Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
METODIChKA_FINANSOVIJ_MENEDZhMENT.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
01.05.2015
Размер:
2.27 Mб
Скачать

Питання для самостійного опрацювання теми

  1. Сутність та види фінансових ризиків.

  2. Політика управління фінансовими ризиками.

  3. Внутрішнє страхування фінансових ризиків.

  4. Зовнішнє страхування фінансових ризиків.

  5. Превентивні заходи управління фінансовими ризиками.

  6. Фактори, що зумовлюють виникнення інвестиційних ризиків у діяльності підприємства.

  7. Поняття та форми спекулятивних ризиків. Інфляційні, ва­лют­ні та кредитні ризики.

Для засвоєння матеріалу з питань самостійної роботи слід ско­ристатись літературними джерелами, періодичними видан­ня­ми та ресурсами Інтернету.

Теми рефератів

  1. Види чистих і спекулятивних ризиків.

  2. Сутність інфляційного ризику та його вимір.

  3. Інвестиційні ризики та проблеми інвестування в Україні.

  4. Ризик втрати ліквідності підприємства і способи його уник­нення.

Література: 3, 7, 9, 10, 12, 13, 19, 20.

[Вгору] [Вниз]

Тема 14. Антикризове фінансове управління підприємством Алгоритм вивчення теми Методичні рекомендації до вивчення теми

В умовах ринку виникла нова економічна категорія – бан­крутство підприємства.

Банкрутство – це неспроможність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми боргами перед кредиторами й бюд­жетом у результаті недостатньої кількості активів у ліквідній формі.

Фіктивне банкрутство – це дії окремих осіб щодо залучення капіталу із зовнішніх джерел із метою власного збагачення, а потім здійснення самоліквідації підприємства, щоб не сплачу­вати за борговими зобов’язаннями.

Справи про банкрутство порушує та розглядає Господар­ський суд за місцем знаходження підприємства-боржника.

Найчастіше справи про банкрутство порушуються банками й податковими інспекціями. Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява кредитора, боржника або про­курора.

Дійсною підставою для порушення справи про банкрутство є термін 1 місяць після настання сплати боргу й сума 500 грн.

З позицій фінансового менеджменту банкрутство – це не­спроможність підприємства фінансово забезпечити свою по­точ­ну господарську діяльність.

Якщо виникає криза в діяльності підприємства, необхідно розробити систему спеціальних заходів і механізмів фінансового оздоровлення та уникнути банкрутства.

В умовах кризи підприємству необхідно розробити анти­кри­зову фінансову політику.

Політика антикризового фінансового управління – це частина фінансової стратегії підприємства, що полягає у своєчасній діа­гностиці фінансового стану підприємства та розробці спеці­аль­них заходів і механізмів щодо уникнення банкрутства.

Діагностика банкрутства здійснюється у три етапи:

1. Періодична оцінка фінансового стану підприємства.

З метою виявлення кризи в розвитку підприємства слід до­сліджувати спеціальні п’ять показників, що формують «кризове поле». Ці показники характеризують надходження грошових потоків і потоки платежів, які слід погашати.

Поточну загрозу банкрутства можна діагностувати за допо­могою першого показника – коефіцієнта абсолютної плато­спро­можності:

Кап=Грошові кошти /Поточні зобов’язання(>0,2...0,35 –на момент оцінки ; >1 –за балансом).

Відкладну загрозу банкрутства можна діагностувати за допо­могою двох показників – коефіцієнту поточної пла­тоспромож­ності (загального покриття) й коефіцієнту автономії (економіч­ної незалежності):

Кп=Оборотні активи / Поточні зобов’язання(>1),

Ка=Власний капітал / Сума активів(>0,5).

Ці два показники необхідно досліджувати в динаміці (не мен­ше, ніж за 3 роки) для того, щоб виявити тенденцію погіршення чи покращення фінансового стану підприємства.

Можливість подолати кризу власними резервами можна діа­гностувати за допомогою двох показників:

–  рентабельності су­куп­ного капіталу:

Рк=Чистий прибуток / Сума капіталу· 100 %;

Рентабельність сукупного капіталу показує, наскільки під­при­ємство спроможне генерувати чисті грошові потоки, що спрямовує на погашення боргових зобов’язань.

–  коефіцієнту обертання активів:

Коа=Обсяг реалізованої продукції / Середню вартість активів.

Коефіцієнт обертання активів показує наскільки швидко мо­жуть генеруватися чисті грошові потоки на підприємстві.

У міжнародній практиці для діагностики банкрутства засто­совується модель Едварда Альтмана:

Z=1,2Х1+1,4Х2+3,3Х3+0,6Х4+1,0Х5, (27)

де  Х1 – рівень ліквідності активів (оборотні активи/сума ак­ти­вів);

Х2– рентабельність активів (чистий прибуток/середній залишок активів);

Х3– доходність активів (чистий дохід/сума активів; чистий до­хід = виручка – ПДВ – акцизний збір – мито);

Х4– коефіцієнт фінансової стійкості (власний капітал/по­зич­ковий капітал);

Х5– коефіцієнт обертання активів (обсяг реалізованої про­дук­ції/середній залишок активів).

