20 (7) Листопада 1917 р. Центральна Рада прийняла ііі Універсал.

Положення:

• Проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії.

• Включення до УНР земель, де більшість населення складали українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Херсонщина, Таврія (без Криму), у майбутньому приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій.

• Націоналізація земель. Земля – власність трудового народу, що має перейти до нього без викупу (землю порядкуватимуть Земельні комітети, обрані народом).

• Уведення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом.

• Підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни.

• Скасування смертної кари; надання амністії політв’язням; упорядкування судової системи.

• Проголошення демократичних прав і свобод: свободи слова, друку, віросповідань, зібрань, союзів, страйків та інше.

• Визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію.

Результати та наслідки:

• Закладено основи демократичного устрою Української держави.

• Положення універсалу викликали неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошення в універсалі заходів. Утворення суперечливого становища: з одного боку, УНР залишалася складовою частиною Росії, з іншого – УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

• Утрата Центральної Ради сприятливого історичного моменту для проголошення повної незалежності України.

• Загострення протистояння між Центральною Радою та Раднаркомом Росії: 4 грудня 1917 р. Раднарком надіслав Центральної Раді ультиматум, у якому більшовицький уряд заявив, що визнає УНР та іі право на незалежність, але не вважає Центральну Раду представником українського народу, звинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, роззброєнні більшовицьких частин в Україні, змові проти проголошення радянської влади, фактично Україні була нав’язана війна.

2. Війна Радянської Росії проти УНР.

Основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні була Центральна Рада. На той час РСДРП(б) не користувалася достатньою підтримкою серед українського населення, лише 10%. 4 – 6 (17 – 19) грудня 1917 р. більшовики ініціювали проведення в Києві І Всеукраїнського з’їзда Рад. Метою більшовиків було об’єднання всіх невдоволених політикою УЦР, передача всієї влади радам шляхом перетворення УЦР на Центральний Виконавчий Комітет рад (ЦВК). Однак результатом було висловлення з’їздом довіри УЦР; делегати-більшовики залишили з’їзд в значної меншості (127 осіб з 2,5 тис. делегатів). Не вдоволенні результатами з’їзду більшовики провели з’їзд у Харкові та проголосили встановлення радянської влади в Україні 12 (25) грудня 1917 р. Була створена нова радянська УНР із власним урядом – Народним Секретаріатом, який звернувся до Раднаркому Росії з проханням про допомогу. Існування двох українських держав із власними законодавчими та виконавчими органами дестабілізували й розкололи українське суспільство; Радянська Росія отримала привід для подальшого захоплення українських територій.

6 грудня 1918 р. Раднаркомом було оголошено початок війни проти ” контрреволюційної ” Центральної Ради, надіславши в Україну війська (60 тис. осіб) на чолі з В.Антоновим-Овсієнком. Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917 – січня 1918 р. Центральна Рада виявилася не готовою до збройного протистояння. Протягом грудня – січня більшовиками захоплено Катеринослав, Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Крим. Найдраматичнішою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М.Муравйовим на Київ. Російські війська складали понад 3 тис. осіб. Біля залізничної станції Крути їх спробував зупинити поспіхом зібраний загін на чолі із сотником В.Омельяновичем із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули в нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. 260 молодих українських патріотів загинули, 32 потрапили в полон, 28 із них були закатовані муравйовцями. Крути стали символом національної честі й гідності українського народу. Сили під Києвом були занадто не рівними: радянські війська мали перевагу в живій сілі в 20 разів, а в озброєнні – у 40 разів.

26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ. Унаслідок червоного терору в місті загинуло 5 тис. осіб. Центральна Рада і всі іі заклади переїхали до Житомира, потім до Сарн. Військові дії перемістилися на Волинь і Поділля. Таким чином, більшовицькі війська, скориставшись недбалістю керівництва УНР щодо збройних сил, легко отримали перемогу. Центральна Рада тепер могла сподіватися лише на зовнішню допомогу.

3. Характеристика ІV Універсалу.

За умов наступу більшовиків та переговорів з країнами німецько-австрійського блоку Центральна Рада прийняла ІV Універсал – 22 (9) січня 1918 р.

Причини проголошення:

• Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії.

• Загроза захоплення більшовиками України; неспроможність УЦР самостійно дати їм відсіч.

