Рекомендації на замітку студентам щодо роботи на лекціях:

• будьте уважними;

• учіться мислити, аналізувати, розуміти ідею, положення, викладені лектором;

• враховуйте, що лекція – активний процес;

• готуйтеся до кожної лекції, а для цього – переглядайте записи попередньої лекції, питання наступної теми, котра подається у програмі; семінарські питання відповідної теми; згадуйте відомі вам положення, ідеї проблеми, що розглядатимуться;

• не покладайтесь лише на слухову пам’ять, а намагайтеся включати водночас слух, зір і руку;

• навчіться швидко писати;

• хронологічно стежте за ходом думок лектора;

• відмовтеся від бездумного, механічного записування;

• усвідомте: неможливо записувати за лектором кожне слово, Ви не встигнете це робити; частіше основні думки та положення не знайдуть відображення в записах;

• намагайтеся коротко записувати своїми словами найголовніше, найсуттєвіше зі змісту лекції;

• записуйте слова та фрази скорочено, умовними знаками;

• записуйте конспекти лекцій у зошиті, а не на окремих папірцях, оскільки так ви їх розгубите;

• конспектуючи діліть сторінку на дві частини: на одній, основній частині (вона більша), записуйте текст лекцій, а на другій робіть помітки по ходу (висловлювання відомих людей – можна записати початок і кінець цитати, – а вже потім це допоможе відновити всі слова за автором); назви джерел, на які необхідно звернути особливу увагу, розглядаючи певний аспект проблеми; зазначити нові факти після самостійного опрацювання рекомендованої літератури, газет, журналів та інших джерел;

• виділяйте теми, розділи, питання, основні поняття, ідеї, положення;

• домагайтеся того, щоб ведення конспекту лекцій стало цікавою та приємною для вас роботою;

• пам’ятайте: добре та грамотно записана лекція полегшує самостійну роботу, має велике практичне значення при підготовці до семінарського чи практичного заняття, заліку чи екзамену;

• зміст і вигляд конспекту характеризує свого господаря;

• для повного, глибокого засвоєння навчального предмета переглядайте конспект лекцій на “свіжу” пам’ять, систематично опрацьовуйте рекомендовану літературу, перелік якої міститься у програмі.

Семінарське заняття

Семінар (від лат. seminarium – розсадник) як форма навчання започаткована в давньогрецьких і римських школах, а з XVII ст. вона використовувалася в західноєвропейських університетах. Семінарські заняття застосовувалися і у вітчизняній вищій школі.

Семінарське заняття – форма навчального заняття, за якою викладач організовує дискусію з наперед визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою.

Вимоги до семінарських занять:

• студенти повинні заздалегідь (за 7-10 днів) знати тему та мету семінару, отримати план або перелік питань чи теми індивідуальних завдань (рефератів). План семінару має відбивати як тематичні питання попередньої лекції, так і положення навчальної програми.

• Викладач повинен ознайомити студентів зі списком рекомендованої літератури, надати інформацію про те, які джерела є в бібліотеці та читальному залі університету.

• Стиль проведення заняття повинен бути емоційно-підсиленим, жвавим, дискусійним, характеризуватися проблемністю висвітлення навчальних питань.

• Навчальна інформація, викладена на лекціях, повинна бути у змісті семінару, закріплюватись у пам’яті студентів і конструктивно переводитись у площину пошукової діяльності, практичного застосування знань для розв’язання різнопланових завдань.

• Викладач повинен сприяти тому, щоб студенти самостійно дійшли висновків і узагальнень щодо проблеми, яка обговорюється на семінарському занятті.

• З кожного дискусійного питання бажано щоб висловлювалося якомога більше студентів, була створена атмосфера напруженої розумової праці.

• Педагогічна взаємодія в системі “викладач-студенти” повинна бути довірливою, шанобливою, ввічливою.

• Кожен виступ студента повинен бути об’єктивно оцінений. Хто із студентів на семінарських заняттях отримав незадовільну оцінку, повинен індивідуально опрацювати матеріал та отримати оцінку у співбесіді з викладачем у позааудиторний час.

