2.2. Когніції я

«Людина є те, що вона про себе думає», — сказав якось один філософ. Різноманітні психічні акти спільні в тому, що вони є змістовними: згадую про ЩОСЬ, очікую ЧОГОСЬ, побоююсь ЧОГО-НЕБУДЬ і т. д. Когніція — це психічний акт, подія внутрішнього світу, стан свідомості з боку її змісту. Когніції зі своїм змістом ко­ординуються у часі із зовнішніми подіями (вона злякалася, коли він увійшов). Подія — злемент реальності як внутрішньої, так і зовнішньої. Вона є первісним поняттям в аналізі структури окремої дії, а отже, і спілкування загалом. Те, що результат дії е подією, уявляється безсумнівним. Ситуація, обставини, контекст дії, су­купність подій і, нарешті, мотивація дії, раціональність дії опису­ються у термінах подій (зовнішніх і внутрішніх).

Необхідність максимально широкого тлумачення поняття «подія» при конфліктологічному аналізі змушує вкладати у це по­няття дещо інший смисл, значно відмінніший від значення терміну «фізична подія». Подія у побутовому розумінні — це те, що відбулося, те, що трапилося, і в цьому значенні навіть «майбутня подія» — це розгляд як подій всього того, що може відбутися (при цьому, якщо слово «може» означає не тільки фізичну чи навіть логічну можливість події, то подією вважається і те, що «не може» відбутися, а тільки може уявлятися, що воно відбулося).

Наступний крок узагальнення — «відкидання» просторових ха­рактеристик подій. При розгляді когнітивних подій важлива не взаємна їх локалізація, координація у просторі, а синхронізація, координація у часі. Таким чином, подія відрізняється від неподії тільки можливістю ЇЇ порівняння (часової координації) з іншими подіями; неподії не можна приписати часову характеристику, а от­же, й з'ясувати, коли неподія відбулася, порівнювати її у часовій тривалості як із подіями, так і з неподіями. Об'єкти математики — неподії (числа, алгебри, структури тощо), об'єкти фізики, хімії, біології — просторові події, «об'єкти» психології (почуття, уст­ремління, образи) — позапросторові події. Теорія музики — теорія позапросторових подій.

Усе викладене вище можна узагальнити у такому попередньо-

32

му, неформальному визначенні події: подія є тим, що можна пода­ти у часі. Тривалість є істотною характеристикою події [Ішмуратов, 1977, с. 146]. З цією характеристикою пов'язані найзагальніші уяв­лення про виникнення і зникнення події. Неподію можна розгля­дати як вироджений випадок події, коли остання «вічна», тобто не виникає і не зникає. (Саме такі уявлення про вічність у Платона, про них можна судити хоч би за його відомим афоризмом «час — рухливий образ вічності».)

«Потік свідомості» являє собою «акорд» когнітивних подій у кожному своєму часовому зрізі і може бути репрезентований «про-позиціонально», тобто множинностями когнітивних тверджень, «звітами» якогось абстрактного «спостерігача» цього «потоку свідомості».

Когнітивна подія, на відміну від некогнітивної, фізичної події, повинна обов'язково належати певній особистості: бачить, чує, відчуває, має устремління тощо — завжди конкретний суб'єкт.

Когнітивне твердження (просте чи складне) виражає деякий когнітивний факт, який може бути встановлений або шляхом пря­мого спостереження, або через повідомлення про когнітивний факт спостерігачеві, або іншим чином. Однак ситуація з когнітивними описами — не просто інтроспективний звіт; доречний швидше об­раз театрального глядача, який прагне розібратися у перебігу дра­матичної дії на основі того, що він бачить і чує, а також того, що він уже знає про п'єсу і про її персонажів. Звіт про побачене і по­чуте, доповнений інтерв'ю з акторами (а можливо, й з режисером та автором п'єси), міг би вважатися задовільним описом ситуації — спектаклю.

Розглянемо класифікацію когнітивних подій, зорієнтовану на використання при аналізі конфлікту.

Найважливішу групу з точки зору аналізу конфлікту утворю­ють епістемічні події: переконання і сумніви. До цієї групи залу­чаються когнітивні факти, оцінювані суб'єктом як очевидні і неочевидні, як знання чи незнання.

Особливу підгрупу становлять сподівання (переконання у май­бутньому) і спомини (переконання у минулому).

Когнітивні події-стани, які визначають особливості конфліктної ситуації: переконання, вірування, знання, незнання, помилка, сумнів.

Емоційно забарвлені сподівання: побоювання, тривога, надія.

Емоційно забарвлені спомини: жаль, образа.

Когніції, які виникають у зв'язку з виникненням проблеми: зди-вузання, вагання, спантеличеність.

Наступними за важливістю є «інтенціональні події»: бажання, прагнення, наміри, цілі. Принципово важливою є різниця між

33

не-У

П

інтенціями (невмотивованими бажаннями) і намірами (вмотивова­ними бажаннями).

Події, які умовно можна було б назвати «перцептивними»: «ба­чу», «чую», «нюхаю», «розмовляють» тощо.

