1. Причини, хід та наслідки революції.

Рубіж ХІХ і ХХ ст. – це не тільки період суттєвих соціально-економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними подіями 1905-07 рр.

Причини: не вирішення аграрного питання; економічна криза та посилення експлуатації робітничого класу; національний гніт; відсутність демократичних прав та свобод. Поява широкого спектру політичних партій та посилення їх впливу на народні маси; втрата авторитета царизмом.

Хід революції. Початком стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники, якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб викликало хвилю обурення. Тільки в січні в Російської імперії страйкувало майже 440 тис. осіб, тоді, як в попередній період страйкуючих налічувалося 43 тис. осіб на рік. Держава вступила в добу революції.

У своєму розвиткові перша російська революція пройшла кілька етапів, кожний із яких мав свої характерні риси та особливості.

І етап – “піднесення” (січень – жовтень 1905 р.):

• Наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру.

• Утворення політичних партій, рад, профспілок. Слабкість парламентської форми правління, з одного боку, та необхідність консолідації опозиційних сил – з іншого зумовили появу нової альтернативної моделі організації влади – Ради робітничих депутатів. Протягом жовтня – грудня 1905 р. Ради виникли в 50 містах та селищах. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Юзівці, Кременчуці. Ця модель управління стала головною після революції 1917 р. Також стало масове утворення профспілок. Наприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об’єднань, насамперед у Києві, Харкові, Одесі.

• Поширення хвилі заворушень серед селян та армії. Протягом квітня – серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російської імперії. Повстання на броненосці “Потьомкин” (червень 1905 р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П.Шмідта ( листопад 1905 р.), у Києві на чолі з Б.Жаданівським (листопад 1905 р.) свідчили про поширення революційних настроїв серед солдат та матросів. Вагання селянства та армії, що традиційно лояльно ставилися до самодержавства, був новим суспільно-політичним чинником, який відіграє надзвичайно важливу роль в 1917 р..

ІІ етап – “кульмінація” (жовтень – грудень 1905 р.):

• Коротка стабілізація в країні, розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р., у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів), декларування скликання російського парламенту – законодавчої Державної думи із залученням до виборів всіх верств населення.

• Діалог та легальна взаємодія між опозицією та владою. Важливе значення для розвитку суспільно-політичного життя мала робота І та ІІ Державних дум, у яких на правах парламентської фракції діяла Українська думська громада, яка налічувала у своїх лавах понад 40 депутатів і обстоювала право України на політичну автономію та українізацію школи, судочинства та ін. І хоча практична ефективність думської діяльності депутатів-українців була не значною, важливе політичне значення мала можливість оприлюднення національних і соціальних вимог українського народу.

• Посилення агітації радикальних лівих партій – більшовиків та есерів, цими силами у грудні 1905 р. були організовані хвилі збройних повстань у Харкові, Катеринославі, Горлівці.

ІІІ етап – спад (січень 1906 – червень 1907 р.):

• Посилення репресій – каральні експедиції, арешти, обшуки, перехід більшості партій у підпілля.

• Помітне зменшення робітничих страйків та селянських повстань.

• Поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби. У 1906-1907 рр. в Російської імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П.Столипіна було здійснено 10 замахів.

• Спроби опозиції продовжити антиімперську боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи.

• Перехід реакції в наступ. 3 червня 1907 р. були опубліковані Маніфест про розпуск ІІ Державної думи і новий закон про вибори до ІІІ Думи, відповідно до якого 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав і надавав абсолютну перевагу поміщикам та крупної буржуазії. Після видання Маніфесту держава увійшла у період третьочервневої монархії – серпень 1907 р. – липень 1914 р. За роки реакції було засуджено 26 тис. осіб, з яких 5 тис. винесено смертні вироки. Була введена заборона на створення профспілок, проведення страйків, видавати газети рідною мовою, викладання у школах українською мовою, співання українських пісень.

У ході революції 1905 – 1907 рр. царат був вимушений піти на поступки. Маніфест 17 жовтня 1905 р. “дарував” народам Російської імперії політичні права та свободи. Отже, революція 1905-07 рр. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання – автономію України в складі федеративної Росії.