4.2. Соціальна норма

Нормативність є основним аспектом соціальної дії поряд з суб'єктивністю і реальністю. Ці три аспекти соціальної дії консти­туюють інтерсуб'єктивний характер дії і норми, їх концептуальну, феноменально-онтологічну і генезисну єдність; тобто будь-яка дія нормована; все, що існує, триває, здійснюється тощо, інтер­претується як дія у термінах норм, діяння регулюється нормами, норма є результатом певної схематизації дії, нормотворчість вико­ристовує досвід реального діяння.

Суб'єктивна нормативність і остаточний «порив» до дії пов'язані з емоційно-оцінювальним фоном, керованим самооцінками: норми як рекомендації «соціуму» і «раціо» оцінюються на рівних правах з іншими актуалізованими фрагментами когнітивного світу.

Норма, з точки зору суб'єкта, є безособистісною (або невизначе-но особистішою) вимогою виконати чи не виконати певну дію, си­стему дій («слухайся старших», «не будь грубим з оточуючими»). З універсальнішої точки зору норма являє собою більш чи менш роз­роблену схему поведінки, яку певна соціальна група пропонує (нав'язує, вимагає) реалізувати тому чи іншому суб'єктові у певній ситуації. Імператив можна розглядати як окремий випадок норми, коли чітко визначені суб'єкт, який пропонує норму, адресат норми, задана ситуація реалізації норми разом зі змістом того, що потрібно виконати за певний відтинок часу. Складними комплек­сами норм є правила (рух, ігри, етикет тощо) та ідеали («ідеальний автомобіль», «ідеальний чоловік», «справедлива особистість» та ін.). Інструкція, кодекс, програма, маніфест є нормами, але з різним ступенем вимоги щодо їх реалізації.

60

Норма характеризується насамперед тим, що вона надає певні права суб'єктові і накладає на нього певні зобов'язання. «Характер норми визначається тим, чи зобов'язує вона, дозволяє чи забороняє виконати певну дію» [Ивин, 1973, с. 23]. Це не означає, що норми можна класифікувати за їх «характером». У деонтичній логіці — «обов'язково», «дозволено» і «заборонено» — поняття, що взаємови-ражають одне одного. Те, що у нормі права і обов'язки є співіснуючими компонентами, принципово важливо для інтуїтив­ного обгрунтування запропонованої схеми нормативного аспекту конфліктності. Обов'язки є рекомендаціями діяти певним чином у певних ситуаціях, а права — це дозвіл на певні типи поведінки. Зобов'язання підкріплюється правом санкції до того, хто є поруш­ником зобов'язання, а права підкріплюються зобов'язанням невтру­чання у приватне життя суб'єкта, якщо він виконує зобов'язання.

Обов'язки норми можуть бути представлені у вигляді набору директив: чого у тій чи іншій ситуації суб'єкт повинен прагнути (наприклад, директор заводу повинен у більшості ситуацій, якщо не в усіх, прагнути до виконання плану, пожежник у випадку по­жежі прагне її погасити). Кожна директива складається із умови директиви і мети директиви, котрі можна досить розгорнуто опи­сати.

Норми викликають специфічні емоції, пов'язані із «виконанням обов'язку» та з «опором почуттю» тощо. Формальна тотожність уявлень про норми і почуття узгоджується із дослідженням соціальних психологів, які розглядають почуття як інтеріоризовані норми, а норми — як зафіксовані в універсальній формі міжособистісні почуття. Процес соціалізації розвивається шляхом «перетворення» норм у почуття — «чуже» стає «своїм».

Соціалізована особистість «відчуває» відповідно до асимільо­ваних норм, не підозрюючи дуже часто, що її теперішнє почут­тя — це колишня норма. Почуття обов'язку — це усвідомлення почуття як колишньої норми, а також усвідомлення того, що ця норма зайняла стійке місце в ієрархії цінностей і детермінує само­оцінку. На відміну від почуттів, «норми не детермінують поведінку, вони лише дозволяють одні вчинки і забороняють інші» [Шибута-ни, 1969, с. 53], і все ж у своєму «чистому вигляді», ще не перетво­рені на почуття, норми істотно впливають на поведінку.

САНКЦІЯ. При викладенні конфліктологічної схеми, пов'язаної з нормами, приймається точка зору, згідно з якою рішення про ви­конання чи порушення норми пов'язане з оцінкою суб'єктом дчікуваних дій інших суб'єктів, з контролем за дотриманням норми і можливого впливу цих дій на реалізацію його намірів. Дії, які передбачається здійснити у випадку виконання чи невиконання норми суб'єктом, звичайно нормуються у вигляді винагород і пока­рань і називаються санкцією (норми).

