1. Періодизація, структура, завдання курсу.

Курс історії України у першому семестрі передбачає вивчення історії України новітнього періоду по закінчення, якого складається іспит.

Періодизація та структура. Новітня історія почалася з Першої світової війни і продовжується до сучасності. Цей період став дуже складним й суперечливим в житті людства, але для України він був найбільш драматичнішим. Головним змістом цієї епохи стала боротьба українського народу за збереження себе, як етносу та створення соборної незалежної держави. Період новітньої історії України можна умовно поділити на окремі етапи.

Україна і Перша світова війна – 1914 – 1917 рр.

Українська національно-демократична революція – 1917 – 1921 рр.

Більшовицька модернізація в Україні – 1921 – 1941 рр.

Велика Вітчизняна Війна – 1941- 1945 рр.

Післявоєнне відновлення – 1941 – 1953 рр.

Україна та “хрущовська відлига” – 1953 – 1964 рр.

Україна у період загострення економічної і соціальної кризи – 1970 - 80 рр.

Україна у період “перебудови” – 1985 – 1991 рр.

Україна у період незалежності – 1991 р. до сучасності.

За цей період український народ пройшов через тяготи Першої та Другої світових війн, піднявся на національно-демократичну революцію, зумів створити свою незалежну державу, яку відстоював у кровопролитній війні, але потерпів поразку, переніс страхи двох голодоморів, насильницьку колективізацію, сталінську індустріалізацію, масовий терор. В Україні сталася найбільша в історії людства екологічна катастрофа, наслідки, якої будуть випрявлити наступні покоління. Вже в кінці ХХ ст. українському народові вдалося реалізувати свою головну історичну мету – добитися незалежності та територіальної цілісності. На сучасному етапі йде активна робота по створенню демократичної, правової держави з високоразвинутою економікою, входженню у світовий економічний та політичний простір на умовах рівноправної держави. Не всі труднощі подолані, не всі завдання виконані. Україна перебуває на вирішальному етапі своєї історії. Ії майбутнє цілком залежить від далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях різних політичних сил, єдності та віри у свої сили всього українського народу.

Студент, який вивчав курс повинен знати:

головні події періоду,

називати імена політичних діячів,

описувати визначні пам’ятки культури періоду.

Повинен вміти:

встановлювати хронологічну послідовність,

позначати на картосхемі історичні події,

співвідносити історичні події з відповідною епохою,

характеризувати історичні події,

визначати причини та наслідки історичних подій.

Форми роботи студента: складання опорних конспектів, складання порівняльних таблиць, робота з історичними документами, історичними картами, підготовка рефератів, доповідей, участь в семінарах, конференціях, олімпіадах.

2. Географія розселення, господарство, соціальний склад українців.

У новітню епоху світової історії український народ вступив з низкою проблем, які гальмували його рух на шляху суспільно-людського прогресу. Українці декілька століть не мали своєї державності та територіальної цілісності, без яких неможливе суспільно-політичний і національно-культурний розвиток любої нації. На початку ХХ ст. Україна все ще залишалася розділеною між двох держав – Російською та Австро-Угорською, які використовували українські землі у своїх інтересах, нехтує проблемами національного, культурного, економічного розвитку населення. Не маючи своєї держави український народ був змушеній проливати кров за інтереси інших держав, та жити за законами інших народів.

Україна знаходиться у центрі Європейського континенту і на початку Першої світової війни була однією з найбільших європейських країн,по території уступала лише Росії. Загальна площа українських земель складала більш 850 тис. кв. км., а загальна чисельність населення перевищувало 48 млн. осіб. Більшість земель увійшло до складу Російської імперії, це територія 9 губерній: Волинської, Катириніславської, Київської, Подільської, Полтавської, Таврійської, Харківської, Херсонської, Чернігівської, яка називалася Подніпровська Україна. Інші українські землі, розташовані на захід від річки Збруч, належали Австро-Угорщині. Українське населення довгі роки добивалося розподілу Галичини на Східну, в якої проживало українське населення і Західну, в якої проживало польське. Закарпаття, сама західна історична українська територія, входила до Угорщини.

У ХХ ст. Україна залишалася насамперед землеробним, селянським краєм, з родючими землями та працьовитим населенням, який мав дуже високий рівень землеробної культури.

