Розділ перший спілкування

У цьому розділі розглядатимуться основні особливості спілкування, сторони, ас­пекти, поняття, котрі необхідні, важливі під час аналізу конфлікту. Залучено стан­дартний навчальний матеріал з психології і соціальної психології, однак смисл термінів уточнюється з орієнтацією на використання їх під час аналізу не лише міжособистісних, а й міжгрупових, соціальних конфліктів. Береться наступне вихідне визначення спілкування.

Спілкування — спільна діяльність з реалізаиД інтересів, яка коорди­нується шляхом, обміну думками, і регулюється загальними нормами.

Порівняйте з наступним визначенням: «Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності* (Загальна психологія, 1986, с. 128). У нашому визначенні «багатопла­новість» уточнюється з виділенням трьох аспектів, розкриттю яких присвячено увесь цей розділ. Мотиви для виділення цих аспектів обумовлені уточненням ши­рокого розуміння спілкування як спільної діяльності.

Концептуальною одиницею спілкування є людська взаємодія, яку (спрощено) можна подати як сукупність окремих індивідуальних дій, спроб одних індивідів справити вплив на інших індивідів, змінити їхній внутрішній світ, їхні наміри, дії тощо. У більшості випадків (особливо важливих у спілкуванні-конфлікті) взаємодія сприймається як «не розкладена» на індивідуальні дії, тому необхідно розглядати цілісну інтерсуб'єктивну дію (наприклад, акт згоди), яка враховує сукупність змін у когнітивних світах учасників спілкування (рівнодіюча намірів суб'єктів). Зрештою, взаємодія має розглядатися у певному соціальному контексті з урахуванням соціального контролю за діями тих, хто спілкується, тобто слід розглядати їхні дії як соціальні або як соціально значущі. Навіть в інтимно міжособистісному конфлікті важливим є соціально-нормативний аспект, котрий у разі втручання суспільства з метою нейтралізувати конфлікт може виявитися вирішальним.

Виходячи з цього і стосовно до цілей конфліктологічного аналізу, фіксується увага на наступних аспектах спілкування:

• суб'єктивність (реалізація інтересів);

• реальність (координація шляхом обміну думками);

• нормативність (регулювання загальними нормами).

Структура розділу відповідає цим трьом аспектам, смисл яких попередньо уточнюється у першій главі.

13

Глава 1

АСПЕКТИ СПІЛКУВАННЯ

Основні терміни глави: УЧАСНИК; Я; ТИ; ВОНИ; АСПЕКТ; СУВЄК-ТИВНІСТЬ; РЕАЛЬНІСТЬ; НОРМАТИВНІСТЬ; ФАЗА СПІЛКУВАН­НЯ; НОРМАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ; ПОРУШЕННЯ СПІЛКУВАННЯ; ПРАГМАТИЧНЕ ПОРУШЕННЯ; КОМУНІКАТИВНЕ ПОРУШЕННЯ; ЛЕГІТИМНЕ ПОРУШЕННЯ; КОГНІЦІЯ; ВИПРАВЛЕННЯ ПОРУ­ШЕННЯ.

1.1. Учасники спілкування

Учасник спілкування — це передусім індивід, людина зі своїми інтересами. Чи спілкуються угруповання, організації, держави? — Звичайно ж, ні! Спілкуються представники угруповань, організацій, держав (лідери, кур'єри, посли, президенти та ін.). Вони репрезен­тують інтереси цих соціальних спільнот, а їхні власні «приватні» інтереси «пасуть задніх» і справляють вплив на перебіг спілкування опосередковано (наприклад, хабар посадовій особі — результат своєрідного сполучення загальних і приватних інтересів).

У всіх мовах займенники «я», «ти», «вони», коли використову­ються в ситуації спілкування, означають відповідно того, хто повідомляє, того, кому призначене це повідомлення, і тих, хто за­лишився (спостерігачів або взагалі сторонніх). Далі ці займенники використовуватимуться у більш розширеному розумінні.

Кожен учасник бачить ситуацію «зі своєї дзвіниці»; стати на точку зору іншого не так просто, необхідні певні навички спілкування, а у більшості випадків — навіть професіоналізм. Особливо важливо фіксувати саме власне бачення ситуації у конфлікті, тому що чуже бачення, вірогідно, буде іншим, можливо, у цьому саме і полягає суть конфлікту. Я — це учасник з його інтересами (загальними і приватними), з власним баченням ситу­ації та іншими суб'єктивними атрибутами. Я — елемент схеми спілкування, якому протистоїть інший учасник — ТИ — зі своїм баченням ситуації, включаючи й уявлення про Я (уявлення Я про ТИ і т. д.). У конфлікті ТИ є опонентом, супротивником, ворогом Я. Не може бути кілька Я, і не може бути кілька ТИ. «Групові свідомості» МИ і ВИ, як уже зазначалося, — абстракції, котрі мо­жуть бути виражені представниками (Я і ТИ). Я може розгляда-

14

тися як носій групових норм та цінностей МИ у випадку міжгрупового конфлікту; Я приймає рішення від імені МИ. Колек­тивне рішення МИ треба розглядати як результат спілкування Я і ТИ, які входять до МИ.

ВОНИ — це насамперед спостерігачі спілкування (у конфлікті ними можуть бути посередники, арбітри, співчуваючі, засуджуючі, представники влади, які здійснюють соціальний контроль за спілкуванням тощо). ВОНИ — джерело ескалації конфлікту (співчуваючі чи навіть посередник залучаються до конфлікту і ста­ють учасниками — прихильниками Я або ТИ). ВОНИ стежать за дотриманням норм спілкування і при спробі розв'язати конфлікт учасниками апелюють до норм, створених ВОНИ, і у рідкісних ви­падках утворюють свою норму, правило гри-спілкування.

Я, ТИ, ВОНИ — абстрактні ролі учасників конфліктів, які «приймає» аналітик конфлікту, прагнучи в ньому розібратися.

Отже, Я виражає бачення спілкування самим учасником (сто­ронній, дослідник спілкування, бачить спілкування очима певного учасника); ТИ виражає бачення спілкування співрозмовником, опо­нентом, супротивником Я, причому, крім основного варіанта (яким бачить спостерігач-аналітик спілкування ТИ «по суті справи»), роз­глядаються такі істотно значущі варіанти: уявлення Я про по­ведінку і внутрішній світ ТИ, уявлення ТИ про самого себе і про Я (можливо, помилкові) і уявлення ВОНИ (спостерігачів і по­тенційних учасників спілкування) про відносини Я і ТИ, можливо, помилкові; ВОНИ — соціальне оточення тих, хто спілкується, і котре репрезентують певні індивіди.

Уже у цій схематизації Я — ТИ — ВОНИ використано основ­ний принцип когнітивного аналізу конфлікту: конфліктна ситуація складається у душах людей, і зовнішня реальність — лише привід для її виникнення (кінець битви вирішують не розташування і кількість танків, а «стан умів» тих, хто у них сидить).