Вірогідність дотримання неінтеріоризованої норми без санкцій

61

тим менша, чим більше в цій нормі директив і обмежень. Норму без санкції можна називати просто порадою, рекомендацією, поба­жанням тощо. Позитивна санкція є обіцянкою, а негативна — по­грозою; у певній ситуації вони виступають повідомленнями про можливі курси перебігу подій, які зробили певні суб'єкти для інших суб'єктів. Позитивні санкції тісніше пов'язані з директивами, ніж з правами-дозволами, а негативні санкції застосовуються до порушників як директив, так і заборон. Теорія «загального попе­редження» ("нормованих" покарань за злочини) надто популярна у кримінологів [Крисин, 1985, с. 39 — 41].

З погляду діючого суб'єкта, санкція є нормою, яку доведеться виконати, якщо не буде виконано норму цієї санкції, або, у випад­ку винагороди, вона є нормою, яка надає нові права і можливості. Таким чином, формально санкцією можна вважати функцію, що порівнює норму з іншою нормою або множинністю норм. Власне будь-яка санкція як норма може бути порушеною, оскільки її ре­алізація залежить не тільки від виконавців санкції, а й від самого суб'єкта-порушника. Єдина санкція, яку суб'єкт не може порушити, це санкція про його знищення. На відміну від Галілея, Дж. Бруно зміг порушити усі санкції (під час допитів, тортур), крім однієї — багаття інквізиції.

Таким чином, санкція є не просто очікуваною дією інших, а й очікуваною взаємодією з іншими. Якщо застосування санкції може бути нейтралізоване суб'єктом, то це рівносильно неіснуванню санкції, а отже, і норми як такої. Реалізація санкції пов'язана із залежністю суб'єкта від «санкціонерів», і сама санкція повинна формулюватися, виходячи з цієї залежності, безвідносно до того, позитивна вона чи негативна. У конфліктному аналізі врахування санкції є дуже істотним на останніх фазах розвитку конфлікту; санкція повинна розглядатися як структура очікувань, асоційованих із певною нормою, таких, що примушують планувати певні дії у випадку зіткнення з нормою. Порушення норми перед­бачає множинність курсів подій, які повинен «передбачити суб'єкт, тому норма для нього є цілком «відчутною» когнітивною ре­альністю, тобто частиною його когнітивного оточення поряд з іншими очікуваннями і переконаннями. Норма, оцінювана як «чу­жа», є все ж елементом «свого» когнітивного світу, якщо, звичайно, вона засвоєна у вигляді повідомлення, а можливо, і спостереження. Однак реакція на «чужу» норму як на «когнітивну реальність» за­лежить від оцінки її санкції, а санкція, у свою чергу, — від струк­тури залежності і очікуваних відображень її у конкретних ситуаціях. Варто відрізняти погрозу від санкції: погроза має осо-бистісний характер, хоч і може апелювати до соціальної норми, санкція ж «надособистісна», універсальна ("за навмисне вбивст­во — на електричний стілець!").

Розглянуті змістовні і формальні особливості норм і санкції да-

62

ють змогу уточнити смисл деяких когнітивних впливів, пов'язаних з імперативами і нормативними оцінками. Загальна схема уточнен­ня «модусів» імперативів наступна. ПРОХАННЯ є повідомленням про намір створити намір у іншого без будь-якого нагадування про норму, санкцію чи минулу угоду, яка також є нормою. Суб'єкт ЗО­БОВ'ЯЗУЄ іншого, якщо ПРОСИТЬ і нагадує про норму — підставу для зобов'язання, вираженого в одній з директив норми. Суб'єкт ДОЗВОЛЯЄ, вказуючи на права певної норми, і ЗАБОРО­НЯЄ на основі певної норми, звертаючи увагу на відсутність як прав, так і директивних вказівок, якщо забороняється прагнення чи намір. Суб'єкт ОБІЦЯЄ, якщо нагадує про очікувану позитивну санкцію, і ПОГРОЖУЄ, коли нагадує про негативну. Суб'єкт ВИ­НАГОРОДЖУЄ або КАРАЄ, реалізуючи певну санкцію. Норматив­ними оцінками стосовно певних норм є ПОРУШУЄ і ВИКОНУЄ. Такі аспекти санкції, як «позитивність» і «негативність», пов'я­зані з універсальними оцінками стандартних схем поведінки, і ці оцінки можуть не збігатися з оцінками самого суб'єкта у конкрет­них ситуаціях; відмінність винагород і покарань багато в чому є умовною. Формально ця відмінність може бути вираженою тільки стосовно певних інтенціалів (структури інтересів — ХОЧУ) і по­тенціалів (структури можливостей — МОЖУ): чим більше обо­в'язків порівняно до інтенціалу, тим «негативнішою» є санкція-норма, і чим більше обмежень у правах, тим менш пози­тивна норма.

