МІЖНАРОДНИЙ ФОНД "ВІДРОДЖЕННЯ"

ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ"

А.Т.ІШМУРАТОВ

ТЕОРІЇ КОНШЛІКТІВ

Рекомендовано Міністерством освіти України

київ

НАУКОВА ДУМКА 1996

Навчальний посібник знайомить з основними поняттями конфліктології, зокрема того її розділу, який пов'язаний із вирішенням міжособистісних конфліктів. Виклад матеріалу композиційне пов'язаний із сучасними уявленнями про «нормальну» соціальну - дію, а сам конфлікт розглядається як сукупність певних відхилень від цієї «нор­мальності». Послідовно викладено основні особистісні характеристики, що справляють вплив на конфліктність, структуру конфлікту. Динаміку конфлікту схематизовано у вигляді чотирьох фаз — латентної, демонст­ративної, латентно-агресивної і демонстративно-агресивної. У посіб­никові подаються загальні і конкретні рекомендації з нейтралізації конфлікту, раціональної поведінки у конфлікті, а також питання та за вдання з метою полегшення засвоюваності матеріалу, список оекоменп ваної літератури. Глосарій є лаконічним тлумачним словником

Для студентів гуманітарних вузів, учнів коледжів кого шкавить когнітологія, психологія, _{СОЦІОЛОГІЯ}, соціальь™

Цей навчальний посібник визнано одним з кращих серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти України та Міжнародним Фондом «Відродження» в рамках Програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні».

Головне завдання Програми полягає в сприян­ні гуманізації освіти через створення умов для роз­робки та впровадження нової генерації підручників і навчальних посібників, зорієнтованих на цінності вітчизняної та світової культури, притаманні су­часним суспільствам демократичного типу.

Міністерство освіти України та Міжнародний Фонд «Відродження», який репрезентує всесвітню мережу фондів, заснованих відомим американсь­ким підприємцем та громадським діячем Джор-джем Соросом, будуть щиро вдячні за відгуки, пропозиції та зауваження щодо цього видання під час його експериментальної перевірки в навчаль­них аудиторіях.

Редакція філософської, правової та економічної літератури

.0303040000-001 ,

22І-96 об'яви

Isbn 5-12-004799-8

© А. Т. Ішмуратов, 1996

ПЕРЕДМОВА

Без перебільшення можна вважати конфліктологію найвищим ступенем розуміння людської душі, яка пройшла крізь «горнила» конфліктів (як не зга­дати тут короля Ліра). Знання конфліктології поглиблюють і розширюють знання про людину як про істоту соціальну, дають розуміння породження цими істотами соціальних структур, виникнення, розвитку, взаємодії і зник­нення угруповань, організацій, суспільств, держав та імперій.

Ця книга е навчальним посібником з конфліктології, її мета — ознайо­мити читача з основними поняттями і теоретичними положеннями конфліктології, «соціальної медицини», яка вивчає хвороби спілкування.

Конфлікти були, є і будуть, вони супроводжують на­ше життя як хвороби. Здається навіть дивним, що конфліктологія як прак­тична наука, на відміну від медицини, з'явилася нещодавно, у другій половині нашого століття, а серйозне ставлення до неї з боку громадських і держав­них кіл виникло лише після «Карибської кризи» — глобального конфлікту, що поставив людство на межу третьої світової війни.

