1.2. Аспекти спілкування

Спілкування розглядатиметься у трьох аспектах:

СУБ'ЄКТИВНІСТЬ (сфера інтересів);

РЕАЛЬНІСТЬ (значення ситуації);

НОРМАТИВНІСТЬ (обмеження діяльності).

Ці аспекти являють собою принципи феноменологічного аналізу спілкування, які додатково до аналізу «хворобливого» спілкування дають змогу багато чого з'ясувати щодо сутності конфлікту, виявити «симптоматику» і визначити способи «ліку­вання».

Ці аспекти також є принципами аналізу будь-яких характери­стик спілкування. У спілкуванні суб'єкти реалізують інтереси

15

(суб'єктивний аспект), для чого вони повинні скоординувати свою діяльність з'ясуванням загального контексту діяльності — значень ситуації (уточнити своє уявлення про реальність) — і виробити за­гальний план дій, норми, які регулюють їхню індивідуальну по­ведінку під час реалізації загальних завдань спілкування (нормативний аспект).

Розглянемо особливості аспектів дещо докладніше.

СУБ'ЄКТИВНІСТЬ. Передбачається, що будь-якою своєю дією Я самовиражає себе (дія визначається насамперед ментальністю Я, структурою його внутрішнього світу, навіть за умов зовнішнього насильства; згадаймо, якими різними були Джордано Бруно і Галілей: першого, «впертого», — спалили, другий — зрікся). У спілкуванні з ТИ Я репрезентує лише значущі для цього спілкування інтереси (зубному лікареві розповідають не про сімейні незгоди, а про-хворий зуб).

Наприклад, багато хто з вас не уявляє себе в ролі директора великого підприємства, тому що не може виразити себе з усією Я-КОНЦЕПЦІСЮ у цій ролі; суб'єктивно особистість не готова взя­ти ту чи іншу роль. Моя суб'єктивність — це вільне вираження Я-ОБРАЗУ з орієнтацією на Я-КОНЦЕПЦІЮ і Я-СТАТУС, що збігається з трьома аспектами соціальної дії. Суб'єктивність спілкування — це спосіб репрезентації себе. Я можу репрезентува­ти себе всупереч своєму внутрішньому стану. Уявімо, наприклад, крайній випадок: ви чимось дуже збентежені, але репрезентуєте не­зворушну людину, ви «сховали» свої емоції (так клоун, у якого по­мер батько, продовжує смішити публіку).

Суб'єктивність пов'язана з принципом свободи (вираження Я).

РЕАЛЬНІСТЬ. Спілкування Я і ТИ неможливе без створення ними особливої комунікативної «реальності»: ТИ для Я є безпосе­редньою реальністю; Я конструює з ТИ фон спілкування, який складається із взаємних усвідомлень того, що Я вважає за реальне, що ТИ вважає за реальне, з чим Я і ТИ згодні. Наприклад, Я і ТИ обговорюють проблему, як літають відьми: на помелі чи у ступі. Припустимо, що вони міфологи і для них відьма є реальною у певному розумінні (у смисловій структурі міфу). Тоді уточнення їхньої загальної «реальності» може звестися, наприклад, до згоди, що у фольклорі одних народів відьми літають на помелі, а у інших народів — у ступі. Таким чином, їхня реальність зафіксована у їхній згоді одного з одним.

Реальність пов'язана з ідеєю «братерства», тобто однаковості Я і ТИ, виходячи з тези, що ми з тобою однаково розуміємо те, що є предметом нашого спілкування, те, що становить передумову на­шого спілкування.

У цьому аспекті комунікація уявляється не як примусове спілкування, а як необхідне для обопільної реалізації цілей

16

(спілкування у камері в'язниці вимушене, а спілкування на фон­довій біржі взаємовигідне).

Уявлення про спілкування як про діалог, бесіду, суперечку, ди­скусію є вузьким (одноаспектним). Спілкування у цьому ко­мунікативному розумінні матиме назву дискурсу.

Дискурс — спілкування з метою справити вплив на переконан­ня учасника (переконати) шляхом використання слів, жестів, а можливо, і вчинків.

НОРМАТИВНІСТЬ. Будь-яке спілкування є соціальним, що на­самперед означає інтерпретацію кожної дії у спілкуванні за допо­могою термінів певних соціальних норм. Ці норми мають бути прийнятими Я і ТИ як справедливі, і у багатьох випадках Я і ТИ вважають, що ця норма є універсально справедливою (для ВОНИ), тобто Я і ТИ чинять справедливо і в очах суспільства, причому переконання кожного у своїй справедливості почерпується із дум­ки соціуму.

Нормативність пов'язана із принципом рівності. Передба­чається, що норма, якою ми керуємося, справедлива, легітимізована, тобто ми обидва приймаємо її як справедливу, хоч вона створена і нав'язана нам іншими (ВОНИ — законодавці, які стежать за виконанням створених ними норм). Коли Я орієнтується на ВОНИ, то Я грає певну роль, виходячи із визна­чення свого соціального статусу.

Зрештою, що означає нормативність, крім того, що ми вира­жаємо себе і апелюємо до нашої спільної реальності? Під час спілкування Я з ТИ існує ще хтось, який стежить за нами. Філософи називають цього невидимого «аудиторією» (Сартр).

Ми віримо у нашу загальну реальність, тому що ми про-екціюємо ситуацію, неначе за нами хтось стежить, і вважаємо, що крім нас присутній ще хтось третій. І цей третій як суддя стежить за виконанням норм, яких ми повинні дотримуватись, навіть якщо нам обом це не вигідно. Отже, проблема нормативності полягає у з'ясуванні того універсального, до чого ми апелюємо, коли на яко­мусь етапі розпочинаємо конфліктувати.

Нормативний аспект пов'язаний із виправданням моєї по­ведінки з точки зору соціуму. Схеми виправдання можуть бути різноманітними: етична, юридична норма. Суспільство пропонує норму, а взаємодіючі приймають чи не приймають її.

Аналіз спілкування за аспектами дає змогу оцінити його (спілкування) як нормальне. Взаємодія Я і ТИ нормальна:

• якщо: Я вільно реалізує свої інтереси;

• якіцо Я у чомусь впевнений, то його впевненість підкріплюється впевненістю ТИ;

- якщо Я впевнений, що він чинить справедливо, то в цьому та­кож впевнений ТИ; обидва впевнені, що ВОНИ оцінюють їхні дії як справедливі.

17

Можливий і такий варіант оцінки спілкування з точки зору спо­стерігача.

Спілкування, яке розглядається у трьох аспектах, є нормальним, якщо:

• узгоджено інтереси учасників (об'єктивність);

• узгоджено погляди на ситуацію, що склалася (реальність);

• узгоджено правила реалізації інтересів (нормативність).