2. 1. Інтереси я

Конфлікт — вияв неузгодженості спільної діяльності щодо ре­алізації інтересів. Із цього загального, попереднього визначення ви­ходить, що інтереси можуть бути узгоджені, яким би чином вони не співвідносились («несумісні», «протилежні», «суперечливі»), і ця можливість вказує загальний напрям — як уникнути конфлікту і як із нього вийти, тобто узгодити інтереси. Отже, інтерес посідає центральне місце в аналізі конфлікту, його розв'язанні, а також у його попередженні.

Відповідно до трьох аспектів спілкування будемо розрізняти три види інтересів:

S-інтереси — інтереси особи, з якими вона залучається до спілкування;

R-mmepecu — інтереси, які виникають у спілкуванні у прюцесі налагодження взаєморозуміння (комунікативні інтереси);

N-mmepecu — інтереси, що виникають у спілкуванні і зумов­лені вимогами справедливості та лояльності; інтереси соціуму, котрі беруться до уваги під час спілкування, опікування про став­лення сторонніх.

Далі йтиметься в основному про S-інтереси; решта типів інтересів будуть докладно розглянуті у відповідних парагра­фах.

Інтерес є надто складним станом свідомості, який пов'язаний з багатьма характеристиками нашої особистості та багатьма іншими ментальними станами, увагою, уявою, думками, почуттями, волею. Інтерес визначається як свідомістю, так і підсвідомими імпульсами, потягами і структурами. Очікування, роль, рольові складові утво­рення, Я-ОБРАЗ,- тобто мої уявлення про те, чого чекає від мене інший — все це і багато іншого важливо враховувати під час з'ясування інтересів у конфліктній ситуації. Якщо я не виправдо-

22

_вую сподівань свого партнера по спілкуванню, то це вже загрожує конфліктом. Один із способів уникнути конфлікту — виправдати (задовольнити) ці очікування, тобто робити те, на що розраховує відносно вас інший. Однак ви маєте власні інтереси, і ось тут ваші інтереси стикаються з чужими сподіваннями, що може призвести до конфлікту. Насамкінець, найважливішим у розумінні конфлікту, у розумінні всіх інших ментальних структур і станів є те, через що і у зв'язку з чим створюються і використовуються Я-ОБРАЗИ, через що ми діємо і як ми діємо — це наша Я-КОНЦЕПЦІЯ, на­ше уявлення про себе. Річ у тому, що ми не просто живі істоти, ми ще й мислячі істоти, які створюють образи самого себе, і ми, спілкуючись з цим нашим образом, реагуємо на нього, і багато з того, що відбувається з нами, заплановано і програно (відрепетирувано) на цьому образі. Саме цей образ, надто склад­ний, що зветься Я-КОНЦЕПЦІЄЮ, відіграє ключову роль у конфлікті, у формуванні інтересів особи.

Якщо дехто вчинив якусь агресивну дію стосовно Я-КОН-ЦЕПЦІЇ, то це вже принциповий конфлікт. Людина може витри­мати все: її сподівання не виправдались, її примушують вийти із ролі і т. д., але якщо посягають на її Я-КОНЦЕПЦІЮ, то тут во­на чинить відчайдушний опір, що і є стрижнем конфліктності. З Я-КОН'ЦЕП'ЦІЄЮ пов'язані такі сильні почуття, настрої і стани, як гордість, самолюбство, самоприниження, сором, вина, совість.

Про всі ці ментальні складнощі докладно розповідатиметься у наступних розділах, а зараз перейдемо до аналізу поняття «інтерес», що є безпосередньо важливим для розуміння сутності конфлікту.

Завдяки своїй складності формування (напрошується аналогія з айсбергом) інтерес може виникнути де завгодно і коли завгодно. Але ще складнішим є порівняння інтересів («протилежні інтереси», «несумісні інтереси», «узгоджені інтереси», «загальні інтереси»), ад­же таке порівняння традиційно закладається в основу «симптома­тики» конфлікту.

Дивують такі приклади конфліктів з «однаковими» інтересами.

Брати-близнюки закохалися в одну і ту саму дівчину і бажають з нею одружи­тися. З точки зору біопсихології у них абсолютно однакові інтереси, тобто однакове їхнє виявлення (частота пульсу, коли вони її бачать, рум'янець на щоках, коли вона їм посміхається, тощо). Але причина смертельної бійки — ці «однакові» інтереси.