Слід зазначити, що дану модель діагностики банкрутства недоцільно використовувати в Україні, оскільки активи, що зна­ходяться на балансі вітчизняних підприємств, мають викривлену вартість у результаті наявності інфляційних процесів і не відо­бражають їх реальної ринкової вартості.

Якщо Zдо 1,80 – існує дуже висока загроза банкрутства;

1,81–2,70 – висока загроза банкрутства;

2,71–2,99 – можлива загроза банкрутства;

більше 3,0 – дуже низька загроза банкрутства.

2.  Визначення факторів, що призвели до виникнення кризи в розвитку підприємства.

Всі фактори можна умовно поділити на дві групи:

1) зовнішні або екзогенні:

– загальноекономічні;

– ринкові;

– інші (форс-мажорні обставини).

2) внутрішні або ендогенні:

– оперативні (виробничі);

– фінансові;

– інвестиційні.

3. Визначення масштабів кризи.

Розрізняють три рівні масштабу кризи:

1) легка криза;

2) глибока криза;

3) катастрофа.

У залежності від масштабів кризи розрізняють три подальші цілі фінансової стабілізації:

1) відновлення платоспроможності;

2) відновлення фінансової стійкості;

3) зміна фінансової стратегії на розвиток.

Кожній із цих цілей відповідає певний механізм фінансової стабілізації. Таких механізмів фінансової стабілізації існує три:

1.  Оперативний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі «відсіку зайвого», а це означає, що підприємство за рахунок аварійних (захисних) заходів повинно будь-якими ме­тодами скоротити власні боргові зобов’язання та віднайти до­даткові грошові кошти.

Заходи щодо зменшення боргових зобов’язань:

а) жорстка економія перемінних витрат;

б) економія постійних витрат;

в) пролонгація банківських кредитів;

г) продовження термінів отримання комерційних кредитів;

д) нарахування дивідендів акціонерам, але їх невиплата.

Заходи щодо збільшення грошових коштів:

а) реалізація портфеля короткострокових фінансових інвес­тицій;

б) реалізація ліквідних довгострокових фінансових інвес­ти­цій;

в) вилучення дебіторської заборгованості;

г) скорочення термінів надання комерційних кредитів;

д) ефективне управління запасами та скорочення до мінімуму сезонних і страхових запасів.

Оперативний механізм фінансової стабілізації досяг своєї мети, якщо підприємство відновило свою платоспроможність і коефіцієнт абсолютної платоспроможності почав відповідати своєму нормативному значенню (> 0,2…0,35 – на момент оцін­ки; > 1 – за балансом).

2.  Тактичний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі фінансової рівноваги, а це означає, що позитивні гро­шові потоки підприємства повинні дорівнювати його нега­тив­ним грошовим потокам.

Позитивні грошові потоки – це всі можливі надходження власного капіталу підприємства:

ПГП=ЧПр+АВАК+ІДвк , (28)

де ЧПр– чистий прибуток підприємства, що спрямовується на розвиток;

АВ– сума амортизаційних відрахувань;

ΔАК– приріст акціонерного капіталу;

ІДвк– інші джерела надходження власного капіталу (від орен­ди, інвестицій, продажу майна).

Заходи щодо збільшення позитивних грошових потоків:

а) здійснення ефективної цінової політики;

б) своєчасне й ефективне управління майном (активами) під­приємства;

в) здійснення ефективної амортизаційної політики – це, на­самперед, використання методу прискореної амортизації активної частини основних засобів підприємства;

г) ефективна податкова політика, що дозволить зменшити (оп­тимізувати) розмір податкових платежів у межах чин­но­го законодавства та збільшити чистий прибуток підпри­ємства;

д) ефективна дивідендна політика, що дасть можливість оп­тимально розподілити чистий прибуток на споживану й накопичувану частини;

е) ефективна емісійна політика, що дасть змогу залучити не­обхідну суму акціонерного капіталу.

Негативні грошові потоки – це приріст інвестицій (витрат) на належне утримання основних засобів і чистий робочий капітал (придбані сировина й матеріали за рахунок власного капіталу).

НГП= ΔІоз+ЧРК, (29)

де  ΔІоз– приріст інвестицій (витрат) на утримання основних за­собів (ремонт, модернізація);

ЧРК– чистий робочий капітал.

Заходи щодо зниження негативних грошових потоків:

а) тимчасова відмова від формування портфеля довго­стро­кових фінансових інвестицій;

б) здійснення тільки тих короткострокових реальних капі­та­ловкладень, що дадуть швидку віддачу (до 6 місяців);

в) скорочення нормативу оборотних активів за рахунок при­скорення швидкості їх обертання;

г) виробництво й реалізація тільки тієї продукції, що корис­ту­ється стабільним попитом у споживачів.

Тактичний механізм фінансової стабілізації досягнув своєї мети, якщо повністю відновлена фінансова стійкість підпри­єм­ства, тобто, коли коефіцієнт автономії > 0,5.

3.  Стратегічний механізм фінансової стабілізації – базується на зміні фінансової стратегії від скорочення на розвиток.

