1. Загальна характеристика релігійного життя в Україні.

Напередодні незалежності України посилився національно-релігійний рух. Особливо активно боролися за відбудову своєї церкви, яка була знищена у 1946 р. сталінською владою, українські греко-католики. Ще в 1987 – 1987 р. вони провели ряд масових акцій з вимогою відновлення Української греко-католицької церкви (УГКЦ). В 1990 р. Львівська міська Рада передав греко-католикам собор Святого Юра. Лідером УГКЦ став єпископ Мирослав кардинал Любачевський.

Найчисленнішими релігійними конфесіями в Україні є православна церква та Українська греко-католицька церква.

Закони, які регулюють релігійні відношення, - Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (1991 р.), стаття 35 Конституції України.

Характерні риси сучасного релігійного життя:

• Політизація релігійного життя.

• Зняття заборон на релігійне життя, забезпечення свободи віросповідання.

• Повернення до традиційних духовних цінностей.

• Збільшення кількості релігійних організацій, конфесій.

• Відродження культових споруд, будівництво нових храмів.

Поряд з традиційними віруваннями серед населення України поширюється вплив протестантизму, індуїзму, ісламу. Найбільш росте вплив протестантизму. В 1996 р. в Україні спостерігалося 1420 общин християн-баптистів і понад 700 пятидесятниками. У свою чергу православна церква має три напрями:

• Українська православна церква, підпорядкована Київському патріарху (УПЦ-КП).

• Українська православна церква, підпорядкована Московському патріарху (УПЦ-МП).

• Українська автокефальна православна церква (УАПЦ).

В Україні діють 105 релігійних об’єднань, діалог між якими здійснюється в рамках всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Держава спрямовує своє зусилля на те, щоб представники всіх конфесій були повноправними учасниками громадського життя. Стосунки з релігійними об’єднаннями уряд здійснює через Державний комітет у справах релігії при Міністерстві юстиції. Свобода совісті стала важливим елементом незалежної України.

Сучасна релігійна ситуація характеризується відродженням та активізацією діяльності церков національних меншин. Останнім часом виникло багато релігійних організацій та об’єднань, що належать до “нетрадиційних культів”. Зокрема, набули поширення Корейська методистська церква, релігійні громади Товариства Свідомості Крішни, буддистів, віри Бахаї, даосистів та ін.. Так за деякими даими, в одному лише Києві діє до 140 незареєстрованих об’єднань.

2. Криза православної церкви.

Напередодні проголошення незалежності вспихнула гостра криза в православ’ї, яке не мало в Україні своєї церкви і було підпорядковане Московському патріархатові. Частина віруючих та духовенства наполягало на створенні незалежної від Москви Української православної церкви. В червні 1990 р. було проголошено про створення української автокефалії. Патріархом Київським і всій України було обрано Мстислава (Срипника). До цього патріарх проживав в США, де возглавлял приходи автокефалістів, яки були заборонені в Радянської Україні. За автокефалістами пійшла менша частина, більшість осталася під контролем патріархату, яка мала назву “Українська православна церква” (УПЦ). Головою церкви став митрополит Філарет (Денисенко).

Після проголошення незалежності України була спроба об’єднати дві церкви. У червні 1992 р. пройшов собор УПЦ і УАПЦ, який об’явив про створення Української православної церкви – Київського патріархату (УПЦ – КП). Але єдина православна церква не склалася. Таким чином, православ’я України оказалося разколотим на три напрями: УПЦ – КП, УПЦ – МП, і УАПЦ. Між цими церквами склалися дуже напружені стосунки. Проявом ворожих настроїв були похорони в червні 1995 р. патріарха УПЦ - КП Володимира (Романюка), яки супроводжувалися сутичками представників різних конфесій.

На шляху об’єднання трьох православних церков України є багато перешкод. Церковна політика Москви переслідує далекосяжні цілі, насамперед відновити політичне об’єднання України з Росією, тому московська патріархія докладає всіх зусиль, щоб не допустити автокефалії православної церкви в Україні.

Та попри всі труднощі і чвари на міжконфесійному рівні законодавство України є демократичним і відповідає європейському досвіду, причому розмаїття конфесій в нашій державі є далеко ширшим, ніж у наших сусідів. Можливо це зумовлено певною толерантністю, яка закладена в менталітеті українців.

Однією з найвизначніших подій став візит в Україну папи римського Івана Павла ІІ 23 – 27 червня 2001 р. І якщо вістка про візит Понтифіка в Україну окрилила багатьох християн незалежно від конфесій, керівництво УПЦ – МП, за спонукою Москви, різко виступило проти цих відвідин. Протест проти візиту папи римського висловив і патріарх московський Алєксій ІІ, а це можна розцінювати як пряме втручання у внутрішні справи незалежної держави.

Україна стала 123-ю країною, яку відвідав Іван Павло ІІ в ранзі керівника католицької церкви і держави Ватикан. В межах візиту відбулися зустрічі Папи і Президента України Л.Кучми з широким колом представників громадських, політичних, культурних, наукових і ділових кіл.

У своїх промовах Понтифік запевнив усіх, що прибув не з намірами прозелітизму, а для того, щоб свідчити Христа разом з християнами кожної церкви, закликав відстоювати гідність людини, не зводити рахунки з минулим, а працювати над майбутнім, щоб спогади про минуле не гальмували поступу до взаємопізнання, яке сприяє співпраці. Він закликав молодь не переходити від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, бо справжня цивілізація вимірюється не тільки економічним зростанням, а й моральними та духовними цінностями.

Контрольні запитання:

1. Пояснити, яке ставлення має влада до релігії у сучасній Україні.

2. Яке законодавство України регулює релігійні питання?

3. Назвіть релігії та конфесії, яки існують в Україні.

4. Позначте рік візиту папи римського до України.

5. Охарактеризуйте кризові явища в православ’ї.

6. Охарактеризуйте релігійне життя в Україні.

7. Назвіть дату утворення УПЦ Київського патріархату.

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М. – К., 2011.

Додаткова:

3. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993.

4. Литвин В.М. Україна: політика, політики, власть. – К., 1997

5. Ульяновський В., Крижанівський О., Плохій С. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн. – К., 1994.

ЛЕКЦІЯ № 29

Тема: Зовнішня політика незалежної України.

Мета: розкрити основні принципи зовнішньої політики України. схарактеризувати відносини України із сусідніми державами і провідними країнами світу. Показати участь в діяльності міжнародних організацій. Учити студентів мати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів, обґрунтовувати і відстоювати її. Виховувати студентів в дусі патріотизму, толерантності, сприяти утвердженню ідеалів демократії.

План:

1. Загальна характеристика зовнішньополітичної діяльності України.

2. Основні напрямки зовнішньополітичного курсу України.