Деякі когнітивні події, якщо їх розглядати «атомарно», повинні бути приписані одразу кільком суб'єктам. Наприклад, «Віктор і Олег розмовляють про те, що йде сніг», «Олег повідомив Віктору про те, що буде дощ». Такі події виділятимемо в особливу групу і називатимемо інтерактивними.

Інтерактивні соціальні когніції: довіра, недовіра, згода, незгода, підозра, виправдання.

Як когнітивні можна розглядати «емотивні» події, тобто почут­тя, емоції, настрої; деякі з них вважаються у повному розумінні когнітивними, тобто похідними від переконань та інтенцій, а тому можуть формально визначатися за їх допомогою.

Наприклад, радість можна розглядати як переконання у тому, що одержано очікуваний результат; засмучення — переконання, що вийшло не те, що намічалося.

Емоції, які супроводжують конфлікт, розглядатимуться у відповідному розділі, але ці самі емоції виникають і при «нормаль­ному» спілкуванні. Суть емоції можна пояснити із використанням психоаналітичної схеми ментальності.

Емоції, почуття, настрої, що супроводжують і визначають пе­ребіг конфлікту: гордість, приниження, образа, вина, страх, гнів, тривога, заздрість, ревнощі, ненависть, докори совісті.

Різноманітні оцінки подій, дій, ситуацій можна вважати когнітивними. Вони можуть «приписуватися» як окремому суб'єктові, так і групі суб'єктів.

Оцінки: добре, погано, справедливо, несправедливо, правильно, неправильно, зрозуміло, незрозуміле.

Найважливішу групу когніцій утворюють норми, рольові при­писи, схеми дій.

Ключові терміни нормативно-когнітивного аспекту: обов'язково, дозволено, заборонено, наказано, запропоновано, прийнятне, неприй­нятне (приймаю, відхиляю).

Звичайний смисл цих термінів зрозумілий; їх уточнене значен­ня стосовно конфліктної ситуації описано у Глосарію.

Способи (модуси) існування структур, станів і подій у менталь­ному світі можна пояснити, використовуючи психоаналітичні уяв­лення про свідоме, підсвідоме і несвідоме, які схематизуються із використанням понять «актуалізація» і «усвідомлення» у вигляді наступної діаграми. Букви використовуються як скорочення слів: У — усвідомлена галузь; не-У — неусвідомлене; А — акту­алізована галузь; не-А — неактуалізована; С — свідомість; П — підсвідомість; Н — несвідоме.

34

Н

не-А

НЕСВІДОМЕ — це стани ментальності, які не усвідомлені і не актуалізовані (наприклад, спогади раннього дитинства, котрі мо­жуть актуалізуватися лише за умов особливих гіпнотичних станів). ПІДСВІДОМЕ — це те, що актуалізоване у ментальності, але не усвідомлюється (наприклад, стан незрозумілої тривоги, страху). СВІДОМЕ — те, що актуалізується і усвідомлюється як певний акт свідомості з певним змістом (наприклад, сумнів у тому, що на­мічена зустріч не відбудеться; можливо, що цей сумнів, будучи не-усвідомленим, актуалізуючись, створював стан несвідомої тривоги). Згідно з наведеною схематикою, неможливі неактуалізовані, але усвідомлені стани, що цілком узгоджується із здоровим глуздом.

В оповіданні А. Чехова «Коняче прізвище» герой оповідання впевнений, що він знає прізвище лікаря, але не може його пригадати, воно вислизає із сфери його свідомості, «блукаючи» у підсвідомості і викликаючи різні «конячі» асоціації.

Старшокласник раптом захопився географією і часто-густо звертався із запитан­нями до молодої вчительки географії, яка нещодавно прийшла працювати до школи. Коли йому хтось зауважив, що він захопився не географією, а вчителькою, учень щи­ро обурився і поставився до цього зауваження серйозно тільки тоді, коли вчительку замінив пенсіонер і у старшокласника раптово зник інтерес до географії.

У п'єсі Дюрренматта «Аварія» герой переоцінює за допомогою інших свою по­ведінку як вбивство, тому що підсвідоме він діяв саме так. Як він вважав (свідомо) до «судового слідства», він був закоханим у дружину свого начальника, але «насправді» (підсвідоме) «закоханість» він обрав як спосіб усунути начальника і зайняти його по­саду.

Внутрішньоособистісні конфлікти важко зрозуміти без ураху­вання підсвідомості і несвідомого, ці сфери ментальності повинні враховуватися також у міжособистісних та інших видах конфліктів, можливо, навіть і в міждержавних.

Сферам НЕСВІДОМОГО, ПІДСВІДОМОСТІ І СВІДОМОСТІ відповідають ПОЧУТТЯ, НАСТРІЙ І ЕМОЦІЯ.

ПОЧУТТЯ розглядаються як структурні утворення підсві­домості.

НАСТРОЇ — як неусвідомлені актуалізації деяких когнітивних подій (або станів), детермінованих почуттями у певній ситуації.

