Лекція та методика її проведення у внз

Лекція (від лат. Lectio – читання) У середні віки це був чи не єдиний спосіб накопичення знань, оскільки тоді книжка була рідкісним явищем. Сьогодні дещо інша ситуація. Працюють як державні, так і приватні видавництва, видається безліч різних книжок, журналів, брошур. Більше того, набуло свого розквіту кіно, телебачення, технічні засоби навчання, з’явилась можливість отримати певну інформацію з Інтернету. Проте, необхідно зауважити, що лекція все ж залишається основною, найскладнішою, кульмінаційною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, призначеною для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція – це стрункий і систематичний виклад певної наукової проблеми або її частки. Лекція визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі, закладає основи розуміння та ставлення до навчального предмету.

Лекція – один із словесних методів, відрізняється від інших видів усного викладу великим обсягом і широтою матеріалу, його значимістю, науковістю та послідовністю викладу. Зазвичай лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Лекції проводяться для однієї або більше академічних груп студентів.

Лектор зобов’язаний дотримуватися робочої програми навчальної дисципліни щодо тем лекційних занять та їх змісту, але має право не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

За загальною метою лекції поділяються на:

• агітаційні;

• пропагандистські;

• виховні;

• розвивальні.

За змістом лекції поділяються на:

• академічні;

• популярні.

За впливом лекції поділяються на:

• на рівні емоцій;

• на рівні розуміння;

• на рівні переконань.

За дидактичними завданнями лекції поділяються на:

• вступна (висвітлюються загальні уявлення про мету та завдання всього навчального курсу, про структуру та логіку конкретної галузі науки, місце й зв’язок з іншими навчальними дисциплінами, створюються умови для розвитку у студентів пізнавального інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння);

• тематична (поточна) (всебічно й систематично розкривається програмний матеріал, висвітлюються конкретні питання, виділяє провідні аспекти наукової проблеми, розглядаються основні поняття, найсучасніші здобутки найбільш суперечлива спекти);

• заключно-узагальнююча (підсумкова, заключна) (виділяються вузлові питання лекційного курсу, зосереджується увага на практичному значенні одержаних знань, підводиться підсумок вивченого матеріалу з конкретного предмета; спеціальним завданням є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення конкретного предмета);

• оглядова (установча) (висвітлюються методологічні проблеми поряд з рекомендаціями до організації самостійної роботи, педагогічної практики тощо, сприяє забезпеченню належного взаємозв’язку та наступності між теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками студента).

На основі провідного методу проведення лекції, виокремлюють такі їх типи:

• лекція-розповідь (послідовний виклад навчального матеріалу (теми) у вигляді монологу без залучення студентів до зовнішнього діалогу; у такій лекції викладач подає глибокий, цілісний, логічно побудований виклад основного фактологічного та теоретичного матеріалу теми, переважно в монологічній формі);

• лекція-діалог (інформативно-діалогічні, проблемні);

• лекція-пояснення (матеріал не лише подається інформаційно, а й кожен факт, явище, пояснюється);

• пояснювально-ілюстративна лекція (словесне пояснення матеріалу супроводжується візуальною формою його подачі);

• лекція-консультація (перед лекцією або у процесі її проведення лектору подають письмові чи усні запитання, на які він дає відповідь);

• лекція-дискусія (викладач організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами, керує колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки та помилкові думки деяких студентів);

• лекція-бесіда (найпростіша форма активного залучення слухачів до навчального процесу; для виявлення думки та рівня ознайомленості студентів з даною проблемою, ступеня їх готовності до сприйняття наступного матеріалу на початку лекції викладач адресує питання всій аудиторії. Слухачі відповідають з місць. Для економії часу питання мають формулюватися так, щоб на них можна було б давати однозначні відповіді. Думки студентів дають можливість викладачу найбільш доказово доводити кожну наступну тезу своїх міркувань);

• проблемна або евристична лекція (передбачає врахування особливостей і структури продуктивного мислення в пізнавальній діяльності студентів; створення проблемних ситуацій, їх аналіз і виявлення протиріч, формування проблемних завдань, пошук способів розв’язання проблеми шляхом висування гіпотез, вибір і доведення найбільш правильних із них);