Слід наголосити на тому, що якщо плато­спро­можність та фінансова стійкість підприємства відновлена, то криза бізнесу подолана тимчасово й з часом вона може знову повернутися. Але якщо підприємство взяло курс на розширення обсягів ви­роб­ниц­тва, то криза вважається подоланою остаточно.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації базується тіль­ки на наступальних заходах і реалізується через оптимізацію ак­тивів і структури капіталу, використання ефекту фінансового левериджу, підвищення рентабельності реалізації продукції та високу швидкість її реалізації.

Санація – це зовнішня допомога з метою уникнення бан­крут­ства підприємства.

Розрізняють два види санації:

1.  Санація без зміни статусу юридичної особи підприємства, що проходить процедуру санації (якщо криза розглядається як тимчасове явище).

Форми санації даного виду:

а) державна фінансова допомога для державного сектору еко­номіки (для державних підприємств);

б) цільовий банківський кредит під найвищі проценти;

в) випуск облігацій (через залучення акціонерного позич­ко­вого капіталу);

г) переведення боргу на третю особу (правонаступника, дебі­тора).

2.  Санація зі зміною статусу юридичної особи (набуває фор­ми його реорганізації та реструктуризації).

Форми санації даного виду:

а) злиття;

б) поглинання.

Злиття та поглинання здійснюються тільки в тому випадку, коли досягається «ефект синергізму» (мерджеру);

в) розподіл – це коли розгалужене за своєю діяльністю під­приємство з метою подолання та виходу з кризи розпродає час­тину майна, здає його в оперативну оренду й цим самим ско­рочує власні витрати, отримує певний розмір доходів і досягає «ефекту операційного левериджу» від оптимального спів­відно­шення перемінних і постійних витрат;

г) здавання підприємства в оренду трудового колективу;

д) перетворення підприємства у відкрите акціонерне това­риство;

е) приватизація підприємства.

Санація здійснюється тільки в тому випадку, коли попе­редньо розробляється проект санації та він є ефективним.

Санацію можливо здійснювати у трьох випадках:

а) коли саме підприємство-боржник пропонує форму санації для розрахунку за борговими зобов’язаннями;

б) коли сам кредитор пропонує санацію;

в) за пропозицією прокурора.

Проект санації розробляють представники підприємства, кре­диторів, незалежні аудитори.

У проекті санації обов’язково вказуються:

  • нинішній фінансовий стан досліджуваного підприємства;

  • фактори, що викликали кризу в господарсько-фінансовій діяльності;

  • санаційні заходи, що пропонуються;

  • послідовність здійснення санації та відповідальні особи за проведення процедури санації;

  • прогнозовані витрати й доходи від санації;

  • оцінка ефективності санації.

Якщо проведена санація не дала бажаних результатів або зовнішня допомога є запізнілою, то Господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства та створення лікві­да­цій­ної комісії.

До складу ліквідаційної комісії входять: представники креди­торів, податкових інспекцій, Фонду державного й комунального майна.

Ліквідація діючого підприємства пов’язана з виконанням та­ких фінансових процедур:

1.  Оцінка майна за балансовою вартістю на основі його пов­ної інвентаризації.

2.  Оцінка майна за ринковою вартістю для того, щоб отри­мати можливість його подальшої реалізації хоча б за міні­маль­ними ринковими цінами.

3. Визначення ліквідаційної маси – із ринкової вартості май­на вилучається вартість орендованого майна, майна під заставу й майна, що знаходиться на відповідальному зберіганні.

4.  Забезпечення умов продажу майна. Головний розпорядчий майном повинен вчасно (не менше, ніж за 1 місяць) подати в засоби масової інформації та у пресу оголошення про те, що, де й коли продається та коли об’єкт можна придбати у власність?

5.  Задоволення вимог кредиторів здійснюється у два етапи.

1-й етап:

а) покриваються витрати Господарського суду;

б) покриваються витрати ліквідаційної комісії;

в) покриваються витрати Головного розпорядчого майном;

г) сплачуються кошти кредиторам, які надали майно під за­ставу.

2-й етап:

а) проводяться всі необхідні виплати працівникам по заро­бітній платі;

б) здійснюються податкові платежі в місцеві й державний бюджети;

в) сплачуються кошти кредиторам без застави майна;

г) проводяться виплати акціонерам (власникам) за вкла­де­ним капіталом;

д) інші виплати.

Якщо вилучених коштів недостатньо, то тоді вимоги задо­вольняються пропорційно їх раніше наданих сум.

6.  Розробка ліквідаційного балансу. Якщо після задоволення вимог кредиторів у підприємства залишаються кошти, то воно вважається таким, що повністю погасило власні боргові зо­бов’язання, є вільним від усіх боргів, може продовжувати свій бізнес у тій організаційно-правовій формі, що відповідає міні­мальному розміру статутного фонду, передбаченого Госпо­дар­ським кодексом України.

Якщо ж коштів не залишилося, то Господарський суд вино­сить остаточне рішення про ліквідацію підприємства як юри­дич­ної особи та списання його з реєстру ЄДРПОУ.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]