Викладання конфліктології у системі гуманітарної освіти має зайняти належне місце. Слід зазначити, що до останнього часу в Україні це місце посідала ідеологізована «конфліктологія» класової боротьби, яка спотворю­вала у нерозвинених умах загальнолюдські уявлення про гуманізм, лю­дяність, правду життя,

Конфліктологія як практична наука про специфічне спілкування людей, соціальну взаємодію особистостей, угруповань, організацій, суспільств і дер­жав покликана:

на основі вивчення специфіки конфліктного спілкування виробляти опти­мальні стратегії поведінки у конфлікті, які б сприяли нейтралізації конфлікту, зводили до мінімуму його негативні наслідки;

давати змогу вийти із конфлікту «з чеснотами» навіть за найгірших варіантів його вирішення;

розробити систему «профілактики» конфліктів, «конфліктотерапію», визначити принципи аналізу ситуацій, що спонукають до конфліктів;

дати рекомендації щодо того, як уникнути конфліктності за подібних ситуацій, а також попередити з'явлення конфлікту, що виникає, здавалося б, «на голому місці»;

навчити людину «конфліктопередбаченню», тобто попередженню по­тенціальної конфліктності, виробленню особливої «психотехніки конфліктності».

Вивчення конфліктології дає змогу глибше зануритися у сутність люд­ської ментальності, в суть взаємовідносин з оточуючим її соціальним світом (цю роль замість конфліктології виконувала і виконує художня література — один із засобів аналізу й опису конфліктів).

Вступ

КОНФЛІКТ -

ХВОРОБА СПІЛКУВАННЯ

Останнім часом з'явилося багато практичних посібників з конфліктології, збірників рекомендацій про те, як пово­дити себе у конфлікті підприємцеві, політику і просто сімейній особі. Значно менше (майже немає перекладених праць або вони недо­ступні студентові і викладачеві) теоретико-прикладних посібників, які б узагальнювали величезний і строкатий набір рецептів «про всяк випадок життя». Але саме ці посібники допомагають осмислено зорієнтуватися у конкретній конфліктній ситуації на певному етапі розвитку конфлікту. Так, навряд чи корисною буде порада «друзі, даваймо жити по-дружньому» супротивникам, що схопили пістолети і з ненавистю дивляться один на одного.

У цьому посібнику на основі когнітивних принципів аналізу систематизовано концептуальний матеріал, пов'язаний із розглядом конфліктних ситуацій як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Така систематизація у вигляді понятійної схеми дає підставу для розробки обгрунтованих практичних рекомендацій, а також більш конкретних альтернативних концепцій структури і динаміки конфліктів. У цьому вступі будуть окреслені контури за­гальної концептуальної схеми конфлікту.

Неможливе розуміння конфлікту без знання головних понять психології спілкування, соціальної психології, які описують струк­туру особи, що взаємодіє з іншою особою у конфлікті. Тому у пер­шому розділі послідовно розкриваються ті основні характеристики особи, які справляють вплив на конфліктність.

Структура ментальності особи змальовується відповідно до су­часних психоаналітичних, трансакціоністських та інших соціально-психологічних уявлень про психіку (даються пояснення про: співвідношення свідомого, підсвідомого і несвідомого; Я, НАД-Я і ВОНО, трансакційні ролі ДИТИНА, ДОРОСЛИЙ і БАТЬКО). За­значимо, що Я, котре фігурує у навчальному посібнику, не збігається з психоаналітичним Я. Займенники «Я», «Ти» і «Вони» використовуються в узагальненому розумінні для визначення учас­ників конфлікту (Я і ТИ), які безпосередньо спілкуються, і спо­стерігачів конфлікту (ВОНИ), що справляють вплив на конфлікт,

але не беруть у ньому участі (арбітр, суддя, громадськість та ін.). Я висловлює бачення конфлікту самим учасником (сторонній, дослідник конфлікту бачить конфлікт очима певного учасника); ТИ виражає бачення конфлікту опонентом, супротивником Я, при­чому, крім основного варіанта (яким бачить спостерігач-аналітик конфлікту ТИ «по суті справи»), розглядаються такі істотно зна­чущі варіанти: уявлення Я про поведінку і внутрішній світ ТИ, уявлення ТИ про самого себе і про Я (можливо, помилкові) і уяв­лення ВОНИ (спостерігачів і потенційних учасників конфлікту) про взаємини Я і ТИ (можливо, помилкові)... Уже в цій схемати­зації: Я — ТИ — ВОНИ застосований основний принцип когнітивного аналізу конфлікту: конфліктна ситуація складається у душах людей, і зовнішня реальність — лише привід для. її виник­нення.

