадків позитивний ефект масштабу може привести до створення такої ситуації, коли наявність на ринку тільки однієї фірми буде найбільш ефективним рішенням проблеми. Така ситуація називається природною монополією[4, c. 121-123].
Взаємодія між фірмами. Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати один з одним? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціни один одного, щоб захопити більшу частину ринку вільної конкуренції. Це, імовірно, знизить ціни майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному обсязі реалізації, і, таким чином, вона буде мати мінімальну монопольну владу або не мати її зовсім.
Однак фірми можуть і не конкурувати між собою й навіть вступати в змову (у порушення антитрестовського законодавства). У крайньому випадку вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження обсягу виробництва й підйомі цін. Найбільше імовірно, що, піднімаючи ціни по змові, а не поодинці , фірми дістануть більший прибуток і тому картель може одержати значну монопольну владу.
Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Тут ми просто хочемо підкреслити, що при інших рівних обставинах монопольна влада менше, коли фірми агресивно конкурують, і більше, коли вони співробітничають.
Запам'ятаємо, що монопольна влада фірми часто міняється за часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це приводить до змін у поводженні самої фірми і її конкурентів. Монопольна влада, отже, повинна розглядатися в динаміку. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластична на короткочасному відрізку (така ситуація зложилася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довгостроковому етапі). Більше того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді підсилює конкуренцію в галузі на довгостроковому етапі. Більший короткостроковий прибуток може спокусити деякі нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довгостроковому етапі[2, c. 152-156].
При монополії ціна вище й споживачі купують менше продукції. Через більше високу ціну ті споживачі, які купують товар, гублять частину надлишку, показану прямокутником А. Ті споживачі, які не можуть купити товар за ціною Рт але купили б його за ціною P0 також гублять надлишок у розмірі площі трикутника В. Отже, сукупна втрата споживчого надлишку становить А + В. Виробник, однак, дістає прибуток, позначену прямокутником А, продаючи товар по більше високій ціні, але губить частину надлишку, позначену трикутником З, що представляє собою додатковий прибуток, що виробники одержують від продажу (Qc - Qm) за ціною P1, Загальний прибуток виробника, отже, складе А - С. Віднімаючи втрату споживчого надлишку із прибутку виробника, ми одержимо чисті збитки, рівні В + С. Це повні чисті збитки від монопольної влади. Навіть якщо прибутку монополіста були обкладені податком і перерозподілені на користь споживачів продукту, ефективність не буде досягнута, тому що обсяг виробництва буде нижче, ніж в умовах вільної конкуренції. Загальні чисті збитки - це суспільні витрати такої неефективності.
Можуть виникнути й додаткові суспільні витрати монопольної влади, які перевищують повні чисті збитки в трикутниках У и С. Фірма може затратити величезні засоби із суспільних позицій непродуктивно, щоб одержати, удержати й використати монопольну владу. Це може бути пов'язане з витратами на рекламу, створенням свого "лобі" і юридичними спробами уникнути урядового контролю над цінами й антитрестовським законодавством. Це може виражатися також у створенні невикористовуваних додаткових виробничих потужностей, для того щоб переконати потенційних конкурентів залишити спроби проникнення на монопольний ринок. Економічний стимул цих витрат безпосередньо пов'язаний із прибутком фірми в результаті одержання монопольної влади (тобто прямокутник А мінус трикутник 3). Отже, чим більша частина надлишку переходить від споживачів до монополіста (прямокутник А), тим більше суспільні витрати монополії[7, c. 191-193].