Ще в кінці ХІХ ст. в Україні формуються найбільші промислові центри, насамперед Донбас і Прідніпров’є, яки стали топливною і металургійною базою Російської імперії. Загальний обсяг українців в населенні України складала більш 2/3. За національним складом село було українським, місто багатонаціональним, більшість складали росіяни та євреї, в західних – поляки та євреї. В руках представників цих національностей, опинилася промисловість, ремесло та фінанси. Українці у містах складали лише третину населення. Між містом та селом виник мовний бар’єр: село говорило на української мові, місто – на російської, на заході – на польської, німецької, угорської.

Не спостерігаючи на те, що в Західної Україні збереглися культурне, господарське та політичне панування поляків, у українців Галичини і Буковини було більше можливостей розвивати свою рідну національну культуру ніж у українців в Російської імперії. Російська влада проводила дуже активно асиміляцію, в Австро-Угорщині такої мети не поставало.

Таким чином на початку ХХ ст. перед українцями поставало декілька проблем, але головніша серед них була - здобуття державної незалежності і територіальної цілісності. Лише при рішенні цієї історичної мети, можливо було вирішити всі останні, а це можливо було тільки після краху обох могутніх імперій.

Контрольні запитання:

1. В наслідок яких історичних подій і коли Україна втратила державну незалежність.

2. У склад яких держав входили українські землі на початку ХХ ст..

3. Назвати найважливіші завдання, яки повстали перед українським народом на початку ХХ ст..

4. Порівняти на карті “Українські землі на початку ХХ ст.”; етнічні українські землі на початку ХХ ст. та сучасні етнічні українські землі.

5. Порівняти положення українців в Російської імперії та Австро-Угорської.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

3. Історія України: від давнини до сучасності /під ред. Ю.Слівка. – Львів, 2003.

ЛЕКЦІЯ № 2

Тема: Українські землі у складі Австро-Угорської та Російської імперії на початку ХХ ст..

Мета: визначити основні напрямки економічного розвитку українських земель; пояснити, які зміни відбулися в становище населення України на початку століття; порівняти процеси в соціально-економічному розвитку Наддніпрянської та Західної України; розвивати вміння студентів порівнювати історичні події та явища; виховувати їх в дусі патріотизму на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.

План:

1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії.

2. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Австрійської імперії.

1. Землі, що перебували у складі Російської імперії на початку ХХ ст. складали близько 80% всіх земель України: Лівобережжя; Слобожанщина; Правобережжя; Південна (степова) Україна. Рубіж ХІХ і ХХ ст. характерний в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації – розбудова крупної машинної індустрії, зміна структури господарства. Ці кардинальні зміни відбулися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як більшість країн світу , у 1900-03 рр. переживала економічну кризу. 1904-08 рр. позначені депресією, і лише в 1909-13 рр. почалося промислове піднесення. Українська промисловість формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу, але в основних галузях не тільки домінувала в Російської імперії, ай посидала перше місто. П’ять найбільших південних металургійних заводів: Юзівський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський, Донецько-Юр’євський продукували майже 25% загальноросійського чавуну. Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського, Бобрінського виробляли 60% цукру Російської імперії. На великих підприємствах України працювало понад 44% усіх робітників, тоді як в США – 33%. Розвиток економіки України мав декілька особливостей.

По-перше - концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації, насамперед в металургійної, кам’яновугільної, залізорудній. На початку століття виростають могутні синдикати: “Продвагон” (1901), “Продамет” (1902), “Трубопродажа” (1902), “Гвоздь” (1903). Монополії при цьому приносили надприбутки буржуазії і водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу.

Друга особливість – дуже високий рівень іноземних інвестицій. Так у вугільної промисловості – 63%, а в металургії – 90% основного капіталу перебувало у володінні іноземного капіталу. Могутній синдикат “Продуголь” фактично цілком контролювався французькими інвесторами. Західну буржуазію приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків вивозилася за кордон.

По-третє – нерівномірний розвиток регіонів України. Якщо Південь України досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і бурхливо розвивав промислове виробництво, то південно-західний орієнтувався головним чином на аграрний сектор, і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де збереглися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в Українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Кривий Ріг – залізорудної, Правобережжя – цукрової.