Для початкового засвоєння основних положень конфліктології потрібно попереднє знайомство з основними структурними елемен­тами нормального, природного, безконфліктного спілкування — соціальної діяльності з певними характеристиками, зміна яких у певних напрямах, у певних межах призводить до «хвороби» спілкування, що зветься «конфлікт».

Нормальність спілкування коротко можна висловити, з точки зору Я, за допомогою простого виразу: «Я вірю ТИ як допомагаю­чому мені, Я поділяю з ТИ його погляди на важливість, дієвість і перспективність нашого спілкування і Я, спілкуючись з ТИ, дію відповідно до справедливої норми, яку і ТИ вважає за справедли­ву». Ось «три кити», на яких грунтується нормальне, здорове люд­ське спілкування: взаємодопомога, взаєморозуміння, справедливість.

Детальному розглядові характеристик нормального спілкування присвячений цілий розділ (три глави); він має підготовче, до­поміжне значення, особливо важливе для тих, хто не знайомий з соціально-психологічними концепціями спілкування і діяльності.

У Вступі можливо лише дещо розширити уявлення про «трьох китів», дати образ нормального спілкування. По-перше, передба­чається, що будь-якою своєю дією Я самовиражає себе (дія визна­чається насамперед ментальністю Я, структурою його внутрішнього світу, навіть за умов зовнішнього насильства).

По-друге, спілкування Я і ТИ неможливе без усвідомлення ни­ми особливої комунікативної «реальності»: ТИ для Я є безпосеред­ньою реальністю; Я конструює з ТИ фон спілкування, який складається із взаємних усвідомлень того, що Я вважає за реальне, що ТИ вважає за реальне, з чим Я і ТИ згодні.

По-третє, будь-яке нормальне спілкування є соціальним, що на­самперед означає інтерпретацію кожної дії у спілкуванні через терміни певних соціальних норм. Ці норми повинні бути прийняті Я і ТИ як справедливі, і у багатьох випадках Я і ТИ вважають, Що ці норми універсально справедливі (для ВОНИ), тобто Я і ТИ

діють справедливо і в очах суспільства, причому усвідомлення кожним своєї справедливості черпається із думки соціуму. Отже, взаємодія Я і ТИ нормальна:

• якщо Я вільно реалізує свої інтереси;

• якщо у разі, коли Я у чомусь впевнений, то його впевненість підкріплюється впевненістю ТИ;

• якщо Я впевнений, що діє справедливо, у цьому також впев­ нений ТИ, і обидва впевнені, що ВОНИ оцінюють їхні дії як спра­ ведливі.

Особливу увагу у навчальному посібнику звернено на гру як універсальну модель спілкування, і зокрема як на модель конфлікту. Програвання гри (навіть якщо гра — модель конфлікту: шахи, бокс) є нормоване спілкування — справедливе, доки «грають за правилами», і це не призводить до реального конфлікту (бійка). Дуель, на відміну від боксу або фехтування, не гра, а дія, яка нор­мована справедливим чином для того, щоб достойно завершити конфлікт (без поновлення конфлікту або виникнення нового — по­мсти).

Навіть не обізнаному із медициною відомо, що під час підвищення температури тіла погіршується самопочуття, можуть бути жар, марення і, врешті-решт, «літальний фінал», смерть. Ана­логічне відбувається у конфлікті — спостерігаються певні «симпто­ми» порушення нормального спілкування (замовчування, наклеп), які призводять до «смерті» спілкування, а часом і до смерті як та­кої. Ця метафора — «конфлікт — хвороба спілкування» — розгор­тається і уточнюється у нашому навчальному посібнику за допомогою соціально-психологічних понять, які є основними для описання структури соціальної дії — концепції, розробленої соціологами, психологами, методологами, логіками і філософами. Цей підхід відрізняється критичним ставленням до синтезу загаль-нофілософських і конкретно-наукових концепцій, спробою їх аналізу логіко-семантичними методами з метою обгрунтування та вияву їх концептуальних, понятійних основ.