Інший приклад.

Захворіла дитина. Мати і батько бажають її вилікувати. Мати пропонує лікувати гірчичниками, а батько — ліками. Вони сперечаються, чим лікувати. Справа доходить До скандалу, а то й до розірвання шлюбу. У чому справа? Інтерес у них нібито один ¹ той самий.

23

Якщо ми, спілкуючись, визначили, що наші інтереси узгоджені, то наше спілкування безконфліктне. Але яким чином встановити, чи узгоджені вони, чи ні?

Отже, основні питання:

1. що таке інтерес?

2. як порівнювати інтереси?

3. як співвідношення інтересів пов'язане з конфліктністю? Розпочнемо розгляд із використанням простих понять, а потім

перейдемо до складніших. Це такі поняття: ЦІЛЬ, ЗАСІБ, РЕ­ЗУЛЬТАТ.

Ви визначили собі мету, підшукуєте засоби, щоб реалізувати її, і бажаєте одержати якийсь певний результат.

З цими поняттями пов'язані і загальні уявлення про психічні

функції: 'Почуття, Розум, Воля.

Почуття вказує на спрямованість дії, розум досліджує шляхи реалізації дії, а завдяки волі людині вдається пройти цим шляхом попри усі перешкоди.

Незважаючи на простоту цієї схеми «побутової» психології, за її допомогою у подальшому ми пояснюватимемо складнощі більш тонкого аналізу взаємодії інтересів у конфліктній ситуації на тлі складних соціоментальних структур внутрішнього і зовнішнього «світів».

Отже, основне положення:

Інтерес створюється завдяки постановці цілі, конкретизується у процесі її досягнення.

Насамперед для нас цікавий результат, якого буде досягнуто. Ціль сама по собі нецікава, цікаво все, що пов'язане з її ре­алізацією. Однак ціль може бути визначеною у зв'язку з якимось інтересом. Порівняйте:

«Чому ти поставив ціль?» — «Тому що мені це цікаво».(!)

«Чому тобі це цікаво?» — «Тому що я поставив ціль»/?)

Кілька характеристик цілі.

Ціль може бути визначена із певним ступенем конкретності. Наприклад, «піду до театру» (до якого? коли?), «вийду заміж» (за

кого?..).

Ціль — це схема бажаного майбутнього, навіть не сам образ майбутнього (як це звичайно уявляють). Схема не може бути цікавою, цікавить реальність (теперішня, минула, майбутня).

Ціль можна порівняти з результатом, завдяки чому дія оцінюється як вдала чи невдала. Але збіг цілі і результату відносний, залежить від деталізації цілі.

Перейдемо до поняття ЗАСІБ.

Засіб є шлях до реалізації цілі, причина досягнення результату.

24

Звичайно, використовується образ ланцюжка засобів, які ведуть від наявного існуючого до бажаного результату.

З точки зору планування засіб розглядається як підціль, але найважливіша характеристика засобу — те, що він — фрагмент реальності, а не схема, подібно до цілі. Засіб-схема — це підціль, абстракція, спосіб, метод досягнення цілі. Інтерес є порівняльною оцінкою чогось реального як засобу і підцілі як схеми.

Виникнення інтересу розглянемо на найпростішому прикладі.

Припустимо, що завдяки якимось усвідомленим, напівусвідомленим і несвідомим імпульсам поставлено ціль: «Поїду до Венеції!» Здавалося б, ця ціль розшифровується надто просто: «Я перебуваю у Венеції». Але це абстрактно, а конкретніше: ви бачите себе в гондолі, що пливе по каналу вздовж старовинних будівель, ви бачите себе на майдані св. Марка під час карнавалу тощо. Можна сказати «цікаво у гондолі», «цікаво на венеціанському карнавалі», але це всього лише синонімічний зворот «до­бре...», «подобається...» тощо. Однак це не ваші інтереси, це ваші настрої, оцінки настрою.

Інтерес є оцінкою чогось як можливого засобу для досягнення мети.

