4. Діяльність академічної групи

Студентська група– спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям факультету, університету, вирішенням проблем соціального характеру (студентські будівельні загони, участь у роботі органів студентського самоврядування тощо).

Студентська академічна група– первинний тимчасовий колектив студентів за кількістю до 30 осіб у структурі курсу, факультету, вищого навчального закладу; відносно постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об’єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один із одним. Вона становить собою один із основних елементів навчально-виховної системи внщої школи. Студентська академічна група – це не просто об’єднання індивідів. Тут виникають і здійснюють свій вплив взаємодії, які мають характер співробітництва, змагання, конкуренції, конфліктів, напруженості тощо. Доведено, що як безпосередньо, так і опосередковано вони сприяють, а інколи заважають діяльності групи.

Студентська академічна група формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи. Вона створюється у вищому навчальному закладі, що обумовлюється потребами управління (як і клас у школі, група в дошкільному навчальному закладі).

У структурі студентської групи є дві підструктури:

• офіційна(характеризується цільовим призначенням – професійна підготовка, сприяння становленню майбутнього фахівця, ґрунтується на авторитетності (ділова сфера). Є офіційний керівник – староста групи (профорг), який призначається деканатом або обирається групою. Він здійснює рольове управління, організує ділові стосунки між членами групи.

• Неофіційна(у групі виникають неофіційні угрупування на основі інтересів один до одного або симпатії – антипатії (емоційна сфера)).

Емоційні (неформальні) взаємини у студентській академічній групі формуються та проявляються в усій своїй повноті та глибині. Це пояснюється сенситивністю юнацького віку до інтимно-особистісних стосунків, бурхливим проявом потреби в емоційно-насиченому спілкуванні, у коханні та дружбі. Тривалість спільного проведення вільного часу в колі своїх ровесників найдовша саме в цьому віці.

Студент, звичайно, входить до складу різних соціальних груп. Виділяється 7 видів малих груп (за Л. І. Марісовою), в одній або в декількох із яких перебуває за період навчання студент, а саме:

• студентська академічна група(існування обумовлене специфікою організації навчального процесу у ВНЗ);

• студентські наукові гуртки, науково-теоретичні семінари й проблемні групи (функціонування обумовлене необхідністю залучати всіх студентів сучасного ВНЗ до того чи іншого виду науково-дослідницької діяльності);

• студентські групи (існування зумовлене формою організації позанавчального виховного процесу та необхідністю розвитку громадсько-політичної й організаторської активності молоді, формування її політичної свідомості);

• трудові студентські групи (існування зумовлене необхідністю організації трудового виховання студентів і забезпечення їх потреби у праці);

• групи художньої самодіяльності та спортивні команди (організація зумовлена необхідністю естетичного та фізичного виховання студентів і задоволення їх потреб в активній художній діяльності та фізичному розвитку);

• побутові малі групи (пов’язані з веденням домашніх справ, підтриманням родинних стосунків, проведенням культурного дозвілля та реалізації “хобі”, розваг; ситуативні, епізодичні чи довготривалі групи, існування яких пов’язане з проведенням організованого спільного відпочинку та оздоровлення студентів, спільного проживання в гуртожитку);

• студентські групи(виникають несанкціоновано на основі особистих симпатій, приязні, взаємної привабливості та носять лише неформальний характер).

Студентів у групі поєднує:

• спільна мета;

• спільна навчально-професійна діяльність;

• зв’язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи – хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі);

• однорідність складу групи за віком;

• висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя);

• високий рівень самоврядування;

• обмежений час існування.

Показниками згуртованості групи є:

• рівень взаємної симпатії в міжособових стосунках (чим більша кількість членів групи подобається один одному, тим вища її згуртованість);

• міра привабливості (корисності) групи для її членів (чим більшелюдей, які задоволені перебуванням у групі, тим вища сила її притягування, а отже згуртованість).

Згуртованість студентської групи вищого навчального закладу – це і результат процесу гуртування, і показник рівня розвитку студентської групи як суспільного мікросередовища, що сприяє підвищенню ефективності формування професійних рис майбутнього фахівця. Згуртованість – це й одна з важливих ознак колективу студентської групи, яка відображає міру єднання студентів і заснована на співпаданні їх ціннісних систем.

До причин, що впливають на рівень симпатії (згуртованості) відносять:

• частоту взаємодії індивідів, стиль керівництва групою (переважно демократичний);

• фрустрацію та загрозу перебігу групового процесу (як наслідок міжгрупових відносин);

• статусні й поведінкові характеристики членів групи;

• різноманітні прояви подібності між людьми (за установками, віком, професію, в етнічному плані тощо);

• успіх у виконанні групового завдання та ін.

До основних педагогічних умов гуртування студентської групи відносяться: спільний характер діяльності;

• спрямованість діяльності на досягнення спільної мети – стати кваліфікованим фахівцем;

• різноманітність видів діяльності;

• опосередкованість взаємин спільною діяльністю;

• педагогічні впливи щодо оптимізації взаємин;

• навчання студентів основам взаємин у колективі;

• поєднання різних типів спілкування у навчально-виховному процесі;

• цілеспрямоване оволодіння студентами навичками спілкування;

• удосконалення техніки спілкування викладачів;

• педагогічне керівництво гуртуванням студентської групи;

• поєднання індивідуальних, групових та масових форм навчання;

• володіння викладачем педагогічною майстерністю;

• дієвість студентського самоврядування;

• співорієнтація офіційної та неофіційної структури групи;

• педагогічне керівництво діяльністю студентського самоврядування.