Конфліктні порушення розглядаються за трьома основними ас­пектами, які відповідають «трьом китам» нормального спілкування. Передусім це прагматичні порушення (усвідомлення відмінності або протилежності інтересів, сумнів у тому, що тобі допоможуть, підтримають, або навіть упевненість в агресивності колишнього друга, однодумця, компаньйона), далі йдуть комунікативні пору­шення взаєморозуміння і, насамкінець, легітимні порушення — сумнів чи впевненість у відсутності загальної норми справедли­вості. Такий підхід дає змогу не лише уточнити сутність конфлікту, а й контрастно протиставити конфліктність і «псевдо-конфліктність», тобто розрізнювати конфлікт і суперництво.

Цей підхід дає можливість докладніше розглянути динаміку конфлікту, «побачити» конфлікт як процес «захворювання» з кон-

8

кретним набором «симптомів». Треба зазначити, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі динаміці конфліктів приділено занадто мало уваги, що відбилося в аморфному тракту­ванні власне структури конфлікту (яка значно змінюється у про­цесі розвитку конфлікту), а отже, і на методах, рецептах його вирішення, нейтралізації.

Під час викладу загальних особливостей динаміки, розвитку конфлікту передбачається, що нагромаджуються порушення. Пору­шення взаєморозуміння, звичайно, починається з напівусвідомлених сумнівів щодо дружніх стосунків, відносно того, що він може щось зробити для тебе. Потім сумніви переростають у впевненість в його недоброзичливості, згодом зникає усвідомлення, що його можна пе­реконати, відновити взаємини. Виникають сумніви щодо його спра­ведливості, здається, що він діє за якимись своїми несправедливими законами. Потім закріплюється усвідомлення, що він взагалі не­справедливий, асоціальний, соціальне небезпечний тощо. Все це пе­ретворює друзів на ворогів. Починають прилучатися до конфлікту ВОНИ. Це не обов'язково посередники чи «секунданти», а й деякі треті, через яких Я тепер спілкується з ТИ. І зрештою, завер­шується формування образу ворога, «кидається рукавичка» — ого­лошення війни є кульмінацією конфлікту.

Динаміка конфлікту як нагромадження порушень схемати­зується у вигляді чотирьох фаз: латентної, демонстраційної, латен­тно-агресивної і демонстраційно-агресивної.

Латентній фазі притаманні первісне комунікативні зміни (перші симптоми конфлікту: замовчування, ухилення від відповіді...); можливі порушення в аспекті суб'єктивності (підозра, сумніви...). Загальна оцінка нормативних порушень — відсутність процесу легітимізації. У латентній (прихованій) фазі зберігаються зовнішньо дружні, компанійські взаємини, але в міру поглиблення конфлікту вони стають дедалі більш «ігровими».

У демонстраційній фазі особливості комунікації виражені су­перечками, лайкою, спробами переконати оди» одного. Ступінь аг­ресії у демонстраційній фазі не такий значний, як у наступних, і агресії може взагалі ще не бути. Я і ТИ у демонстраційній фазі пред'являють відкрито претензії один до одного у зв'язку зі своїми інтересами. Проблема справедливості у демонстраційній фазі часто ще не виникає (переконувати ТИ можна, лише вірячи в його по­чуття справедливості). У цій фазі існує чітка орієнтація на прими­рення.

Особливістю комунікації у латентно-агресивній фазі є уникнен-.ня безпосереднього спілкування (розрив відносин), однак «внутрішнє» спілкування не припиняється — виношується образ ворога. У цій фазі відбувається переорієнтація інтересів: виношу­ються агресивні плани (зробити не для себе краще, а для нього гірше). Почуття до ТИ у латентно-агресивній фазі вже пов'язані із

нормативними порушеннями (почуття несправедливості, ненависть, зневага тощо).

