3. Причини поразки національно-демократичної революції:

• суперечлива внутрішня політика (у тому числі невирішене аграрне питання);

• позбавлення політичних прав значної частини населення. Поміщики, капіталісти, частина інтелігенції не мали права приймати участь в виборах, займати державні посади;

• розквіт отаманства, анархія;

• особисте протистояння лідерів – В.Вінниченка та С.Петлюри. В.Вінниченко пропонував союз з більшовиками проти Антанти, Петлюра в свою чергу – союз з Антантою проти більшовиків. В решті решт Директорія розпалася;

• заборона на вживання російської мови, спроможність завадити єврейським погромам.

• нерозбірливе закриття національних установ, створених за часів гетьмана. Під загрозою оказалася Національна Академія;

• незадовільна підготовка та організація армії. Солдати, яки були вихідцями із селян,після повалення гетьманату або розійшлись, або, легко піддаючись агітації більшовиків, переходили на їхній бік. В армії набула поширення отаманщина (отамани відмовлялися виконувати накази й діяли самочинно);

• важка зовнішньополітична ситуація (територія України стала ареною битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти, поляків).

Опинившись на перехресті політичних перспектив, лідери Директорії не змогли їх реалізувати і запропонувати програму реформ, що влаштувала б основну частину населення. Директорія не врахувала помилок Центральної Ради. Непослідовність влади, протиріччя у політиці, байдужість інших країн до долі України стали причинами поразки національно-демократичної революції.

Контрольні запитання:

1. Коли було створено Директорію УНР?

2. Яку установу очолював у листопаді 1918 р. В.Вінниченко?

3. Із якою метою було створено Директорію УНР?

4. Укажіть заходи політичного та соціально-економічного курсу Директорії.

5. З’ясуйте причини падіння Директорії.

6. З’ясуйте об’єктивні та суб’єктивні причини поразки революції в Україні.

7. Оцініть позицію країн Антанти відносно України.

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Історія України та її державності / за ред. проф. Л.Є.Дещинського. – Львів, 2005.

4. Історія України: від давнини до сучасності / за ред. Ю.Слівка. – Львів, 2003.

5. Верстюк В. Махновщина. – К., 1992.

ЛЕКЦІЯ №

Тема: Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР)

Мета: розкрити процес створення ЗУНР; схарактеризувати причини й перебіг україно-польської війни; визначити історичне значення Акта злуки УНР і ЗУНР; показати, що міжнародні умови для об’єднання українського населення в єдину державу були несприятливі; з’ясувати причини поразки ЗУНР; формувати у студентів вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси; виховувати в них почуття патріотизму та громадянської свідомості.

План:

1. Проголошення ЗУНР.

2. Внутрішня та зовнішня політика уряду ЗУНР.

3. Причини падіння ЗУНР.

1. Проголошення ЗУНР. Активізація національно-визвольного руху в Західній Україні була пов’язана з революційними подіями в Росії, поразкою айстро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, посиленням державної кризи в Австро-Угорщині. 16 жовтня 1918 р. вийшов Маніфест австрійського імператора про перебудову держави на федеративних засадах. 18 жовтня 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду (УНР), яку очолив Євген Петрушевич. УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту та узаконити свої права на Східну Галичину. 1918 р. Рада проголосила утворення держави на західних землях – Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Станіслав, Коломию, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Національна Рада закликала галичан брати владу на місцях. Захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Д.Вітовським найважливіших об’єктів. Революція переросла в війну за незалежність проти поляків, що проголосили створення Речі Посполитої.

9 листопада 1918 р. УНР формувала уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат на чолі з К.Левицьким. Уряд складувався із секретаріатів військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ. Президентом став Є.Петрушевич.

13 листопада 1918 р. УНР затвердила Тимчасовий основний закон, відповідно до якого:

- новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка;

- булі визначені кордони держави;

- закріплювалася державна незалежність;

- визначалися державний герб,прапор, устрій.

2. Внутрішня політика полягала у тому, що уряд і президент прагнули вивести країну з економічної кризи, для чого було вжито такі заходи:

- монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції;

- уведення національної валюти: гривні та карбованця;

- прийняття Закону про громадянство,проголошення української мови державною;

- прийняття Закону про запровадження 8-годинного робочого дня;

- утворення національних збройних сил Української Галицької Армії (УГА);

- прийняття Закону про освіту: дозвіл на заснування приватних шкіл, надання прав національним меншинам на школи з рідною мовою викладання, також Закон про національні меншини гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті;

- 14 квітня 1919 р. з прийняттям закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, поділ землі між безземельними селянами, однак термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалися покарання: ув’язнення, штрафи, утрата права на володіння землею.

Проте уряд не зумів узяти під контроль нафтовидобуток зупинити інфляцію і повною мірою реалізувати трудове законодавство. Найбільш вдалою була політика в галузі освіти.

Зовнішньо політичний курс передбачав:

- стосунки з урядом УНР. 22 січня 1919 р. у Києві був проголошений Акт злуки ЗУНР і УНР, який у житті втілений не був, але мав велике значення для збереження ідеї соборності України;

- укріплення міжнародних позицій (відкрито посольства та дипломатичні представництва в ряді країн);

- ведення переговорів із країнами Антанти щодо припинення воєнних дій із Польщею.