За структурою семінари можуть бути:

• семінар-бесіда (слово викладача, бесіда за окремими необ’єктивними питаннями, підведення підсумків викладачем);

• семінар-доповідь ((за рефератом) доповідач і опоненти, рецензент);

• семінар – розв’язування задач (вступне слово вчителя, виступи, колективне обговорення – оцінка роботи);

• семінар-диспут (проміжний вид між семінаром-бесідою та повідомленням: вступне слово викладача, дискусія, підведення підсумків);

• семінар-“круглий стіл” (обмін думками);

• семінар-засідання експертної групи;

• семінар-з’їзд, симпозіум, дебати тощо.

Залежно від складності, об’єму і вимог поділяються на просемінари (підготовці), власне семінари, між предметні семінари; залежно від мети – семінар-повторення і систематизації знань, семінари вивчення нового матеріалу, комбіновані; залежно від форми проведення (реферативний), коментоване читання, розв’язування задач, комбінований, між предметний семінар і його різновидність – семінар-конфчаеренція.

Семінарські заняття є природним продовженням розгляду матеріалу раніше прочитаної лекції з дисципліни. Вони передбачають поглиблене вивчення окремих педагогічних проблем на основі самостійного опрацювання першоджерел. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

Завдання семінарських занять з історії педагогіки:

• пробудити інтерес до вивчення різноманітних джерел;

• виробити вміння аналізувати джерельну базу в історико-порівняльному аспекті;

• формувати професійно особистісні позиції щодо конкретної проблеми.

Принципи, які є основоположними в організації семінарів:

• принцип гуманізму;

• принцип варіативності;

• принцип комплектності;

• принцип проблемності;

• принцип цілісності;

• принцип компетентності.

Підготовка до семінарських занять ґрунтується на самостійній роботі студентів із підручником, навчальним посібником іншими інформаційними джерелами. Орієнтовні етапи підготовки та проведення семінарського заняття:

1. Обміркування мети семінару з конкретної теми.

2. Відбір матеріалу і формулювання питань семінару.

3. Формулювання основних питань семінару, формулювання додаткових питань для розгортання дискусії на семінарі, формулювання практичних завдань для підготовки студентів до семінару.

4. Постановка основних питань перед групою.

5. Вислуховування виступів, питань і реплік студентів, постановка чергового основного та додаткових питань для обговорення.

6. Втручання у хід обговорення у формі реплік, питань, доповнень, пояснень.

7. Підведення підсумків семінару та постановка завдань на майбутнє.

8. Оцінка ступені досягнення мети.

9. Висновки на майбутнє (для вивчення наступної теми).

Підготовка до семінарських занять ґрунтується на самостійній роботі студентів із підручником, навчальним посібником, матеріалами хрестоматій, першоджерел.

Готуючись до семінару, студенти повинні:

• працювати над повідомленнями з окремих питань;

• збирати певний фактичний матеріал;

• відвідувати музеї, читати додаткову літературу;

• знайомитися з документами;

• виконувати типові та творчі завдання, запропоновані викладачем.

Типові завдання до тем семінарів:

• скласти конспект першоджерел, які вказані в літературі;

• зробити тезисні виписки із вказаних джерел;

• підібрати цитати із вказаних джерел, які розкривають і аналізують проблему;

• проаналізувати педагогічну концепцію, теорію чи систему;

• скласти порівняльну таблицю педагогічних теорій і систем різних авторів одного й того ж періоду розвитку освіти за таблицею (подається до кожної теми семінарського заняття).

Критерії оцінювання роботи студентів на семінарських заняттях

При виставленні оцінки беруться до уваги підготовлені студентами завдання (науковість, ґрунтовність), їхні виступи, активність у дискусії, вміння формулювати й обстоювати свою позицію тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал. Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки із зазначеного курсу.

Оцінка “відмінно” за роботу на семінарському занятті ставиться, якщо студент:

• знає матеріал теми;

• опрацював основну та додаткову літературу;

• здійснив конспектування першоджерел, чітко дотримуючись плану семінару; готовий з кожного питання плану запропонувати індивідуальний виступ або ж узагальнення матеріалів виступів одногрупників;

• бере активну участь у відкритих дискусіях щодо винесених на семінар проблем.

Оцінка “добре” виставляється, якщо студент в цілому справився із завданням за наявності незначних недоліків у викладенні теми.

Оцінка “задовільно” виставляється, коли є суттєві недоліки у викладенні теми.

Оцінка “незадовільно” виставляється за повної невідповідності вимогам семінарського заняття.