• Необхідність офіційно відмежуватися від Радянської Росії для проведення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення:

- Проголошення УНР самостійно, незалежною,вільною,суверенною державою.

- Проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення народної міліції; обрання народних рад – органів місцевого самоврядування; підтвердження передачі землі трудовому народу; боротьба з безробіттям; допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; підтвердження демократичних свобод, проголошених ІІІ Універсалом.

Результати:

• Створення самостійної української держави – втілення мрій багатьох поколінь.

• Можливість вирішувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демократичний устрій Росії.

• Самостійне ведення переговорів з іншими державами, у тому числі про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

ІV Універсал став вершиною державотворчесті Центральної Ради. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. В умовах військового протистояння з більшовиками повністю втілити програму державного будівництва в життя УЦР не вдалося.

Контрольні запитання:

1.Пояснити у чому полягає протиріччя ІІІ Універсала?

2.Пояснити у чому полягає історичне значення ІV Універсалу?

3.Які радикальні зміни пропанував ІІІ Універсал?

4.Охарактеризуйте передумови війни Радянської Росії проти УНР.

5.Охарактеризуйте наслідки війни для подальшого національно-демократичної революції.

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Історія України та її державності / за ред. проф. Л.Є.Дещинського. – Львів, 2005.

4. Історія України: від давнини до сучасності / за ред. Ю.Слівка. – Львів, 2003.

5. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. Т. 1 – 2. – К., 1996, 1997.

6. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917 – 1919 рр. – К., 1995.

ЛЕКЦІЯ № 9

Тема: Гетьманат П.Скоропадського.

Мета: з’ясувати значення Брест-Литовського мирного договору для подальшого перебігу подій Української революції; визначити причини падіння УЦР; визначити причини встановлення влади П.Скоропадського; схарактеризувати гетьманський режим; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати вміння отримувати нові знання, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розвитку у студентів патріотичних почуттів.

План:

1. Брест-Литовський мирний договір.

2. Падіння влади Центральної Ради.

3. Політика П.Скоропадського.

1. Брест-Литовський мирний договір. В умовах військового протистояння з більшовиками і не спроможність протистояти Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.

9 лютого (27 січня) 1918 р. у Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний Брестський мир.

Держави: Україна, Росія, Німеччина, Австро-Угорщина.

- Скасування стану війни між сторонами.

- Забов’язання України надати в розпорядження країн Четверного союзу 1 млн. тонн збіжжя тощо.

- Німеччина та Австро-Угорщина забов’язалися допомогти відновити контроль над усією територією.

- Росія змушена була визнати незалежність УНР.

Значення:

• Визнання України на міжнародній арені.

• Німецька сторона використала скрутне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на обіцянки щодо створення умов для об’єднання українських етнічних територій у складі України.

• Радянські війська залишили Київ 1 березня 1918 р.

2. Падіння влади Центральної Ради. Протягом лютого – квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис. осіб) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звернень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ як безкорисливу дружню допомогу і заявила про незмінність своєї політики.

Сподівання Центральної Ради на допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини та їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися ілюзорними. В Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим. Були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинства і розстріли мирного населення, в інтересах поміщиків головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам.

Центральна Рада втрачала реальну владу в Україні, втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально-економічних перетворень. В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики,заможні селяни, вимагаючи відміни земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усіє України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційна влада розігнала Центральну Раду і визнала владу гетьмана. В Україні відбувся державний переворот.

Мотиви окупаційної влади – утративши контроль на містах, Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних поставок сировини і продовольства. До того ж, Німеччину і Австро-Угорщину не задовольняв соціально-демократичний склад Центральної Ради.

29 квітня 1918 р. відбулося засідання УЦР, де було обрано президентом України М.Грушевського й ухвалено демократичну Конституцію УНР. Конституція мала чимало положень, які відповідають сучасним демократичним нормам: права і свободи громадян; поділ влади; скасування смертної кари; загальне і рівне виборче право. Документ мав демократичне спрямування, але державний переворот завадив його впровадженню.

Причини падіння Центральної Ради:

Внутрішні:

• Господарська розруха, безладдя, анархія.

• Непослідовність, нерішучість у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем, зокрема зволікання з проведенням аграрної реформи.

• Нехтування необхідністю створення регулярної боєздатної української армії.

• Наявність протиріч усередині УЦР.

