6.4. Конфліктна ситуація

Нагадаємо, що інтереси і побоювання — це оцінки значущості певних фрагментів реальності, тобто вони змістовні і їх змістом є реальність, що й становить конфліктну ситуацію. Конфліктна си­туація — події, об'єкти, якості об'єктів, їх відносин, які «цікаві» чи «небезпечні» під кутом зору конфліктної проблеми у світлі конфліктних інтересів і побоювань.

Конфліктна ситуація — обставини, релевантні конфліктові,

90

опис конфлікту в контексті справжнього стану справ, обставини, пов'язані із виникненням проблеми, із спробами її вирішити.

Позицію на шаховій дошці можна вважати, з деякими обмов­ками, моделлю конфліктної ситуації. Не слід плутати «шахове» значення терміну «позиція» з терміном «позиція учасника конфлікту».

Інтерес у ситуації. Абстрактна протилежність інтересів — про­блематична і редукується до схем зміни ситуації.

«Зіткнення інтересів» — порівняння оцінок ситуації.

Точно сформулювати інтерес — описати умови і критерії оцінки ситуації як значущої.

Інтерес визначає предмет конфлікту як елемент ситуації, бажа­ний чи небажаний для учасників конфлікту. Хочуть протилежно­го, несумісного в одній ситуації.

Інтереси в ситуації визначають проблему конфлікту, а в загаль­ному варіанті — проблему спілкування (співробітництва, конку­ренції, суперництва, насильства та ін.).

В ігровій моделі інтереси виражені у вигляді функції виграшу чи переваг на багатьох позиціях. Мета у шахах — виграти, а що таке виграти, визначається оцінками позицій виграшу, описом ма­тових ситуацій, якостями «полонення короля».

6.5. Позиція учасника конфлікту

Інтереси і побоювання учасника, інтегруючись у контексті конфліктної ситуації, конкретизуються у вигляді його позиції.

У найзагальнішому значенні позиція — це відповідь на запи­тання «Чого ж я хочу?». Наприклад, під час торгів позиція продав­ця — це ціна продажу свого товару, а для покупця — ціна покупки; ці ціни на початку торгів не збігаються, а під час покуп­ки повинні збігатися (передбачається обопільна згода під час про­дажу). Незбігання позицій — необхідна умова виникнення конфлікту, але не достатня (торгівля загрожує конфліктами, але не є суцільним конфліктом). Уточненням своєї позиції конкрети­зується сама конфліктна ситуація, а саме ті її значення, які не задовольняють самого учасника.

Приклад. Згадаймо страйк водіїв тролейбусів, їхня позиція — певний рівень за­робітної плати. Позиція міністерства транспорту — економний бюджет. Позиція пред­ставників — порядок і спокій у країні, позиція тих, хто користується тролейбусним транспортом — задовільний рух тролейбусів.

Суттєвим є те, як пред'явлена позиція іншим і як він представ­ляє цю позицію, тобто яка позиція у структурі кожного із Я-ОБ-РАЗІВ учасників. Жорстке пред'явлення позиції ускладнює ведення переговорів з «відступом», чи взагалі унеможливлює ком­проміс. Компроміс у зв'язку з позицією можна визначити як зміну

91

позиції за домовленістю з опонентом (за умови, що він згодний змінити і свою позицію; «середня», компромісна ціна під час купівлі-продажу).

Позиція пов'язана із цілями учасника і в «чистому вигляді» мо­же подаватися як ціль чи підціль, тобто конкретне уявлення про бажану ситуацію, коли бажання опонентів не беруться до уваги і не враховуються під час прийняття рішення, а опонент розгля­дається як зовнішня перешкода, прикра перешкода. Але в більшості випадків під час визначення своєї позиції учасник вра­ховує інтереси інших, їхні можливості змінити ситуацію і соціальні норми, що регулюють ці зміни. Продовжуючи розгляд з водіями, зазначимо, що вони не вимагають заробітну плату, яка дорівнювала б зарплаті міністра транспорту, хоч би тому, що це соціальне несправедливо.

Апеляція до норм справедливості — основний спосіб виправдати свою позицію в очах не так противників, як в очах спостерігачів.

Ставлення Я до позиції ТИ завжди забарвлене емоцією, «на­пруга» якої залежить від ступеню відмінності позицій. Характери­стики, за якими порівнюються позиції, різні для Я і ТИ, що ускладнює переговори чи уможливлює їх тільки за допомогою по­середника.

с-ти

Позиції можна зобразити у майбутніх (бажаних) ситуаціях за допомогою схеми, якою уточнюються взаємовідносини конфліктної ситуації (теперішньої, що існує) і позицій учасників.

У цій схемі С — конфліктна ситуація, П — Я і П — ТИ позиції Я і ТИ у відповідних бажаних ситуаціях С — Я і С ТИ.