Практичне заняття – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами сформульованих завдань. Перелік тем практичних занять визначається робочою програмою дисципліни. Для більш ефективного оволодіння студентами практичними навичками та вміннями академічна група поділяється на дві підгрупи.

Основна мета практичних занять – розширити, поглибити, удосконалити, систематизувати, закріпити, деталізувати наукові знання, отримані студентами на лекціях та у процесі самостійної роботи, виробити практичні навички та вміння з певної дисципліни. Практичні заняття дозволяють реалізувати принцип зв'язку теорії з практикою.

Практичні заняття проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання та обчислювальною технікою, а при необхідності – на виробництві. Проведення практичного ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі – наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті, тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями. Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з викладачем, який читає лекції з цієї ж дисципліни.

На практичних заняттях виконуються завдання, які повною мірою відображають теоретичний матеріал і є його ілюстрацією, а також завдання творчого і проблемно-пошукового характеру, які потребують від студента перетворень, реконструкцій, узагальнень. Для їх виконання студентам необхідно застосовувати раніше набутий досвід, встановлювати внутрішньопредметні і міжпредметні зв’язки. Зокрема студенти можуть готувати різноманітну виробничу документацію, виконувати технологічні операції, знайомитися з сучасними технологіями виробництва певної продукції.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання. Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, врахову­ються при виставленні підсумкової оцінки з цієї навчальної дисципліни.

На замітку викладачам

Викладач повинен:

• підготувати методичне забезпечення (мікросистеми різних за складністю вправ і завдань для формування певних навичок і вмінь: починаючи від найпростіших і закінчуючи завданнями дослідницького характеру (при підготовці вправ і завдань для практичних занять викладач може залучати студентів), необхідні дидактичні засоби);

• надати студентам чіткий інструктаж щодо їх виконання (при потребі дати зразки виконання вправ і завдань), чітко сформулювати вимоги, яких мають суворо дотримуватися студенти (показати, що повинні зробити студенти, як це зробити (вказати послідовність дій), на що вони повинні звернути увагу), регламентувати час на виконання.

• застосовувати індивідуальний підхід до навчання (пропонувати студентам завдання, які б враховували їх інтереси та індивідуальні особливості когнітивної сфери);

• проводити систематичний контроль та оцінювання результатів діяльності студентів.

Лабораторне заняття (лабораторія, лабораторний (від латинського lаbог – праця, труд; lаbого – трудитися, долати утруднення, труднощі) вказує на дії, пов’язані із застосуванням розумових і фізичних зусиль людини до пошуку раніше невідомих шляхів і засобів рішення наукових чи практичних завдань – це вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни. При цьому він оволодіває практичними навичками роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища. Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять не дозволяється.

Залежно від характеру спеціальності, навчальним планом передбачається на лабораторні заняття 20-30% навчального часу. Проведенню лабораторного заняття передує лекція, бо теоретичний матеріал слугує підґрунтям виконання експери­ментальної роботи. Лабораторні заняття сприяють активізації навчання, роблять наочними і переконливими ті принципові наукові положення, які повідомляються на теоретичних заняттях.

Форми організації лабораторних занять залежать, перш за все, від кількості студентів, змісту й обсягу навчального матеріалу, числа лабораторних робіт та матеріально-технічної бази кафедри. Розрізняють такі форми:

• фронтальна (усі студенти одночасно виконують одну і ту ж лабораторну роботу. Заняття проводяться чітко за лекціями, де студенти оволодівають необхідним науково-теоретичним матеріалом. Для фронтальної роботи в лабораторії кафедра повинна мати достатню для однієї групи кількість однотипних експериментальних стендів (інколи допустимо організація виконання лабораторної роботи парами (мінігрупами) – 2-3 студенти на одне робоче місце. У вищій школі зазвичай організоване при вивченні фізики, хімії, технології матеріалів та деяких інших дисциплін. Вона полегшує організацію та проведення занять, керівництво експериментами з боку викладача, спрощує процедуру захисту, сприяє дотриманню логіки навчального процесу. Недоліки (методика роботи дозволяє деяким студентам копіювати техніку експериментування, звітні матеріали; не сприяє формуванню пізнавальної самостійності студентів, гальмує розвиток їх творчих здібностей, умінь і навичок експериментування);

• циклова (роботи поділяються на декілька циклів відповідно до розділів лекційного курсу);

• індивідуальна (передбачає почергове виконання робіт студентами, які одночасно працюють на різних робочих місцях. Переваги: студенти виявляють більше самостійності в оволодінні навичками експериментування, об'єктивніше здійснюється контроль навчальних досягнень, організованіше проходить захист звітів і відбувається індивідуальне керівництво роботою студента з боку викладача. Недолік: завжди частина робіт виконуються за тематикою, ще не висвітленою на лекціях. А залишати їх проведення на період після закінчення лекційного курсу також не завжди доцільно та можливо.

