2.3. Дія я

Дія — найважливіша концептуальна одиниця, «атом» с.пілкування. Аналіз дії дає змогу конкретніше і докладніше з'ясу­вати багато чого у структурі і динаміці конфлікту, систематизува­ти і схематизувати як теоретичний, так і практичний досвід

37

аналізу конфлікту, поведінки в конфлікті, його нейтралізації, ліквідації, а також профілактики та «конфліктотерапії».

Дії належать до складних феноменологічних комплексів, що складаються з когнітивних подій і зовнішніх рухів (наприклад, мовна дія). Але можливі й когнітивні події-дії (внутрішня мова).

Загальною характеристикою дій є їх навмисність, вмотимо-ваність. Сприйняття менш вмотивоване, ніж спомин. Якщо прийня­ти принципи когнітивного детермінізму (будь-яка когнітивна подія має причину) і вважати внутрішню причину мотивом, то важко знайти таку когнітивну подію, яка б не була дією. Усе ще більше ускладнюється, коли навмисність трактується у термінах внутрішньої свободи. Ці філософські утруднення треба враховувати під час аналізу конфліктних ситуацій — пасивних і активних дій (наприклад, нещасний випадок із смертельним наслідком або на­вмисне вбивство).

Загальна характеристика індивідуальної дії (на відміну від інтеракції і соціальної дії) пов'язана з внутрішнім світом індиві­дуально діючого Я, коли Я приймає рішення діяти, не звертаючи увагу на інші «внутрішні світи», простіше кажучи, Я діє, вважаючи себе єдино існуючим у Всесвіті. Звичайно, уявлення про власне індивідуальні дії абстрактне, однак корисне для повнішого ро­зуміння складних за своєю структурою дій (економічних, правових або протиправних, політичних тощо).

Наведемо простий приклад. Коли ви миєте вранці руки під краном, миєте машинально, можливо, майже не думаючи про руки, ви здійснюєте індивідуальну дію. Коли хірург миє руки перед опе­рацією, це інтерактивна дія: хірург ретельно миє руки, щоб не інфікувати хворого під час операції. Вбивця, котрий змиває з рук кров своєї жертви, діє соціальне.

Структурними елементами опису дій є поняття «подія», «ситу­ація», «альтернатива» і «зміна». Під ситуацією треба розуміти су­купність подій, які мають місце у певний відтинок часу. Поняття «альтернатива» і «зміна» пов'язуються із визначенням «курсу подій», що являє собою систему ситуацій. Дія визначається як специфічна, «раціональна» зміна, яка є вмотивованою і вільною.

СИТУАЦІЯ. Найчастіше під ситуацією розуміють «фон» (кон­текст, оточення) події, що відбулася (він вчинив це, опинившись у складній ситуації). Ситуація «складається» з однорідних і різнорідних подій, які обов'язково подібні тільки в одному — вони всі відбуваються в один і той самий час («зараз», «сьогодні», «у 1994 p.», «у XX ст.», «у палеозої» тощо). З формальної точки зору ситуація є складною подією, сумою описів подій. Наприклад, при з'ясуванні події «вечоріє» як ситуації може бути запропонована на­ступна деталізація: сонце заходить, подовжуються тіні, похолодша-ло, мені сумно...

38

Будемо дотримуватися такого визначення ситуації: ситуація є сукупністю подій, що відбулися у певний відтинок часу.

Крім описуваних подій для вираження ситуацій необхідно ма­ти описи «відтинків часу» — інтервалів абстрактних тривало-стей — «абсолютний фон» ситуацій, уточнення, коли вони відбуваються. Для напівформального аналізу динаміки конфліктів досить використати традиційну «часову вісь», вдовж якої система­тично зображуються події, що тривають.

У повісті «Старий і море» Е. Хемінгуея є такий опис: «Коли мотузка смикнулася, птах злетів, і старий навіть не помітив, як він зник». Нехай це буде описом ситуації в інтервалі t з трьома подіями: «мотузка смикнулася», «птах злетів» і «старий навіть не помітив, як він зник».