В одному з оповідань ОТенрі бродяга робить спробу вчинити злочин, щоб провести у в'язниці холодну зиму — для нього «нега­тивна» санкція «позитивна». Відомо, що утримання в одиночній ка­мері «негативніше», ніж у спільній, але гангстер просить, щоб його помістили саме туди, побоючись помсти спільників. Найпра­вильнішим індикатором «позитивності» і «негативності» санкції в конкретній ситуації є емоції: покараний повинен бути ЗАСМУЧЕ­НИЙ, а нагороджений РАДІТИ. У цьому роль санкції як регуля­тора поведінки — попереджати повторення порушення і закріпити позитивний досвід додержання норми. Формулюючи санкцію для певної норми, «санкціонер» передбачає, що із ПОКАРАННЯ вип­ливає ЗАСМУЧЕННЯ покараного якщо не в усіх, то, в усякому разі, у більшості випадків. Мистецтво покарання полягає в умінні актуалізувати максимум негативних почуттів, тобто тих почуттів, які сам суб'єкт у своїй ціннісній ієрархії оцінює як негативні (для мазохіста «покарання» може бути «насолодою»). Чуттєвість як до винагороди, так і до покарання пов'язана у кінцевому підсумку із САМООЦІНКАМИ: «терпіти муки» може людина, яка має високу самооцінку, і навпаки, вона не буде «радіти будь-якій дрібниці» і її не так легко винагородити.

Соціальну роль можна розглядати як систему норм, «як уяв­лення про прописаний шаблон поведінки, що очікується і вима-

63

гається від людини у даній ситуації, якщо відома позиція, яку вона займає у спільній дії» [Шибутани, 1969, с. 44]. Сам термін «роль» та інші, пов'язані з ним, запозичений із театральної діяльності, яка розглядається як модель діяльності соціальної. Слідом за Шекспіром вчені розробляють ідею про те, що «весь світ — театр». «Подібно до акторів, які виконують певну роль, члени суспільства займають певні позиції, так само, як актори дотримуються тексту п'єси, члени суспільства повинні дотримуватися відповідних норм; якщо актори зобов'язані виконувати вказівки режисера, то члени суспільства повинні виконувати вимоги тих, хто наділений владою або впливом; так само, як актор має реагувати на гру іншого, чле­ни суспільства повинні спільно коригувати свою реакцію один на одного...» [Тернер, 1985, с. 230]. Така схематизація соціальної взаємодії, незважаючи на своє спрощення, зручна як матеріал для побудови загальніших схем, і в цьому сенсі «роль» є «синтетич­ною» концептуальною одиницею, універсальнішою, ніж норма, у формальному відношенні.

Норма може розглядатися як «епізодична роль», найпростіший елемент ролі. Наприклад, роль матері складається з певного набору норм-почуттів, «котрі очікуються і вимагаються» від матері; оскіль­ки від матері очікуються також певні оцінки і навіть самооцінки, вони також входять у цю роль. Таким чином, роль у її повному варіанті — це нормована схема «Я», тобто «ретельно розроблений» — соціальне прийнятий Я-ОБРАЗ. Основна особливість цієї схеми — зорієнтованість всіх її елементів на координацію з іншими схемами «Я». Наприклад, любов до водних лиж не обов'язково повинна вхо­дити у «роль матері», а чуйність до дитини — обов'язкова; любов до дитини має оцінюватися в «ролі матері» вище, ніж любов до батька дитини; гордість та інші самооцінки повинні бути тісно пов'язані з вихованням дитини, її успіхами і невдачами.

Навички звичайно розглядають як засвоєні норми. Технічні норми, які складаються з інструкцій (наприклад, послідовність дій при плетінні корзини), є соціальними нормами, що акумулюють досвід попередніх поколінь. Розрізнення технічних і соціальних норм умовне: при формулюванні технічної норми ми апелюємо до певного співтовариства (наукових експертів); технічна норма санкціонується так само, як і соціальна, її порушення загрожує не тільки «санкцією реальності» (яскравий приклад — Чорнобильська катастрофа).