Більшість кафедр знаходять вихід у комбінуванні різних форм організації лабораторних занять відповідно до своєї матеріальної бази, тематики робіт, кількості студентів на курсі тощо.

Для організації лабораторного заняття необхідно дотримуватися таких умов:

• наявність спеціально обладнаних приміщень та устаткування;

• навчально-методичне забезпечення лабораторних занять викладачем з урахуванням специфіки занять та із застосуванням новітніх технологій;

• відповідність обладнання та приладдя вимогам охорони праці та санітарним нормам;

• необхідність проведення інструктажу студентів з питань охорони праці, який підтверджується записами у журналі обліку;

• забезпечення лабораторних занять матеріальними засобами;

• наявність елементів дослідження і творчого підходу при виконанні окремих завдань, створення студентами наукових продуктів;

• забезпечення студентів нормативно-методичною літературою для виконання лабораторних занять.

Вимоги щодо проведення лабораторних занять:

• до кожного заняття студент має бути добре підготовленим;

• на кожному занятті необхідно проводити інструктаж з техніки безпеки та слідкувати за тим, щоб при проведенні експериментів студенти дотримувалися відповідних правил;

• викладач повинен індивідуально з кожним обговорити план роботи, пояснити експериментальні завдання, а в перебігу заняття здійснювати контроль за виконанням етапів лабораторної роботи;

• результати експериментування оформляються у вигляді звіту і підписуються студентом та викладачем;

• звіт про виконання роботи повинен бути захищеним її виконавцем до наступного лабораторного заняття.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставлені семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

На замітку викладачам

• Викладачеві кафедри належить визначальна роль як в організації проведення лабораторних робіт, так і в методичному керівництві експериментуванням.

• викладач повинен так організувати роботу в лабораторії, щоб, з одного боку, надати максимальну самостійність студентам у постановці експериментів, а з іншого – забезпечити дотримання правил техніки безпеки, оптимальних умов експлуатації обладнання.

• Викладач виступає в ролі наукового консультанта, а не контролера чи обліковця (викладач повинен організувати роботу так, щоб студенти самостійно виконували завдання, а допомогу надавати лише тоді, коли вона педагогічно доцільна).

Індивідуальні заняття – форма організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність. Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у позааудиторний час за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням потреб і можливостей студента. Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми, методи поточного та підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Організація та проведення індивідуальних занять доручається найбільш кваліфікованим викладачам. Індивідуальні заняття на молодших курсах спрямовуються здебільшого на поглиблення вивчення студентами окремих навчальних дисциплін, на старших вони мають науково-дослідний характер і передбачають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих завдань.

Індивідуальні заняття з певної навчальної дисципліни проводяться з одним або декількома студентами за окремим графіком, затвердженим деканом факультету з метою підвищення рівня їх підготовки та розвитку індивідуальних творчих здібностей. Контроль за дотриманням графіка покладається на деканат факультету.

Консультація – один із видів навчальних занять (індивідуальні або групові), який проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування (поточні консультації (проводяться протягом семестру), семестрові (тематичні) та екзаменаційні (перед контрольним заходом (заліком, екзаменом)). У процесі консультацій (особливо поточного консультування) допускається діагностичне тестування знань студентів (як правило, машинне) для виявлення ступеня засвоєння окремих теоретичних положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості практичних умінь і навичок та перевірки ефективності прийомів і методів навчання, що використовувалися під час аудиторних занять.

Обсяг часу, відведений викладачеві для проведення консультацій, визначається навчальним планом. Консультація є достатньо ефективною формою при вивченні навчальної дисципліни. Мета консультації:

• зорієнтувати студентів у тих випадках, коли вони зустрічаються із труднощами у вивченні тієї чи іншої теми, того чи іншого питання;

• допомогти правильно організувати самостійну роботу щодо вивчення тієї чи іншої теми, того чи іншого питання.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.