Зовнішні:

• Байдужість країн Антанти до долі України.

• Фактична окупація німецькими військами території України.

• Тиск з боку більшовиків.

3. Політика П.Скоропадського 29 квітня 1918 р. з’їзд хліборобів-землевласників передав владу генералу П.Скоропадському. 30 квітня П.Скоропадський проголосив себе гетьманом України: зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував закордонними відносинами, був головнокомандуючим армією та флотом.

За часів правління П.Скоропадського було проведено ряд реформ.

• В політико-адміністративному устрої: перетворення УНР на Українську Державу монархічного типу на чолі з гетьманом; була створена нова структура влади: гетьман, Рада Міністрів, губернські і повітові старости, у містах – градоначальники ( усі посади призначалися, а не обиралися).

• Економічна сфера: відновлення приватної власності, повернення націоналізованих підприємств, землі і майна попереднім власникам (у перспективі обмеження розмірів земельних ділянок 25 гектарами й наділення землею малоземельних хліборобів); удосконалення грошової системи – запровадження гривні, відкриття українських банків; розвиток зовнішнього ринку за рахунок збиту товарів до Німеччини та Австро-Угорщини.

• У сфері культури та освіти: визнання української мови державною; відкриття 150 гімназій, створення української Академії наук на чолі з В.Вернадським (27 листопада 1918 р.); заснування Національного архіву, державної бібліотеки, Українського історичного музею, Українського театру драми та опери; утворення української автокефальної церкви на чолі з митрополитом В.Липківським.

• У сфері армії та флоту: початок створення регулярної української армії (організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис. вояків); спроба відновлення українського козацтва.

• У соціальної сфері: ліквідація 8- годинного робочого дня, заборона страйків, повернення смертної кари, повернення земель попереднім власникам.

• У сфері міжнародної політиці: установлення дипломатичних відносин з дванадцятьма країнами; підписання 12 червня 1918 р. перемир’я з Радянською Росією; дипломатична боротьба за поверхня українських територій, які залишилися за межами України, вирішити бессарабське і кримське питання Скоропадському не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федеративний союз з не більшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд.

Існування Української Держави П.Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії (гетьманату). Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обумовило падіння такого режиму.

Контрольні запитання:

1. Охарактеризуйте умови Брестського мира.

2. Пояснити, чому стався гетьманський переворот.

3. Назвіть дату утворення гетьманської України.

4. Як відбувався Гетьманський переворот?

5. У чому полягає історичне значення Конституції УНР?

6. У якої сфері політика гетьманського уряду була найбільш вдалою?

7.Проаналізуйте, на яки верстви населення спирався гетьман П.Скоропадський.

Література: Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Історія України та її державності / за ред. проф. Л.Є.Дещинського. – Львів, 2005.

ЛЕКЦІЯ № 10

Тема: Правління Директорії.

Мета: визначити причини падіння влади гетьмана П.Скоропадського та приходу Директорії; схарактеризувати політику Директорії; розповісти про Другу війну радянської Росії проти УНР; формувати у студентів навички аналітичного мислення; пояснити зміст основних термінів і понять; виховувати в них інтерес до історичного минулого своєї держави

План:

1. Падіння гетьманату П.Скоропадського.

2. Внутрішня та зовнішня політика Директорії.

3. Причини поразки національно-демократичної революції.

1. Падіння гетьманату П.Скоропадського. Незабаром після гетьманського перевороту в країні сформувалася опозиція нової владі. В травні було утворено Український Національно-державний союз (УНДС) на чолі з П.Ніковським, до складу якого увійшли партії та організації соціалістичного спрямування; вони засудили політику гетьмана як антинародну та антиукраїнську.

В серпні 1918 р. УНДС перетворився на Український Національний союз (УНС), який очолив В.Винниченко. Мета: міцна самостійна українська держава; обрання законної влади шляхом прямих, рівних, загальних, таємних виборів; захист прав українства на міжнародній арені.

13 листопада 1918 р. була утворена Директорія УНР для керівництва повстанням у складі В.Винниченка (голова), С.Петлюри (головний отаман військ УНР), Ф.Швеця, А.Макаренка, О.Андріівського.

Невдала зовнішня політика П.Скоропадського справакувала політичну кризу:

11 листопада 1918 р. німецькі війська капітуліровали в ході Першої світової війни та почалося їх виведення з території України.

