2. Принципи, методи, засоби, прийоми, форми виховання у вищих навчальних закладах

Принципи виховання – це основні, вихідні, науково обґрунтовані положення, якими користується професорсько-викладацький склад з метою кращого впливу на студента-майбутнього фахівця. Зокрема викладачі дотримуються таких принципів:

• єдності національного і загальнолюдського (врахування специфіки спадковості, національної психології, характеру, національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв народів, які проживають на території України));

• активності, самодіяльності і творчої ініціативи молоді (поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю студентів, утвердження життєвого оптимізму, розвиток позитивного мислення);

• гуманізації та демократизації виховання (здійснення виховання з максимальним урахуванням індивідуальних особливостей, нахилів, інтересів, запитів і можливостей студентів; розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довіри між викладачами та студентами, щирих, людяних, доброзичливих стосунків);

• зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею(тісний зв’язок із культурно-історичними традиціями народу, досягненнями науки та практики, трудовими традиціями; формування вмінь застосовувати свої знання, вміння, навички на користь собі і державі);

• безперервність і наступність виховання (урахування в роботі вже досягнутого рівня вихованості студентів, органічна взаємодія виховання з навчанням з метою ефективного впливу на рівень вихованості студентів);

• диференціація та індивідуалізація виховного процесу (створення таких умов, за яких кожен студент міг би гармонійно розвиватися у відповідності до своїх індивідуальних можливостей, нахилів, інтересів, рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку; стимулювання активності, творчої індивідуальності кожного студента);

• культуровідповідність виховання (органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими традиціями, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, засвоєння та накопичення надбань вітчизняної та зарубіжної культури);

• єдність вимог і поваги до особистості (вимагати не принижуючи, а сприяючи розквіту студентів, ставитися з повагою).

Методи виховання– це способи, шляхи досягнення мети виховання. Єдиної класифікації методів виховання в науковій літературі немає. Розглянемо деякі. Методи виховання поєднують у такі групи:

• методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів) (лекції, доповіді, бесіди, розповіді, пояснення, диспути, дискусії, екскурсії, читання науково-популярної, художньої літератури, метод прикладу));

• методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога (прямого впливу, паралельного впливу, опосередкованого впливу), громадська думка, громадське доручення, створення виховних ситуацій, привчання та вправляння);

• методи стимулювання поведінки та діяльності (метод перспективних ліній, метод проблемних ситуацій, змагання, моральні та матеріальні заохочення);

або

• методи переконання (пояснення, розповідь, бесіда, приклад, дискусія, доповідь, диспут, лекція);

• методи активної дії (інтерактивні методи (тренування, показ), виконання вказівок, доручень));

• методи стимулювання (схвалення та покарання);

• методи самовиховання (використання досвіду близьких людей і власний).

Засоби виховання–все те, за допомогою чого здійснюється вплив: слова, факти, приклади, документи, фотографії, дії тощо.

Прийоми виховання–приватні способи (операції) використання методів і засобів.

Форми організації виховання студентів– це спосіб організації й існування упорядкованих прийомів спільної взаємопов’язаної діяльності професорсько-викладацького складу ( конкретного викладача) та студентів (студента), що відбувається за встановленим порядком у певному режимі і спрямована на вирішення виховних завдань.

Форми виховання студентів:

• фронтальна (масова) (реалізується у процесі постановки та досягнення єдиної для всіх студентів (курсу(потоку), факультету) мети);

• групова (реалізується у процесі постановки та досягнення єдиної для студентів академічної групи (або невеликої кількості студентів різних груп) мети);

• індивідуальна (спрямована на вдосконалення рівня вихованості конкретного студента).