92

Розглянемо за допомогою цієї схеми «конфлікт з апельсином». Ситуація С — існує один апельсин, на володіння яким претенду­ють двоє; С — Я — ситуація, де апельсин належатиме Я, а С — ТИ — ситуація, в якій апельсин належатиме ТИ.

Позиції: П — Я — «Апельсин мій!», П — ТИ — «Апельсин мій!». Запропонований спосіб розв'язання конфлікту — перевизна-чення позицій: П — Я — «Мій апельсиновий сік», П — ТИ — «Моя апельсинова шкірка». У результаті такого уточнення позицій ситуації С — Я і С — ТИ стають сумісними, тобто П — Я і П — ТИ можуть перебувати в одній і тій самій ситуації, що є остаточ­ним розв'язанням конфлікту. У світлі цієї схеми розв'язання конфлікту є згодою всіх конфліктуючих стосовно вибору майбут­ньої ситуації. Розв'язання конфлікту — це спільний вибір свого майбутнього.

Легітимний аспект конфліктної ситуації (можливості реалізації своїх позицій у конфліктній ситуації) найпростіше аналізуються у термінах правил гри. Конфлікт — це майже завжди «гра не за правилами», тобто гра, правила якої порушуються (не приймають­ся, не легітимізовані) деякими учасниками цієї гри, кожний грає в свою гру, за своїми правилами.

У більшості ігор, що моделюють конфлікт, правила гри форму­люються таким чином, щоб вибір робився індивідуально (в шахах, наприклад, ігроки ходять по черзі; «свій хід» — це можливість осо­бистого вибору, коли інші не впливають безпосередньо на нього). При перетягуванні каната моделюється найсуттєвіше у конфлікті — реалізація своїх інтересів за умов, коли немає черго­вості ходів, коли на конфліктну ситуацію впливають усі учасники водночас і бажають змінити П відповідно до своїх позицій.

Ігрова модель дає змогу розібратися щодо відмінності між су­перництвом і конфліктом у прагматичному аспекті. Зрозуміло, що шахи є моделлю воєнної битви, але чим шахова партія відрізняється від реальної воєнної битви? — Кінцевими результата­ми. Гра у шахи спілкування-суперництво і кінцева мета цієї гри — порівняння інтелектів.

Під час битви ціллю є знищення противника, хоч в окремому випадку можливий мотив суперництва полководців і використання битви для доказу переваги свого воєнного мистецтва.

З ігрової точки зору суперництво стає конфліктним, коли по­рушуються правила гри, незалежно від декларованих цілей, оскільки саме порушення правила — симптом зміни цілей (вигра­ти будь що навіть шляхом деструкції Я-КОНЦЕПЦІЇ суперника). Повторюємо, конфлікт — гра, з правилами якої не згодні деякі учасники. Гладіатор не згодний з правилами «гри», в яку його при­мушують грати (хоч би тому, що не хоче вмирати на арені), і для нього поєдинок — справжня битва, тимчасом, як для спо­стерігачів — це спектакль, вид гри.

93

Раллі — суперництво з ризиком для життя, гра, поки супер­ництво відбувається за правилами.

Гра в шахи безконфліктна у принципі, але може стати конфліктною, якщо існує хоча б одне порушення: порушені проце­си комунікації (вимкнуто світло); порушено цільові установки (майстер спорту піддається); порушені правила гри (Остап Бендер зняв туру).

Ці порушення відповідають трьом розглянутим раніше видам порушень: комунікативним, прагматичним і легітимним.

Таким чином, порівняння конфлікту з нечесною грою, хворо­бою спілкування уточнюється за трьома напрямами:

5 (суб'єктивність) — учасники гри з їхніми внутрішніми світами (в теорії ігор — цільові функції чи надання переваги од­них ситуацій над іншими);

R (реальність) — ігрова ситуація, яка склалася, а також мож­ливі ситуації (в теорії ігор — множинність позицій гри);

N (нормативність) — норми, які гравці зобов'язуються викону­вати (в теорії ігор — правила ходу, перетворення однієї ситуації на іншу).

Формальні дослідження конфліктів пов'язують із появою теорії ігор, яку іноді навіть називають математичною теорією конфліктів, у розумінні розробки способів їх розв'язання (шляхом прийняття ефективних рішень). Інтерпретація гри як сукупності норм хоч і залишає можливість розглядати її як теорію конфліктів, однак пе­реважно як теорію попередження конфліктів, оскільки акти прий­няття рішень та їх аналіз пов'язані не з іграми, а з взаємодіями когнітивних структур.

Отже, поняття ситуації і позиції взаємопов'язані і виражають сутність конфлікту; їх взаємне уточнення (кожним з учасників конфлікту, спостерігачами-аналітиками і посередниками-практика-ми) і дають єдиний образ конфлікту як феноменологічного об'єкта. Цей образ включає і норми, що виправдовують перехід від існуючої ситуації до бажаних. Ідеальним розв'язанням конфлікту є перехід до ситуації, яка включає позиції кожного учасника конфлікту.