• лекція із запланованими помилками (лекція-провокація) (у змісті лекції навмисно закладаються помилки змістовного чи методичного характеру. Перед початком занять обов’язково вказується їх кількість. За 10–15 хвилин до закінчення заняття студенти мають назвати й обґрунтувати допущені помилки. Підводячи підсумки, лектор оголошує повний список помилок, а студенти уточнюють і коригують свої записи у конспектах);

• лекція із застосуванням ігрових методів (інтерактивна лекція) (використовуються інтерактивні форми роботи).

Лекція виконує три основні функції, передбачені програмою:

• інформаційну (дає певні відомості);

• стимулюючу (пробуджує інтерес до теми, спонукає вивчати тему, звертатися до різних джерел);

• виховну та розвивальну (дає оцінки явищам, розвиває мислення).

Лекція складається з трьох частин:

1. Вступна частина. Називається тема, озвучується план слухачам, формулюються завдання, дається коротка характеристика проблеми, висвітлюється стан питань, називається рекомендована література, встановлюється зв’язок із попередніми заняттями.

2. Основна частина. Виклад матеріалу в логічній послідовності з уведенням елементів зворотного зв’язку. Розбираються факти, приводиться необхідна інформація, аналізується досвід, даються, в разі потреби, історична довідка, оцінка практиці, що склалася науковими дослідженням, встановлюється зв’язок із практикою життя, розкриваються перспективи розвитку, можливі наукові пошуки з означеної проблеми.

3. Заключна частина. Підведення підсумків. Формулюються основні висновки, вказівки щодо подальшої самостійної роботи, методичні поради. Даються відповіді на запитання слухачів.

Для будь-якого лектора, навіть знаючого й досвідченого, методика проведення лекції виступає як своєрідне творче завдання, так як це не просто хороший переказ відомої йому теорії, а вміння її адаптувати до запитів і можливостей конкретної аудиторії. Використавши поняття “адаптація”, необхідно акцентувати увагу: наукова теорія і навчальний предмет різні речі.

Методика оптимального читання лекцій

Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам:

• бути на сучасному рівні розвитку науки (надто часто, на жаль, у змісті лекцій не відображаються актуальні проблеми сучасної науки, культури, виробництва);

• мати закінчений характер (висвітлення певної теми);

• бути внутрішньо-переконливою (аргументованою);

• викликати інтерес у студентів до науки;

• містити добре продумані ілюстративні приклади;

• спрямовувати студентів на самостійну роботу;

• бути доступною і зрозумілою.

Темп мовлення викладача:

• середній темп мовлення українською мовою складає 120 слів на хвилину;

• норми “навчального мовлення” для студентів першого курсу 75–80 слів у хвилину.

Швидкий темп лекції нервує студентів, тримає їх у стані додаткової напруженості, втомлює і внутрішньо дезорганізує. Повільний темп також втомлює студентів, оскільки не дає достатнього стимулу до мимовільної уваги. Нешвидкий і чіткий темп мовлення зовсім не передбачає диктування тексту, навіть якщо студенти, які намагаються дослівно записувати його, просять про це. Лекція призначається для того, щоб її слухати. Як же тоді бути з конспектуванням? Викладач, регулюючи темп, акцентує увагу студентів на найважливіших положеннях, тим самим даючи можливість фіксувати їх у письмовій формі. Необхідно акцентувати увагу на тому, що лектор повинен контролювати реакцію студентів на швидкість своєї мови. Це допоможе внести необхідні корективи, вийти на оптимальний варіант викладу.

Динаміка лекції.Лекція включає 4 фази:

• початок сприймання – 4-5 хвилин;

• оптимальна активність сприйняття – 20-25 хвилин;

• фаза зусиль – 10-15 хвилин;

• фаза стомлення – 5-15 хвилин.

