2. Столипінська реформа.

Царський уряд на чолі з П.Столипіним прагнув згладити соціальні суперечності в суспільстві. Із цією метою в Російської імперії 1906 – 1911 рр. з ініціативи П.Столипіна здійснювалася аграрна реформа. Комплекс реформ був розпочате 9 листопада 1906 р.

Причини здійснення: необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне; послаблення конфронтації в суспільстві, відвернення загрози нового революційного вибуху.

Мета: підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва; збільшити товарність селянського господарства; зміцнити соціальну опору самодержавства на селі; вирішити проблему аграрного перенаселення, зняти соціальну напругу на селі.

Складові реформи: руйнування селянської общини та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель, якими він користувався; надання кредитної допомоги селянам через Селянський кредитний банк; заохочення селян до переселення у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії. Стрижнем столипінської реформи була ставка на особисту ініціативу та конкуренцію, які проставлялися традиційній общинній рівності в бідності.

Результати реформи в Україні: упродовж 1907 – 1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі – 48% селян, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – 16,5%; Селянський земельний банк протягом 1906 – 1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької; на нові землі протягом 1906 – 1912 рр. виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн. осіб, щоправда майже чверть повернулися додому.

Загалом у Росії реформа не досягла поставленої мети. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації в суспільстві, вони були зустрінути значною мірою вороже. Характерно, що проти них виступали і праві і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. Селянство і саме дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей. Тому сприяв ряд чинників: природний консерватизм селян, зрівняльна психологія, і зневіра у власних силах. Але саме в Україні вона мала найбільший успіх – з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейської Росії, де з общин виділилося 24% селянських господарств, а переселилися на хутори 10,3%. Однак зруйнувати остаточно селянську общину не вдалося. Не змогла реформа ліквідувати і поміщицьке землеволодіння. Близько 1 млн. українців переселилися до Сибіру. Зросли посівні площі, валовий збір зерна, товарність сільського господарства. Але реформа не змогла послабити соціальну напругу. 1914 р. кількість малоземельних селян сягнула понад 2 млн. осіб. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і мало товарними. Незважаючи на успіх, столипінська реформа не вирішила основні питання: не було створено опору царському режимові й соціальна напруга на селі не тільки не спала, але й ще більше загострилася. До неприязні між поміщиками та селянами додалася ворожість між заможним та бідним селянством.

Через низку причин – протидія селян, недостатнє фінансування та погана організація реформаційних заходів, відсутність широкої соціальної бази, загибель основного ідеолога реформ П.Столипіна, аграрні реформи на початку ХХ ст. не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети. Водночас, відкривши шлях до приватного землеволодіння, стимулюючи розвиток агрокультури, вони прискорили процес переходу українського села на індустріальну основу.

Контрольні запитання:

1. Позначте причини революції 1905 – 1907 рр..

2. Назвіть прізвище політичного діяча, який очолив Українську парламентську громаду в перший державній думі Росії.

3. Позначте назву подій, які відбулися 9 січня 1905 р.

4. Назвіть прізвище офіцера, який очолив повстання на крейсері “Очаків”.

5. Назвіть міста України де відбулися збройні повстання робітників.

6. Охарактеризуйте причини та мету революції 1905 – 1907 рр..

7. Укажи ті рік започаткування столипінської аграрної реформи.

8. Які питання вважали першочерговими для розв’язання українські представники в Першої Державної думі?

9. Пояснити поняття – “трудова міграція”.

10. Охарактеризуйте основні положення столипінської реформи.

11. Позначте історичне значення революції 1905-07рр.

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні ХІХ – ХХ ст. – Львів, 2001.

ЛЕКЦІЯ №4

Тема: Розвиток української культури на початку ХХ ст..

Мета: визначити характерні риси розвитку культури України на початку ХХ ст.; порівняти розвиток освіти в Наддніпрянській та Західній Україні; схарактеризувати основні досягнення української культури; пояснити які зміни відбулися в побуті та звичаях тогочасних українців; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати вміння студентів визначати досягнення і здобутки в різних галузях культури; формувати естетичні уявлення студентів і почуття поваги до досягнень культури України.

План:

1. Характерні риси культури України на початку ХХ ст.

2. Освіта.

3. Наука і техніка.

4. Література.

5. Побут і звичаї українців.

1. Характерні риси культури України на початку ХХ ст..

У культурі України початку ХХ ст. значною мірою розвивалися процеси та явища, започатковані в попередню добу. Формування єдиної культури українського народу, як і раніше, перешкоджали відсутність власної державності.

Помітний вплив на розгортання процесів у культурної сфері мали таки чинники, як завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури в умовах становлення індустріального суспільства, політизація суспільного життя та посилення тиску державних структур. Результатом цього стала поява й розгортання в культурі багатьох суперечливих тенденцій – як позитивних, так і негативних.

В цей період з’явилося чимало молодих, завзятих і талановитих митців, які попри несприятливі умови імперського панування досягли досить вагомих успіхів. Однак цей процес був надзвичайно контрастним. Поряд із видатними вченим та культурними діячами, що здобули вищу освіту, переважна більшість населення України залишалася неписьменною.

Характерною рисою культури України початку ХХ ст. було поєднання двох тенденцій – збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та перенесення на місцевий ґрунт нових європейських зразків художнього самовираження. В українському образотворчому мистецтві, як і у європейському, до Першої світової війни провідну роль зберігав реалізм. Проте його межі деяким митцям здавалися завузькими для вираження власного бачення світу. Це стало поштовхом для появи нової течії – модернізму. Український модернізм сформувався як самобутня течія на основі власної мистецької традиції та розвивався паралельно з європейським. Своєрідністю українського варіанта модернізму було те, що він з естетичного явища перетворився на культурне-історичне, став спробою подолання провінційності, вторинності української культури, формою залучення до надбань світової культури.