Позначимо їх відповідно А, В, С. Нехай ці події відбуваються у підінтервалах t\, t2 і (з інтервалу t.

Подібні діаграми використовуються при різних методах розробки стратегій, пла­нування.

Будь-яку ситуацію можна формально представити з потрібним ступенем точ­ності у вигляді системи ситуацій.

АЛЬТЕРНАТИВА Поняття альтернативи є ключовим у побу­дові будь-якої дії; пошук альтернативи конфліктологами вва­жається найважливішим етапом розв'язання конфлікту.

Образ «світу альтернатив» захоплююче описаний Борхесом: «На відміну від Нью­тона і Шопенгауера, ваш предок не вірив у єдиний, абсолютний час. Він вірив у нескінченність часових рядів, у зростаючу, карколомну мережу часів, що розходяться, сходяться чи е паралельними. І ця мережа часів, які зближуються, галузяться, пере­хрещуються чи вік за віком так і не стикаються, містить у собі всі ймовірні можли­вості. У більшості цих часів ми з вами не існуємо; в якихось існуєте ви, а я — ні; в інших є я, але немає вас; в інших існуємо ми обидва. В одному з них, коли щасливий випадок випав мені, ви з'явилися у моєму домі; в другому ви, проходячи через сад, знайшли мене мертвим, у третьому — я виголошую ці самі слова, але сам я — міраж, примара» (Борхес, 1984, с. 921).

Альтернативи «генеруються», виходячи з певних законів (як фізичних, так і психологічних), принципів, правил, норм; очікування певних ситуацій детермінуються ціннісними установка­ми, емоціями, культурними традиціями тощо. Множинність систем

39

ситуацій утворює «карколомну мережу часів» завдяки різнома­нітним сполученням упорядкованих спектрів альтернатив.

ЗМІНА Результат дії — це результат зміни, причому не тільки зовнішнього, а й внутрішнього світу. Коли зовні нібито нічого і не відбувається, насправді ж всередині формується ре­зультат впливу конфліктної ситуації (наприклад, формування образу ворога).

Зміна — це поява чогось нового в ситуації або зникнення яко­гось елементу. «Нічого не змінилося» — вираз, який треба розуміти не буквально, а у контексті певних сподівань, які, в свою чергу, викликані ситуацією прийняття рішення. «Все тече, все змінюється», ось тільки не всі ці зміни мають прагматичний смисл і тому не усвідомлюються і не беруться до уваги.

МОТИВАЦІЯ дій. Коли кажуть «дія», то мають на увазі най­частіше не процес, а результат певної дії; вказують на певну подію, зміну у світі, за яку «відповідальність несе» агент. Отже, певна зміна характеризується як результат дії, якщо ця зміна припи­сується певному суб'єктові — суб'єктові дії. Можливості подібного «приписування» пов'язані із багатьма обставинами (загаль-нофілософські концепції, психологічні, соціологічні та інші наукові теорії, переконання «здорового глузду» тощо). Тому «діапазон» змін, які вважаються діями, надто великий. Наприклад, безсумнівними діями визнаються рухи людського тіла, хоч, якщо людина ру­хається під гіпнозом, не можна вважати, що це саме її дії. Дипло­мати лише дискутують і підписують різноманітні папери, але їхнім діям приписуються зміни всього «політичного універсуму». Жерці, шамани були непроти приписати собі навіть появу сонячного за­темнення, посухи і дощу.