У ході лекції може застосовуватися наочність:

• записи, креслення, рисунки, схеми на аудиторній дошці;

• плакати та макети, статичні та діючі;

• епідіаскопи, діафільмоскопи, слайдоскопи;

• німий навчальний кінофрагмент;

• звуковий запис;

• звуковий фільм;

• відеофільм;

• комп’ютерна презентація.

Звернемо увагу на певні умови щодо застосування наочності. Найбільш поширеним засобом реалізації наочності при проведенні лекції є аудиторна дошка. Для виготовлення схем, діаграм, запису дат, подій на дошці не повинен переривати пояснення навчального матеріалу, оскільки в противному разі викладач, працюючи лише з дошкою, втрачає контакт з аудиторією (уява студентів розпорошується), нераціонально використовує час. Викладач повинен пам’ятати:

• дошку потрібно витирати начисто;

• записи, замальовки на дошці виконувати старанно й охайно, так, щоб інформація на дошці була зрозуміла, щоб її міг зорово сприйняти і той студент, який сидить на останній парті;

• користуватися різнокольоровою крейдою, хоча дотримуватися міри;

• не забруднювати свій одяг крейдою;

• крейду, гумку для витирання дошки класти лише у призначене для них місце.

Іншим традиційним способом ілюстрування змісту навчального матеріалу є плакати. Використовуючи плакати викладачу необхідно пам’ятати:

• плакат має мати назву;

• повинен бути виконаний на папері світлого кольору плакатними лініями з помірним застосуванням кольорів.

• плакати використовувати лише тоді, коли це є необхідністю;

• не вивішувати плакати заздалегідь, оскільки вони будуть відволікати увагу студентів, не дадуть ефекту новизни.

Технічні засоби навчання мають дидактичні можливості унаочнення навчальної інформації. Можна застосовувати візуальні (за допомогою яких подається навчальна інформація, яка діє на зорові аналізатори студентів), звукові (подання інформації, яка діє на слухові аналізатори студентів) та комбіновані (діють одночасно як на зір, так і на слух студентів). Викладач повинен пам’ятати:

• кожна лекція з використанням технічних засобів навчання вимагає від лектора сумлінної підготовки;

• використовувати технічні засоби необхідно в найбільш доцільних місцях викладу інформації;

• до діафільму чи відеозапису необхідно ретельно готувати пояснення.

Лише виважене, розумне поєднання слова і засобів наочності приводить до осмислення причинно-наслідкових зв’язків, розуміння понять, категорій, явищ, процесів тощо.

Недоліки лекційного викладання:

• монологічність (недостатній прямий контакт студентів і викладача (зазвичай читається на потік));

• часто затеоретизований матеріал є недоступний сприйняттю студентами;

• не набуло поширення проблемне навчання на лекційних заняттях;

• іноді лекції проводяться в необладнаних приміщеннях (відсутність сучасних технічний засобів навчання), що робить лекцію малоцікавою для сучасних студентів.

Переваги лекційного викладання:

• лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

• лекція озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, вміннями давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається;

• на лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці жестам викладача;

• лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу;

• у ході подачі матеріалу викладач має можливість, реагуючи на сприйняття матеріалу аудиторією вносити корективи у свій виклад під час лекції;

• лекційне викладання економне в часі (за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому довелося б витратити набагато більше часу;

• лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.

Ролі лектора на лекції:

• оратор (майстер слова, який цікаво, захоплююче викладає, підкоряє навчальний матеріал законам літературного слова, оптимальній композиції, переконує аудиторію, пропагує науку, при цьому володіє епітетом, метафорою, алегорією та іншим словесним інструментарієм);

• вчений (має ґрунтовні спеціальні знання, насичує лекцією новою, незнайомою раніше слухачам інформацією, розглядає явища і факти, положення, закономірності, спонукає, дає поштовх науковому мисленню студентів, їх самостійності і творчості);

• вихователь (не вигукує кліше виховних ідей, а виявляє професійні, громадянські та людські якості; озброєний матеріалом високої виховної та наукової цінності, добре знає свою аудиторію, володіє дієвою методикою викладання);

• психолог (відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема і використовує знання людської психіки для реалізації головних завдань навчально-виховного процесу).