35

ЕМОЦІЯ е усвідомленням певного змісту актуалізованого ког-нітивного стану. Наприклад, почуття материнської любові акту­алізує настрій тривоги у ситуації очікування дитини, яка не повернулася своєчасно з прогулянки. Після її повернення цей настрій водночас конкретизується в емоціях радості і гніву.

Емоції розглядаються як ментальні стани, які справляють вплив на процес прийняття рішення, і як специфічні посередники між свідомістю і підсвідомістю суб'єкта.

Особливо важливо підкреслити те, що почуття, настрої та емоції формуються у процесі людської взаємодії, яка визначається нами як гра у гру («play-in-game»).

Розглянемо типовий приклад взаємодії із трагедії «Отелло» В. Шекспіра, емоцію ревнощів Отелло, яка виникає у цій взаємодії. Цей емоційний стан може бути представлений реченням: ревнує (Отелло, Дездемона, Кассіо, Р), де Р може бути «Дездемона віддає Кассіо носову хусточку, яку подарував Отелло». Аналіз цієї пропо­зиції полягає в описові умов її актуалізації (у ментальному світі Отелло) як когнітивної події. Ці умови залежать від почуття лю­бові Отелло, його вірування у переживання Дездемони і емоцій Кассіо. Вірування Отелло інспіровані Яго, але його почуття, ціннос­ті і самооцінки (любов, чесність, гордість) є елементами його під­свідомості.

Емоції, на відміну від інших ментальних станів агента, наділені рядом особливостей:

а) мають різний ступінь інтенсивності;

б) одне почуття може конкретизуватися різноманітними, нерідко конфліктними емоціями, і навпаки;

в) різноманітні емоції можуть супроводжуватися подібними по- ведінковими реакціями.

Дещо спрощуючи стосовно конфліктології, розглядаємо у внутрішньому світі особистості:

• ментальні структури (установки, почуття, ціннісні і норма­ тивні схеми);

• інтенційні стани (настрій, сприйняття);

• когнітивні події (когніції, емоції).

Найважливішою ментальною структурою є Я-КОНЦЕПЦІЯ, котра являє собою ціннісно-нормативну схему когніцій і визначає цілеутворення, сферу інтересів, оцінки (добре — погано, корисно — шкідливо) і самооцінки (Я — сильний, розумний, можу собою пи­шатися; Я — нікчема, ні на що не здатний). «Я-КОНЦЕПЦІЯ лю­дини є, таким чином, те, що вона значить для самої себе» [Шибутані, 189].

Людина не народжується з Я-КОНЦЕПЦІЄЮ. Я-КОН­ЦЕПЦІЯ формується у спілкуванні людини з іншими людьми на основі їхніх ставлень, оцінок стосовно неї як особистості, структу-руючи переконання людини щодо себе відповідним чином. Наприк-

36

лад, дитина вірить матері, що вона музично обдарована, вірить батькові, що вона розумна і має здібності до математики, згодна з усіма своїми друзями, що вона боягузлива тощо.

Я-КОНЦЕПЦІЯ є сформованим за допомогою інших (включа­ючи й аналіз Я шляхом самоспостереження) уявленням про самого себе.

Я-КОНЦЕПЦІЯ є результатом синтезу Я-ОБРАЗІВ (це накла­дання у подальшому уточнюватиметься при розгляді інтеракції).

Я-КОНЦЕПЦІЯ створюється у процесі порівняння себе з іншими людьми. Думка про себе постійно підкріплюється порівнянням себе з іншими людьми, і це порівняння суттєве при характеристиці спілкування як суперництва, змагання, конкурсу тощо.

Особливості Я-КОНЦЕПЦІЇ і самооцінки залежать також від внутрішньої, духовної праці Я, коли Я враховує те, про що «відомо» тільки Я і що невідомо, на думку Я, іншим. У деяких випадках самооцінка може бути «помилковою» (не збігатися з оцінкою інших), може бути причиною внутрішньоособистісного конфлікту, що часто призводить до неврозів і психічних відхилень. Відхилення і виражається у невідповідності зовнішніх ОЦІНОК (оцінки інших) і САМООЦІНКИ Я.

Продовжимо приклад з «музично обдарованою дитиною». При­пустимо, мати привела її на прослуховування до музичної школи і педагог-музикант оцінив її музичні здібності як посередні. ОЦІНКА і САМООЦІНКА не збігаються, що може бути джерелом внутрішньоособистісного конфлікту (кризи, стресу), якщо ОЦІНКА педагога-музиканта буде інтегрована в Я-КОНЦЕПЦІЮ дитини, тобто прийнята до уваги.

У певних ситуаціях виникають напівсвідомі «смутні» настрої (тривоги, хвилювання, веселощів тощо). Ці стани можуть чітко усвідомлюватися у вигляді змістовних когнітивних подій (веселий, тому що радію успішному завершенню того-то; тривожуся, тому що не відбулася зустріч з тим-то).

Виокремлюють такі характеристики Я-КОНЦЕПЦІЇ:

• ступінь інтеграції;

• рівень усвідомлення;

• стабільність;

• самооцінка.