Розклад поїздів, літаків на Венецію починає входити у сферу ваших інтересів. У бібліотеці ви бачите том енциклопедії на букву «В» і здригаєтеся. Берете у руки, гор­таєте сторінки, шукаєте статтю «Венеція» — цей том цікавий для вас (!), він є засобом, він допоможе вам більше дізнатися про Венецію: ви віднайшли в ньому карту Венеції і вивчаєте її, знайшли Венецію на карті Європи і починаєте планувати, яким шляхом краще дістатися до Венеції. Все, що допоможе чи перешкоджатиме вам потрапити до Венеції, стає сферою ваших інтересів. Те, що відбувається в Югославії, також входить у сферу ваших інтересів, оскільки поїздом треба їхати через Югославію, та й взагалі, вона поряд з Італією, і ви чули, що із Дубровника люди, рятуючись, пливли у якийсь італійський порт. А Австралія? Чи входить вона у сферу ваших інтересів? — Навряд, бо далеко від Венеції. Але чи може належати? — Звичайно! Ви пригадуєте, що в Ав­стралії мешкає ваш багатий дядечко, і ось він-то і позичить вам грошей на подорож до Венеції. Австралія стає сферою ваших інтересів, вам цікаво дізнатися, скільки кош­тує телефонна розмова з Австралією, телеграма до Австралії тощо.

Тепер стає зрозумілою заява американського держдепартаменту про те, що Пер­ська затока є сферою інтересів США, адже нафта імпортується з цього району (ціль — перевезти нафту із Кувейту до США).

Подібно до ланцюжка засобів можна говорити про ланцюжок цілей (нескінченний ланцюг «навіщо»). Якщо людину запитують стосовно цілі «навіщо?», вона майже завжди знаходить відповідь, і ця відповідь є деякою ціллю — метаціллю. Але чи є остаточна ціль? Психолог відповів би, що кінцева ціль — самозбереження Я-КОНЦЕПЦІЇ, підкріплюване почуттям гордості.

Припустимо, що ви уже на таможні, майже щасливі від думки, що ви будете в Італії, але раптом знаходять якусь «контрабанду», про яку ви, можливо, і не підозрювали, — все руйнується. Але що руйнується? Ви не будете у Венеції, але ваше Я збережено, ви втішаєте себе: «Наступним разом поїду до Венеції». Та все ж далі свого Я відступати нікуди. Найяскравіший приклад — Джордано Бруно. Інквізиція вимагає: «Скажи, що немає нескінченних просторів, і ми тебе відпустимо». — «Ні!» Чому він сказав «ні»? Чому Галілей відступив? Його відпустила інквізиція, і тільки «кулуарно» він сказав: «А все-таки вона вертиться». Відповідь може бути такою: згода Джордано Бруно означала руйнацію його ^-концепції, а для Галілея це не було руй­нацією, і він пішов на компроміс із самим собою.

25

Отже, кінцева мета — збереження Я, але не як біологічної істоти (приклад Джордано Бруно), а як особистості, збереження Я-КОНЦЕПЦІЇ. Тут буде доречним зіставлення інтересу з потребою (іноді їх ототожнюють). Не можна сказати «мій інтерес — дихати», правильно буде: «моя потреба дихати». Я можу поставити за ме­ту — придбати кисневий балон, щоб дихати, і з цією метою буде пов'язаний цілий спектр інтересів.

Потреби задають загальний фон формування інтересів. Дихати необхідно, але власне інтерес виникає при загрозі неможливості дихати, під час виникнення складнощів із диханням (хвороба, ви­сокогір'я тощо), коли вимушено формується «негативна» ціль — уникнути хвороби, смерті від неможливості дихати.

Ціль формується на основі потреби і породжує інтереси.

ПОГРЕБА — бажання, пов'язане з біологічними функціями людини (потреба у їжі, сні, теплі тощо); потреба формує мотивацію уникнення ситуацій, у яких відсутнє задоволення їжею, сном, теп­лом тощо, тобто людина голодна, недоспала, потерпає від холоду. Потреби сигналізують про небезпеку для нормальної життєдіяльності, викликаючи у відповідних ситуаціях страх, три­вогу, побоювання — почуття, настрої та емоції, найпритаманніші для конфліктів. Якщо вплив на інтереси є витонченою стратегією у конфлікті, то вплив на потреби — груба дія (позбавлення сну, їжі, допити з тортурами тощо).

Ставлення до потреби формується у світі інтересів, які в свою чергу формуються на основі потреб і соціалізованих фрагментів ментальності. Так, можна негативно ставитися до сексуальної по­треби за умов асиміляції пуританських поглядів на статеві взаємини. Сексуальна потреба — це те, що необхідно, але без чого бажано було б обійтися. Вживання наркотиків розпочинається з інтересу, цікавості, а закінчується сформованою біологічною потре­бою: без наркотику не можна обійтися, з'являється «наркотичний голод».