Характерною рисою розвитку української промисловості була ії підпорядкованість імперському центру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировинну базу. Тому закономірно,що 1913 р. на українську промисловість припадало майже 70% видобутку сировини Російської імперії.

Не зважаючи на те що на території України був зосереджений величезний промисловий потенціал, вона все ж залишалася сільськогосподарським районом імперії в якому в селах проживало 80% населення.

В аграрному секторі України на поч. ХХ ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні господарства. Решта поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, була змушена продавати свої землі. Протягом 1877 – 1905 рр. дворяни Півдня України продали половину своїх володінь. У пореформений період йде стрімка диференціація населення у аграрному секторі: 1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) становила 5,1%, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5%. Темпи розвитку сільського господарства значно відставали від промислових.

Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку ХХ ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток регіонів, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії. В аграрному секторі зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар; посилення майнової диференціації селянства; загострилася проблема аграрного перенаселення. Всі ці чинники посилювали напруженість у суспільстві, вели до загострення соціальних протиріч.

2. Землі, що перебували у складі Австрійської імперії на початку ХХ ст. складали близько 20% українських земель: Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття. Для розвитку економіки західноукраїнських земель на початку ХХ ст. буле характерною особливістю – гальмування промислового розвитку на відміну від Наддніпрянської України. Характерні риси розвитку промисловості: переважання дрібних підприємств, повільний розвиток; незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку регіону; домінування іноземного капіталу; нерівномірний розвиток галузей промисловості; переважання добування та первісної обробки сировини, насамперед нафтодобувна та лісопильна.

Характерні риси розвитку сільського господарства - повільний розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві: наявність пережитків кріпацтва; збереження церковного землеволодіння; зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи найвпливовіших поміщиків; диференціація селянства; аграрне перенаселення; низька продуктивність сільського господарства; еміграція населення до Канади, США, Аргентини, Бразилії та інших країн.

У національно-політичному житті спостерігається активізація діяльності партій та громадських організацій: великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційної монархії; значна роль греко-католицької церкви; перевага ідеї політичної самостійності як кінцевої мети, перший крок до неї – автономія України.

Отже, економічному розвитку були притаманні: незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку регіону, переважання дрібних підприємств, переважання сировинних галузей. У сільському господарстві: зосередження земель у руках невеликої кількості поміщиків, диференціація селянства та еміграція населення в інші країни. У суспільно-політичному житті формується ідея політичної самостійності України.

Контрольні запитання:

1. Укажіть характерні риси розвитку промисловості Наддніпрянської України на початку ХХ ст..

2. Укажіть які галузі промисловості були провідними в західноукраїнських землях на початку ХХ ст..

3. Позначте хронологічні межі економічної кризи, яка охопила українські землі на початку ХХ ст..

4. Пояснити термін – синдикат.

5. Позначте хронологічні межі передвоєнного економічного піднесення.

6. Укажіть характерні риси розвитку промисловості західноукраїнських земель на початку ХХ ст..

7. Пояснити термін – монополія.

8. Пояснити причини міграції українського населення.

9. Охарактеризуйте політичні ідеї, що поширюються серед населення західноукраїнських земель.

10. Укажіть, які галузі промисловості були провідними в Наддніпрянської Україні.

11. Укажіть спільні та різні риси в розвитку економіки Наддніпрянської та Західної України.

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Історія України та її державності / за ред. проф. Л.Є.Дещинського. – Львів 2005.

4. Історія України: від давнини до сучасності /під ред. Ю.Слівка. – Львів, 2003.

ЛЕКЦІЯ № 3

Тема: Революція 1905 – 1907 рр. та її наслідки для України.

Мета: пояснити, якими були причини революції 1905 – 1907 рр. у Російської імперії, які події її започаткували; схарактеризувати події революції 1905-07 рр.; визначити вплив на ситуацію в країні Маніфесту 17 жовтня 1905 р.; проаналізувати особливості селянського руху, діяльність українських політичних партій в роки революції; схарактеризувати причини здійснення, мету і складові земельної реформи П.Столипіна; розвивати вміння студентів визначати особливості історичних процесів і явищ; виховний аспект лекції реалізується на підставі знайомства студентів з участю представників різних соціальних верств у подіях Російської революції 1905 – 1907 рр.

План:

1. Причини, хід та наслідки революції.

2. Столипінська реформа.