В останній, демонстраційно-агресивній, фазі «кидається рука­вичка», «оголошується війна» з кінцевою метою знищення Я (ТИ) як особистості, як соціальної істоти (громадянина зі своїм соціальним статусом), а можливо, і просто як індивіда, що існує. Велику складність в останній фазі являє легітимізація (виправдан­ня) дій супротивника, оскільки «образ ворога» істотно деформує когнітивну структуру Я, що пов'язана із уявленнями про ТИ.

Під час розгляду загальної схеми нарощування порушень від фази до фази наголошується на суб'єктивній відносності фази: ко­жен несе свою особливу теорію конфлікту (модель) і діє відповідно до цієї схеми (бачить спілкування як гру). Наприклад, дехто може лише підозрювати у чомусь друга (латентна фаза), який вже вино­шує його образ ворога (латентно-агресивна фаза). Тому, крім фаз, варто розглядати і етапи конфлікту.

Напівсимволічні узагальнення Я, ТИ і ВОНИ дають змогу спростити структурний аналіз фаз конфлікту у міжсуб'єктному, суб'єктно-груповому і міжгруповому варіантах за трьома аспекта­ми деформації соціальної дії: прагматичним, комунікативним і легітимним.

При розгляді можливих результатів конфлікту негативним варіантом вважається припинення спілкування, яке, принципово, можливе на будь-якій фазі, включаючи і безконфліктне спілкування, а позитивним — повернення до колишніх (дружніх, ділових і т.д. відносин) у різних фазах. Кінець одного конфлікту може бути початком нового конфлікту (помста, вендета).

В останньому розділі (а також у Додатку) у систематизованому вигляді викладено загальні і конкретні рекомендації щодо нейт­ралізації конфлікту у різних стадіях, стосовно раціональної по­ведінки у конфлікті, профілактики конфлікту. Розглядаються рольові можливості посередника (арбітра) при розв'язанні конфлікту у різних його фазах, варіанти компромісу відповідно до аспектів порушення, принципи раціонального бачення конфлікту (діловий бік конфлікту, контроль емоцій, психотехніка незворуш­ності, етика тощо). Особлива увага звертається на основні характе­ристики діалогу (конфліктного дискурсу): засоби аргументації у різних фазах конфлікту, особливості питань і відповідей, проведен­ня раціональної дискусії (переговорів).

Слід зазначити, що у посібнику викладено формально-струк­турний підхід до аналізу конфлікту, тобто розглядаються найза-гальніші особливості, які повинні забезпечити змістовний аналіз конкретного конфлікту. Формальне знання слугує методологічним орієнтиром змістовного аналізу: щоб конкретно радити комусь, як поводити себе у конфліктній ситуації, необхідно досконально знати всі деталі ситуації, тобто: хто учасники, їхні Я-ОБРАЗИ, Я-КОН-

10

ЦЕПЦІЇ, в якій фазі перебуває конфлікт стосовно кожного учас­ника, в кінцевому підсумку «бачити» конфлікт як гру в цілому, за якими правилами грають учасники, які правила порушують і ба­гато іншого.

Один із способів розв'язання конфлікту — це апеляція до універсальної норми, з якою (повинен бути) згодний кожен із учас­ників конфлікту. Ця норма є обов'язково змістовною, описується у термінах конкретної галузі людської життєдіяльності.

Формальні знання про конфлікти потрібні як система прин­ципів дослідження конфлікту, поведінки в ньому його учасників і формування стратегій його розв'язання. Але крім цих загальних принципів, необхідні конкретні знання у відповідних галузях (на­приклад, економічні знання під час аналізу виробничого конфлікту).

Перелік питань і завдань, список рекомендованої літератури та глосарій, що являє собою лаконічний тлумачний словник, мають допомогти засвоєнню матеріалу.