2. Категорійно-понятійний апарат

Методологічні категорії – фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи.

• Педагогічна теорія– система науково-педагогічних знань, яка описує та пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

• Педагогічна концепція– система критичних поглядів на реальну дійсність, що має місце у вищому навчальному закладі, та відповідного пошуку нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватися дослідженнями й емпіричними даними.

• Педагогічна ідея– новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв’язки у дійсність вищого навчального закладу. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватися у концепції, частково слугуючи поповненням теорії.

• Педагогічна закономірність– об’єктивно повторювана послідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні. Соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними та конкретними.

Процесуальні категорії: виховання, самовиховання, перевиховання, навчання, освіта, самоосвіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес.

• Виховання:

• у широкому соціальному розумінні – це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу;

• у широкому педагогічному розумінні – це формування особистості під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді;

• у вузькому педагогічному значенні – це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі;

• у гранично вузькому розумінні – це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію викладача та студента.

• Самовиховання – систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок.

• Перевиховання – виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості.

• Навчання– це цілеспрямований процес взаємодії викладача та студентів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

• Освіта– це процес і результат засвоєння студентами систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.

• Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі.

• Розвиток – зміни від простого до складного, від нижчого до вищого в результаті нагромадження кількісних змін, що призводять до якісних перетворень; розвиток особистості – процес і результат кількісних і якісних змін в організмі та психіці людини, основними джерелами є навчання, виховання, діяльність, передумовою і результатом виступають потреби.

• Формування особистості – процес соціалізації людини, що включає розвиток (як саморух), виховання у вузькому розумінні (як цілеспрямований педагогічний вплив), спеціально організоване або спонтанне.

• Навчально-виховний процес – система організації та здійснення навчально-виховної діяльності в основі якої запрограмована обмежена єдність та взаємозв’язок викладання (діяльність педагога, що полягає в організації цілеспрямованого й систематичного впливу на учіння для досягнення певної навчальної мети, у забезпеченні навчально-пізнавальної діяльності студента для засвоєння нової інформації) й учіння (одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює навчально-пізнавальну діяльність студента під керівництвом викладача та передбачає цілеспрямоване засвоєння студентами знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у життєдіяльності та праці), спрямованих на досягнення цілей навчання, виховання та розвитку.

Суттєві категорії: педагогічна мета; мета, завдання і зміст освіти та виховання; професіограма викладача, педагогічна діяльність; диференційоване навчання, індивідуалізація процесу навчання; прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи; форми і методи й засоби виховання та навчання; педагогічні технології навчання та виховання, управління навчально-виховним процесом; самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів; гуманізація та гуманітаризація вищої освіти.

• Педагогічна мета – результат взаємодії викладача та студента, що формується у свідомості педагога у вигляді узагальнених мисленєвих уявлень, у відповідності з якими потім вибираються та співвідносяться між собою всі інші компоненти педагогічного процесу.

• Мета освіти – освітній ідеал, який визначається соціальним замовленням і реалізується за допомогою різноманітних підходів.

• Мета виховання – теоретичне узагальнення та вираження потреб суспільства в певному типі особистості, ідеальних вимог до її сутності, індивідуальності, властивостям і якостям, розумовому, фізичному, моральному, естетичному розвитку та ставленню до життя; ідеальне передбачення у свідомості кінцевих результатів виховання, на здобуття яких спрямовано діяльність окремої людини (викладача) чи групи людей (педагогічного колективу).

• Завдання виховання– визначений, запланований для виконання обсяг роботи педагога.

• Зміст виховання– процес формування особистості й підготовка її до активної участі у виробничому, суспільному, духовному житті.

• Професіограма викладача– 1) суспільна спрямованість: науковий світогляд та соціальні потреби передової людини; загальнолюдські моральні риси й якості, ціннісні орієнтації, усвідомлення громадського обов’язку; суспільна активність і обізнаність із подіями світового та місцевого життя; прагнення до висот своєї професії; 2) професійно-педагогічна спрямованість: інтерес і любов до об’єкта й суб’екта навчання та виховання; захопленість педагогічною працею; психолого-педагогічні вміння спостерігати за студентами; педагогічна уява; педагогічний такт; організаторські здібності; почуття справедливості; вимогливість до себе й до студентів, наполегливість, цілеспрямованість, комунікативність; врівноваженість, витриманість, самооцінка та самокритичність; висока професійна працездатність.

• Педагогічна діяльність– професійна діяльність, спрямована на створення в педагогічному процесі оптимальних умов для виховання, розвитку та саморозвитку особистості й вибору можливостей вільного та творчого самовираження. Основна проблема педагогічної діяльності – поєднання вимог і цілей з можливостями, бажаннями та цілями студентів.

• Диференційоване навчання– організація навчальної діяльності студентів, при якій за допомогою відбору змісту, форм, методів, темпів, об’ємів освіти створюються оптимальні умови для засвоєння знань кожним студентом.

• Індивідуалізація процесу навчання– організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей студентів; дозволяє створити оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей кожного студента; здійснюється в умовах колективної навчальної роботи в рамках загальних завдань і змісту навчання.

• Прогнозування наслідків педагогічного впливу– науково-обґрунтоване передбачення, що дає випереджальну інформацію про розвиток певних якостей особистості, розширення та поглиблення знань, вдосконалення вмінь і навичок в даних педагогічних умовах, виходячи зі змісту навчання та виховання, добору засобів і методів їх здійснення.

• Планування навчальної роботи – процес моделювання діяльності на певний період часу, коли викладач представляє модель своєї роботи: змістову, організаційну, структурну; складається з кількох етапів: підготовчого, аналітичного, моделюючого, заключного.

• Форми виховання та навчання– зовнішнє вираження процесу виховання.

• Методи навчання та виховання – способи шляхи досягнення мети навчання та виховання.

• Засоби виховання та навчання – вид суспільної діяльності, що може впливати на особистість.

• Педагогічні технології навчання та виховання – науково обґрунтовані педагогічні системи, що гарантують досягнення певної навчальної та виховної мети через чітко визначену послідовність дій, спрямованих на здійснення проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат; слугують конкретизацією методики.

• Управління навчально-виховним процесом – цілеспрямований вплив на професорсько-викладацький, студентський колективи з метою збереження та розвитку певних якісних характеристик діяльності вищого навчального закладу, забезпечення функціонування та розвитку підпорядкованих систем на основі принципів, закономірностей форм і методів навчання, виховання та розвитку особистості.

• Самостійна робота студентів – різноманітні види діяльності студентів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями викладача, але без його участі.

• Науково-дослідницька діяльність студентів - один із найважливіших засобів підвищення якості підготовки і виховання спеціалістів з вищою освітою.

• Гуманізація вищої освіти – центральна складова нового педагогічного мислення, що передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у вищих навчальних закладах у світлі їхньої людинознавчої функції; означає повагу викладачів до студента, довіру до нього, прийняття його особистісних цілей, запитів та інтересів; формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу.

• Гуманітаризація вищої освіти – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів вищої освіти, подолання технократичного підходу до змісту вищої освіти, формування цілісної картини світу на засадах взаємозалежності природи, людини і суспільства; практично цього можна досягти шляхом перегляду змісту існуючих і введення нових предметів суспільно-гуманітарного циклу, створення інтегрованих курсів, збільшення часу на їх вивчення.