Потреба — необхідна умова існування Я, те, без чого Я не існувало б. Самозбереження Я-КОНЦЕПЦІЇ — ціль, а не потреба. Можна змінити цілі, а потреби не можна, бо вони пов'язані з біопсихологічною структурою Я; можна лише прогнозувати потре­бу. Самогубство — приклад негативного (зневажливого) ставлення до потреби самозбереження (біологічного).

Складність взаємовідносин потреб, цілей та інтересів можна проілюструвати на такому прикладі. Хтось ходить по ярмарку і шукає мотузку. Придбати мотузку — не потреба, а засіб, з яким пов'язаний спектр інтересів; він вибирає міцнішу мотузку, тому що бажає повіситися і таким чином проігнорувати головну потребу живої істоти — самозбереження. Але якщо придивитися, чому він воліє повіситися, то виявляється, що цей протиприродний акт саме й пов'язаний із самозбереженням його Я-КОНЦЕПЦІЇ (панове-

26

офіцери, котрі втратили честь, застрілюються, що слугує, на їхню думку, відновленню їхньої честі).

Отже, основа формування інтересу — потреба (біопсихологія), і вирішальне значення мають умови реалізації дії (ціль і засоби).

Друга складова причина виникнення інтересу — особистісні ЦІННОСТІ, які сформувалися в результаті виховання, соціалізації людини. Потреба вказує на необхідні умови інтересу, а цінність — на достатні. (Пообідати у ресторані з цікавою людиною.) Інтереси надбудовуються над потребами (не просто наїстися, а обідати, по­слуговуючись срібною ложкою).

Цінності незалежні від потреб і виявляються у вигляді тих або інших інтересів. Цінність є умовою оцінки діяльності і результатом діяльності, одна із складових при формуванні цілі.

Інтерес — загальний термін для означення способу оцінки не­байдужого для індивіда (угруповання, організації) фрагменту в си­туації, похідна ціннісна установка, яка формує ціннісне вимірювання будь-якого об'єкта.

Інтерес насамперед виявляється як увага до чогось (це цікаво, а це нецікаво). Увага ж активізується потрібнісно-ціннісними структурами у контексті певних ситуацій із набором поставлених цілей; увага як прожектор висвітлює простір можливостей ре­алізації цих цілей.

Інтерес бере участь у процесі прийняття рішення як індикатор значущого, релевантного для цього процесу, справляє вплив на відбір матеріалу і може обмежувати генерацію альтернатив.

«Цікаво» щось не взагалі, а у контексті ситуації прийняття пев­ного рішення, реалізації певної мети. Якщо таких ситуацій кілька (багатоцільове рішення), то й «цікаво», як контекстуальна оцінка ускладнюється.

«Цікава книга» — оцінка з точки зору загальних життєвих планів чи конкретних інформаційних потреб для прийняття рішення.

Ось ще деякі зауваження, які уточнюють співвідношення інтересу і цінності.

Інтерес є синтезом ХОЧУ і МОЖУ (ціль визначає засіб, а ос­танній визначає інтерес). Інтерес до того, що ПОВИНЕН зробити, МАЄ НАМІР зробити, ВИРІШИВ зробити, є N-inmepec (уточнення див. далі).

Інтерес до іншої людини: цікавість, побоювання ускладнень, сподівання на підтримку — це R-інтерес, комунікативний інтерес: хочу його зрозуміти, хочу, щоб мене зрозуміли.

«Зачіпати інтереси» — побоювання, що втрачання дечого уск­ладнить реалізацію мети, на грунті якої виник інтерес.

«Вічні інтереси» — береться до уваги біопсихологічний ком­понент інтересу або інтерес співвідноситься з «вічними

ЦІННОСТЯМИ».

27

Груповий інтерес — інтерес, похідний від групових цінностей і цілей, поставлених групою.

Національні інтереси — формулюються виходячи з політичних принципів на основі економічних, геополітичних та інших харак­теристик політичного універсуму. (Приклад. Інтереси у зв'язку із завданнями побудови демократичної держави.) Інтерес — форма репрезентації іншому сфери свого ХОЧУ. У цьому випадку «мій інтерес» означає «Я цього хочу».