Найпростішою, природною і такою, що узгоджується з науко­вими уявленнями, є причинна концепція дій. Згідно з цією кон­цепцією, суб'єктові можна приписувати дію, якщо він є причиною (або однією з причин) появи цієї дії. Однак існування причинного зв'язку недостатньо для інтерпретації зміни як результату дії. Так, висловлювання «патрон вкладений у цю рушницю» описує подію, необхідну для пострілу з цієї рушниці, однак той, хто заклав пат­рон у рушницю, не визнається таким, хто вистрілив із рушниці, як­що курок натиснув інший. Приписування дії пов'язане із когнітивними станами суб'єкта, що виражається у таких характе­ристиках, як «вільне», «довільне». «Палець звело судорогою, і курок натиснувся, я цього не хотів: постріл відбувся сам по собі», — відмовляється від приписування йому дій суб'єкт, вважаючи їх невільними і довільними. Правильне врахування «внутрішніх» станів дуже важливе як для самого суб'єкта, якщо він перебуває в ролі звинувачуваного, так і для судді, який прагне винести спра­ведливий вирок.

40

Умови приписування дій ще більше ускладнюються, якщо роз­глядається опис змін і оточень, що містять в собі як «зовнішні», так і «внутрішні» події. Наприклад, X прицілився в У — це скоріше за все «внутрішня», аніж «зовнішня» подія; «внутрішньою» слід визнати і подію «вбитий У», оскільки вона означає відсутність всіляких «внутрішніх» подій у У. Моральні, соціальні та інші ас­пекти також відіграють не останню роль в ускладненні проблеми. Вже написані десятки книг і, можливо, будуть ще написані на од­ну лише тему: «Хто вбив Джона Кеннеді?» Існує багато способів приписувати дію суб'єктові, який жодного відношення до неї не має (наприклад, у зв'язку із посяганням на папу римського). Офіцер, який кинув бомбу на Хіросиму, не вважає себе винним у загибелі тисяч людей, тому що він виконував наказ. Це приклад способу «відвести від себе дію».

Крім уже розглядуваного принципу «необхідної умови» (у по­буті виражається висловлюванням: «Якби був я, цього б не трапи­лося») в числі найважливіших розглядаються, звичайно, ще два принципи: «вільного вибору» («міг би зробити інакше»), пов'язаного із сферою МОЖУ, і «особистого наміру», пов'язаного зі сферою ХОЧУ («Я цього хотів, тому так і сталося»). Якщо перший принцип частіше використовується позитивно — для обгрунтування припи­сування собі дії, то другий і третій — негативно, для відведення дії, зняття з себе відповідальності за небажані результати дії («не міг інакше», «обставини примусили», «Я цього не очікував», «Я цього не хотів», «Я хотів не цього»).

Усі принципи у вигляді когнітивних схем використовуються суб'єктом під час планування своїх дій, а також передбачення і по­яснення поведінки інших суб'єктів.

Отже, стосовно аспектів дії можна сказати таке. Результат дії являє собою зміну ситуації, яка може розглядатися як контекст дії. Раціональність дії пов'язана з оцінкою її як вільної і вмотивованої (МОЖУ і ХОЧУ) і визначається, виходячи з когнітивних схем агента дії, якому «інкримінується» дія.

Прийняття рішення у найпростішому варіанті є вибір із альтер­натив, але як процес він являє фазу дії (аналогічно фазі спіл­кування), у якій можливе коригування альтернатив, цілей тощо.

Дуже важливо розрізняти прагнення і намір.

ПРАГНЕННЯ — стан до прийняття рішення; людина може прагнути і неусвідомлено («чогось хочеться, не розумію, чо­го»).

НАМІР — результативний стан після прийняття рішення; намір усвідомлений і відповідно до нього мобілізуються духовні ре­сурси, він підкріплений вольовим зусиллям.

41

Змінивши незначним чином схему формування інтересу, можна подати схему формування наміру діяти і перетворювати реальність відповідно до своїх інтересів. Попередня схема доповнюється когнітивними блоками і новими взаємозв'язками, що координують внутрішній світ і зовнішнє оточення особистості. У максимально повно­му варіанті можуть змінюватися всі блоки: тому лінії «зворотного зв'язку» повинні бу­ти проведені до кожного блоку. Докладний розгляд процесу цілеутворення подано у Додатку (схема Сергеєва — Цимбурського).

42