4. Література.

Початок ХХ ст. в українській літературі пов’язан з пошуком нових шляхів розвитку. Поряд з реалістичним підходом до зображення дійсності поширюються модерністські течії. Набуває популярності жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму звернувся поет М.Вороний. У 1901 р. в “Літературно-науковому віснику” він у статті закликав повернутися до “справжньої запашної поезії”, тематично і жанрово розширити літературні межі. Цю ідею підтримала група галицьких молодих письменників “Молода муза” (поети Б.Лепкий, П.Карманський, М.Яків), які в маніфесті 1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися на тогочасні західноєвропейські тенденції. У 1909 р. в Києві П.Бочацьким і М.Шаповалом було засновано перший журнал українського модернізму “Українська хата”, що виходив до 1914 р.

Спробою своєрідного поєднання реалізму й модернізму стала нова школа української поезії (М.Коцюбинський, В.Стефанюк, О.Кобилянська, М.Черемшина). Ії прибічники органічно поєднували традиційний для української літератури опис народного життя та розповідь від першої особи з новими здобутками європейського модернізму – символізмом і психоаналізом.

Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства стала творчість В.Винниченка. напередодні та в період революції 1905 – 1907 рр. з’явилися його твори “Краса і сила”, “Голота”, “Талісман”, “Зіна”. У них він створює образи жителів провінційних містечок, робітників, революціонерів, що потрапляють у складні психологічні ситуації. Він також змальовує повсякдення життя українців, жахи солдатчини та царських в’язниць.

Пошук нових засобів характерний для творчості М.Коцюбинського. У повісті “Fata morgana” письменник передав настрої й переживання жителів українського села напередодні революції 1905-07 рр. Неповторну красу природи письменник відтворив у повісті “Тіні забутих предків”. Гострим питанням людських відносин були присвячені новели “Сміх”, “Коні не винні”.

Яскравим талантом осяяна творчість Лесі Українки. Написані нею поезії “Осіння казка”, “Пісні про волю”, “В катакомбах” порушували проблеми відносин між поетом і владою. Одним із найкращих творів Лесі Українки стала драма-феєрія “Лісова казка”, де вона з вражаючим драматизмом зобразила суперечність між похмурою дійсністю та прагненням людини до щастя.

Автором багатьох інтимно-ліричних віршів, чимало з яких стали романсами, був поет О.Олесь (Кандиба). Зокрема, його вірш “Чари ночі”, покладений на музику, вважається справжнім гімном гармонії природи й палких почуттів.

Неперевершеним майстром короткої психологічної новели став В.Стефаник. У своїх творах він зображував жахливі своєю трагічністю картини злиденного життя західноукраїнського селянства. Близькими за змістом до творів В.Стефаника були оповідання М.Черемшини та Л.Мартовича.

До кращих творів світової літератури про селянство можна віднести повісті відомої письменниці з Буковини О.Кобилянської “Земля”, де вона надзвичайно правдиво і яскраво розкрила психологію дрібних селян-власників. Проблемам жіночої долі в складних життєвих обставинах письменниця присвятила повісті “Царівна” і “Людина”.