Інтерес — спосіб оцінки елементів моделі світу, виходячи з ціннісно-нормативної структури. (Посідає особливе місце у схемі прийняття рішення.) Інтерес не первісне заданий, він формується у процесі прийняття рішення.

Дбати про інтерес — приймати рішення з урахуванням можли­вої реалізації цього інтересу.

Реалізувати інтерес — значить вчинити дії, що наближають до цілі, яка викликала цей інтерес, реалізувати деяку її підціль-

засіб.

ПОБОЮВАННЯ — найважливіша характеристика психічного стану, що справляє вплив на оцінку елементів (конфліктної) ситу­ації. Побоювання похідні від інтересів і пов'язані із формуванням намірів.

Наприклад, повідомлення на станції про запізнення потягу не повинно викликати ніяких хвилювань, побоювань, якщо цей потяг «не свій», не потрібний (у даній ситуації прийняття рішення).

Побоювання — можна розглядати також як особливий вид інтересу, значення якого полягає у збереженні результату: побою­вання «стоїть на сторожі» потреб і придбаних цінностей.

Побоювання оцінює стратегію у контексті більш універсальної дії (побоювання координує підціль і ціль, засіб і ціль). Мотивація уникнення пов'язана із побоюваннями.

Той, хто прагне уникнути конфлікту, перевіряє свої побоюван­ня — симптоми конфліктності. Якщо побоювання виправдані, він має готуватися до конфлікту або вжити профілактичних заходів. Побоювання уточнюються, конкретизуються у процесі формування наміру. Найважливіший вид побоювання, пов'язаного з конфліктом, — побоювання невиконання зобов'язань при спілкуванні з іншими.

Прагнення уникнути конфлікту вважається нормальною уста­новкою у спілкуванні, хоч можливі і «відхилення», наприклад, у Лєрмонтова: «А он мятежньш просит бури, как-будто в буре єсть покой», або «садизм» і «мазохізм» у конфлікті (забіяки і страдни­ки).

Страх має біологічне підґрунтя, тому уникнення альтернатив, які викликають побоювання, притаманне для будь-якої реальної схеми прийняття рішення. (За визнанням сміливців, під час атаки страшно, але страх стримується, робиться фоном сміливості.)

28

У динаміці роль побоювань зростає, а на останніх фазах на їх основі формуються агресивні і оборонні інтереси. Ескалація побо­ювань: тривога, страх, жах, паніка.

Схеми прийняття рішень за умов конфлікту у більшості ви­падків є схемами формування побоювань.

Ми розглянули загалом уявлення про інтерес: він формується за­вдяки цілі, виступає оцінкою засобів для її досягнення, і все те, що може розглядатися як засіб досягнення цієї мети, є сферою інтересів.

Припустимо, що вас взагалі ніяк не стосується певна річ, але раптом виникає бажання, ви формуєте мету, і відповідно до неї усе навкруги набуває для вас ціннісної структури,ви споглядаєте світ крізь призму цього інтересу. Як тільки-но інтерес змінюється — змінюється й ціннісна структура світу. У кінцевому підсумку те, що ми називаємо добром і злом, спирається на ваші ціннісні гло­бальні установки у структурі вашого Я, і ви підсвідоме оцінюєте світ, виходячи із цих ціннісних установок. Оцінюєте людей, приро­ду і все останнє. Скажімо, песиміст і оптиміст — ці характеристи­ки пов'язані з оцінкою засобів. Песиміст похмуро сприймає можливості реалізації своїх цілей. Він оцінює світ як «не вартий мого відчаю» через те, що такими є його цілі, для досягнення яких недостатньо засобів.

Оптиміст оцінює (переоцінює) світ як сприятливий для досяг­нення своїх цілей. У цих формулах простежується ідея егоїзму: людина усе сприймає крізь призму своїх цілей, ціннісних устано­вок. Але наші внутрішні психологічні механізми у підсумку зо­рієнтовані на реалізацію цих егоїстичних принципів. Так, людина вважає, що творить добро тільки тому, що воно добро. Однак якщо запитати, чому вона вважає те, що вона творить, добром (вважає саме вона), то вона буде виправдовувати, реконструювати свою по­зицію і дійде до ціннісних установок свого Я. Тоді їй говорять: «Це всього лише ти вважаєш, що це добро». «Ні, до мене також вважа­ли це добром такі- то й такі- то люди». Кого вона наводить за приклад? — Споріднені душі, осіб, структури Я яких подобні до її Я.