14 листопада 1918 р. П.Скоропадський оголосив грамоту у, якої говорилося про відмову від самостійної Української держави та утворення Всеросійської федерації народів, кінцевою метою якої буде відновлення Великої Росії.

15 листопада 1918 р. відбувся виступ січових стрільців у Білій Церкві.

18 листопада 1918 р. відбувся вирішальний бій під Мотовилівкою: поразка гетьманських військ,перехід значної частини на бік повстанців.

14 грудня 1918 р. гетьманські війська вступили до Києва; гетьман П.Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини.

18 грудня 1918 р. прибуття Директорії до Києва.

26 грудня 1918 р. проголошення Декларації з програмою Директорії

2. Після повалення влади гетьмана П.Скоропадського Директорія набула диктаторських функцій. У внутрішній політиці уряд Директорії проголосив:

• поновлення УНР,але без влади Центральної Ради;

• проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;

• поновлення 8-годинного робочого дня;

• запровадження державного контролю над виробництвом;

• право на проведення страйків і діяльність профспілок;

• поновлення національно – персональної автономії.

В УНР почалося формування органів влади і було створено новий уряд – Раду Міністрів. Передбачалося, що влада на місцях перейде до трудових Рад селян, робітників та інтелігенції.

23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу - законодавчого органу влади в УНР. Однак ніяких життєво важливих рішень прийнято не було, і Конгрес припинив свою роботу.

У рядах керівників Директорії не було єдності в поглядах на перспективу національно-державної розбудови. Голова уряду В.Чеховський виступав за введення радянської системи влади, але без більшовицьких диктаторських методів. Його супротивники відстоювали парламентську систему. Пошук компромісів вів до нескінченного з’ясування стосунків між партіями й окремими політичними діячами. Змагання за владу між партіями послабило авторитет Директорії серед населення. Затягувалося проведення аграрної реформи, яка до того ж мала популістський характер. Така ситуація призвела до масових селянських виступів на чолі з отаманами Зеленим, Махном. Не продумана політика у сфері розподілу влади на місцях призвела до виникнення отаманщини – у віддалених повітах Східної України не визнавали влади Директорії, а тільки владу своїх отаманів. Директорія не змогла зупинити хвилю єврейських погромів у містах Правобережної та Південної України.

У зовнішньої політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти. Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала інтервенцію на півдні України. Представники Антанти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з іі складу С.Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.

У 1919 – 1920 рр. УНР опинилася в «трикутнику смерті»: на півночі – війська більшовиків; на півдні – війська Антанти й генерала Денікіна, який виступав за єдину й неподільну Росію, на заході – польська армія.

Ситуацію дуже ускладнила друга війна Радянської Росії проти УНР.

13 листопада 1918 р. Радянська Росія анулювала Брестську угоду, а згодом Раднарком прийняв постанову про невизнання України самостійною державою та початок захоплення української територій, залишених німцями.

3 січня 1919 р. радянськими військами було зайнято Харків, куди переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд Радянської України.

9 січня 1919 р. Директорія пред’явила Раднаркому ультиматум з вимогою припинення воєнних дій та негайного виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російські, буцімто, у цьому участі не беруть.

16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну проти Радянської Росії.

Січень – лютий 1919 р. радянські війська заволоділи Лівобережжям, 5 лютого вони увійшли до Києва. Директорія переїхала до Вінниці, іі очолив С.Петлюра, який фактично перебрав всю владу на себе. 15 листопада 1919 р. Директорія передала свої права С.Петлюрє, який скерував свій погляд на Польщу. Члени Директорії – Швець, Макаренко, Вінниченко виїхали за кордон.

21 квітня 1920 р. була підписана Варшавська угода:

• Східна Галичина і Волинь переходили до Польщі;

• Польща визнавала незалежність УНР і гарантувала економічну, політичну, воєнну допомогу.

Але військова і матеріальна допомога Польщі не врятувала УНР. 25 травня – 7 червня 1920 р. спільний українсько-польський похід на Київ виявився невдалим. 10 червня під натиском російського Південно-західного фронту польсько-українські частини відступили з Києва на Поділля. Протягом 1920-21 рр. Лівобережжя було захоплено радянськими військами, Західна Україна відходила Польщі за умовами Ризького договору 1921 р.