Постанова Верховної Ради Української рср про проголошення незалежності України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократич­ною державою.

З моменту проголошення незалежності чинними на території Украї­ни є тільки її Конституція (888-09), закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

Акт проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Украї­ною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні;

• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами;

• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держа­ви — України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конститу­ція і закони України.

ІІІ В Україні питання про правову і державотворчу спадщину було вирішено Законом України “Про правонаступництво України”, при­йнятим 12 вересня 1991 р.

Цей закон визначає чинність нормативно-правових актів Україн­ської РСР, лінію державного кордону України; підтверджує міжна­родні зобов'язання держави; надає громадянство України.

2. Етапи конституційного процесу в Україні 1991—1996 pp.

Учитель у своїй розповіді тезисно розкриває основні етапи розроб­ки, обговорення та прийняття Конституції України 1996 року:

1990 рік — прийняття рішення про розробку нової Конституції України та створення для цього Конституційної комісії.

1992. рік — винесення проекту Конституції України на всенародне обговорення.

1993. рік — доопрацювання тексту з урахуванням результатів все­ народного обговорення.

1994. рік — створення другого складу Конституційної комісії.

Березень 1996 року — схвалення проекту Конституції України Конституційною комісією та винесення його на розгляд Верховної Ради України.

Квітень 1996 року — прийняття Верховною Радою України пода­ного проекту за основу.

Травень— червень 1996 року— постатейне обговорення Кон­ституції України. 4 червня 1996 року— прийняття Конституції України в першому читанні. 26 червня 1996 року — Указ Пре­зидента України про проведення референдуму щодо затверджен­ня Конституції України, 27—28 червня — «Конституційна доба» (протягом доби безперервна робота Верховної Ради України, на­слідком якої стало прийняття Конституції України вранці 28 черв­ня 1996 р.).

Конституція є основним джерелом окремої галузі законодавства – конституційного права (іноді її ще називають державним правом). Предметом регулювання конституційного права є принципи організації і порядок функціонування інститутів державної влади, правове становище громадян і їхні відносини з державою, народовладдя.

Конституція це система правових норм, що регулюють стосунки між людиною й суспільством, з одного боку, і державою, з іншого, а також основи організації й побудови самої держави.

Найвища юридична сила Конституції полягає в тому, що її норми завжди мають перевагу над положенням законів та інших нормативних актів. Конституція України від 28 червня 1996 року має чітку структуру. Вона складається з преамбули (вступу), основної частини, яка складається з 15 розділів (161 стаття), перехідних положень (15-й розділ, поділений на 14 статей).

Конституція України містить у собі основні положення конституційного ладу нашої держави. Можна виділити три провідних блоки, які складають основи конституційного ладу. Перший блок – права й свободи людини. Другий блок – організація державної влади і центрі й на місцях. Третій блок охоплює питання політико-територіального розподілу, а також функції й повноваження органів місцевого й регіонального самоврядування.

1 грудня 1991 р. народ України на референдумі висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української державності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою Української РСР 16 липня 1991 р.

Саме поняття “суверенітет” (від французького souverainete, німецького Souveranitat) дослівно означає верховенство, найвища влада. В юридичній теорії розрізняють: Державний суверенітет – важлива ознака держави, верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішній політиці. Народний суверенітет – повновладдя народу, тобто наявність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визначення народу єдиним джерелом влади. Національний суверенітет – повновладдя нації, її політична свобода, право і реальна можливість визначити характер свого національного життя.

Ст. 11 Конституції України проголошує: Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Ці конституційні положення органічно доповнюються рядом інших правових документів нашої держави.

Виходячи з Декларації про державний суверенітет. Акта проголошення незалежності України. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України. Вона складається з невеликої преамбули 7 статей.

У Конституції України (ст. 5) сказано, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ.

Основи механізму народовладдя викладені в третьому розділі Конституції (ст. 69-74).

Право визнання й зміни конституційного ладу держави належать включно народові і не може бути узурповане державою, його органами або посадовими особами. Українська Конституція виходить з реалізації загальновизнаного поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу й судову, встановлюючи й чітко розмежуючи їх функції й повноваження. Принцип розподілу влади передбачає їх певну взаємну залежність та обумовленість.

Виходячи з форми державного устрою країни, розрізняють федеративні та унітарні конституції.

Конституція України за своїми юридичними ознаками – це писана, жорстка унітарна конституція.

В Конституції визначено статус Автономної республіки Крим як невід'ємної складової частини України. АР Крим має свою Конституцію, але не має власного суверенітету.

Державним символом України є Малий Державний герб – Знак Князівської Держави Володимира Великого – тризуб. Державний Прапор – із двох рівновеликих смуг синього і жовтого кольорів. Державний Гімн – на музику Михайла Вербицького зі словами Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна…”. Столиця України – місто Київ має особливий статус, закріплений Законом “Про столицю України – місто герой Київ” (15.01. 1999 р.). Державною єдиною мовою є українська мова. особливий статус має і російська мова.

Україна – багатонаціональна держава – понад 100 національностей. Конституція гарантує усім національним меншинам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Отже, Конституція України є водночас основним законом і Держави, і всього суспільства. Звідси й поняття «конституційний лад» передбачає об’єднання суспільних та державних засад у єдине ціле.

Неважко побачити, що Конституція України має як правові так і політичні ознаки. Метод конституційного права України характеризується: доцільністю, імперативністю, загальністю, максимально високим юридичним рівнем, поєднанням прямого й опосередкованого регулювання, універсальністю.