Альтруїст — це егоїст, який оцінює себе як надто добру люди­ну і, можливо, сердиться на іншого, який не цінує в ньому цю до­броту. Злий альтруїст — доказ егоїстичності. У зв'язку з конфліктами важливо зазначити, що у конфлікті людина егоїстична, навіть коли вона відстоює загальнолюдські цінності. Вона тому їх відстоює, що вони перебувать у сфері її інтересів.

Отже, ми розглянули не тільки інтерес, а й основні тісно пов'язані з ним поняття. Ми переконались, що для його аналізу можна використовувати поняття «засіб». Але саме поняття засобу надто складне. Поняття цілі також дуже складне і тяжіє до ваших

29

бажань, настроїв, а ці бажання і настрої пов'язані ще глибше з ва­шим внутрішнім Я, ядро котрого становлять самооцінки. Саме за­вдяки самооцінкам ви взагалі бачите світ ціннісне. Якщо порушується ця ціннісна основа, то світ постає сірим, однаковим, байдужим для вас. Деякі етапи шизофренії характеризуються саме розладнанням цього ціннісного ядра Я-КОНЦЕПЦІЇ.

Розглянемо особливості інтересів у конфліктній ситуації і спро­буємо наблизитися до відповідей на решту запитань: як порівнювати інтереси і як їх співвідношення пов'язане із конфліктністю.

Перша умова конфліктності — це можливість використання одного і того самого засобу для досягнення своїх цілей хоч би дво­ма учасниками спілкування.

Припустимо, що на групу (студентів) виділено одну путівку до Венеції. Нехай хоч би дві людини із групи дуже хочуть поїхати до Венеції. Путівка — засіб досягнення мети, і цим засобом може скористатися і той, і другий. Можна відобразити цю ситуацію за допомогою схеми:

Засіб С перебуває «на перехресті інтересів» двох учасників X і У, котрі мають цілі відповідно Ах і By. Це фундаційна передумова конфліктності. Але це не означає, що відразу ж виникне конфлікт. Наприклад, персональний комп'ютер (на двох) може використову­ватися почергово, за графіком, з яким згодні обидва, і цим по­тенційний конфлікт нейтралізовано.

Якщо висловитися філософськи, можна сказати, що неузго­дженість інтересів є абсолютною: будь-які два інтереси можуть бу­ти причиною конфлікту (навіть всередині однієї і тої самої особистості), що залежить від ситуації їх реалізації. Узгодженість інтересів — це вічна, «щосекундна» проблема «тут і зараз». Уся си­стема соціальних норм зорієнтована на створення безконфліктного спілкування. Загальна орієнтація на безконфліктність — суттєва характеристика і сенс існування державності. Нормальність людсь­кої взаємодії, соціальної дії, спілкування особистостей, націй і країн досягається ціною постійних зусиль, спрямованих на нейт­ралізацію і ліквідацію конфліктів у неосяжному просторі людсь­ких інтересів.

ЗО

Перша колонка є схематизацією «зовнішнього», чужого для особистості; потреба трактується як обтяжлива необхідність, яка викликає тривогу, побоювання, моти­вацію до уникнення (безпосередній вплив на потреби, загроза знищення, тортури то­що — найефективніший спосіб агресії).

Друга колонка — схема формування цілі від безсвідомого ХОЧУ, невиразних напівусвідомлених бажань до конкретнішого, усвідомленого хотіння і формулювання конкретної мети.

Третя колонка відбиває як зовнішні, так і внутрішні умови досягнення цілі, не­зважаючи на внутрішні і зовнішні перешкоди до її досягнення.

Інтерес формується як оцінка фрагментів реальності (зовнішньої і внутрішньої) з огляду на їх значущість для досягнення мети.

Завдання — конкретний план дії, що наближує реалізацію цілі. У зв'язку з інтересом може ставитися цілий ряд задач, які у конфліктному варіанті можуть не коригувати з поставленою метою і навіть ускладнювати її реалізацію. Ціль конструк­тивна, а інтерес деструктивний (агресія замість реалізації).

Схема може слугувати поясненням до того, що усі «блоки» вважаються варіантами інтересу: з цих блоків складається інтерес, і для його аналізу необхідно апелювати до кожного блоку.