[Ред.] Заходи по запобіганню

Україна перебуває на стадії початкової інтернаціоналізації національної економіки. Це зумовлено традиційними формами міжнародних економічних відносин, в основному здійсненням міжнародної торгівлі. Україна практично знаходиться поза міжнародними потоками капіталу. Частка її в міжнародній діяльності незначна. Вона практично не включена до міжнародних валютних відносин. її метою має бути перехід до більш високого ступеня умов для динамічного розвитку мікроінтеграції через зони преференційної та вільної торгівлі, митні союзи, участь у торговельних блоках.

Приблизно третина суспільного виробництва України опосередковується впливом зовнішніх економічних зв'язків. У зв'язку з цим стратегічні орієнтири національного розвитку мають враховувати сьогоднішні реалії міжнародного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної та динамічної економіки. Тут доречно зазначити, що тільки до системи ГАТТ (СОТ) входять близько 120 країн світу.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників. Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду магнію, натрію, оксидів металів, казеїну, ефіру, кислот, силікатів, карбідів, пороху та вибухових речовин, фарбувальних речовин тощо.

Важливим напрямом є участь у розробці й реалізації за допомогою великомасштабних іноземних інвестицій концепції та стратегії щодо імпорту, експорту і транзиту продуктів паливно-енергетичного комплексу (нафта, газ, вугілля, електроенергія). Для цього потрібно реалізувати державну концепцію пріоритетних напрямів розвитку імпорту нафти і газу на найближчу перспективу і, відповідно, програму конкретних дій щодо забезпечення потреб у цих продуктах.

Існує потреба іноземного інвестування легкої та харчової промисловості, технологічний рівень яких досить низький. Підвищення його дало б можливість значно збільшити експорт продукції тваринництва, цукру, олії, пшениці та борошняних виробів, спирту, горілки, вин найвищих сортів, тютюнових виробів, фруктів та овочів.

Серйозні соціально-економічні та структурні перетворення на селі спроможні вивести сільське господарство та харчову промисловість на рівень високоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть експортний профіль України в системі міжнародного поділу праці. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити їхню глибоку переробку та відповідну товарну упаковку за допомогою сучасних технологій світового рівня, то наші продукти будуть конкурентоспроможними навіть на європейському ринку. За попередніми оцінками, агропромисловий комплекс України може давати продукції на ЗО млрд дол. щороку.

Стан легкої промисловості, де слід здійснити докорінну модернізацію, що потребує значних витрат, і де перспективна віддача є досить проблематичною, істотно, не сприяє заохоченню інвестицій іноземних фірм. Знадобляться, очевидно, протекціоністські державні заходи для залучення іноземних інвестицій у цю галузь.

Для виходу з подібного становища найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

• всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

• створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання;

• створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та нової системи її інформаційного забезпечення;

• проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури критичного імпорту, перелік імпортозамінюючої продукції);

• удосконалення систем державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, узгоджена з міжнародними правилами і стандартами, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів);

• інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили здобуття Україною статусу члена ГАТТ (СОТ) (одержання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);

• реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких винятків);

• подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною і країнами Балтії та Північного Союзу;

• зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції);

• використання можливості одержання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;

• визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою, що дасть можливість зняти перешкоди при вирішенні проблем торговельно-економічних відносин з СІЛА.[5, c.172-179]