Питання для контролю знань

1. Доповніть наступні речення:

– колективний договір – це ...

– трудовий договір – це ...

2. Назвіть відмінності колективного і індивідуального трудового договорів.

3. Який документ підтверджує трудову діяльність працівника?

4. Назвіть строки оформлення трудових книжок.

5. Що так працевлаштування?

6. Назвіть правові норми, які регулюють питання зайнятості населення.

7. Які категорії громадян потребують особливої допомоги при працевлаштуванні?

5.3 Робочий час і час відпочинку

ПЛАН

1. Поняття робочого часу.

2. Нормальна тривалість робочого часу.

3. Скорочений і неповний робочий день.

4. Поняття і види відпочинку.

5. Щоденний відпочинок.

6. Щотижневий відпочинок.

7. Святкові і неробочі дні.

8. Основні й додаткові відпустки, їх тривалість і порядок надання.

9. Відпустки без збереження заробітної плати.

10. Пільги особам, що навчаються без відриву від виробництва.

Робочий час – це встановлений законодавством, колективним договором і трудовим договором час, протягом якого працівник зобов'язаний виконувати трудову функцію.

Кодекс законів про працю України встановлює нормальну тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень. Колективним чи трудовим договором може бути встановлена менша норма, але в кожному разі не більша норма тривалості робочого часу. Інакше кажучи, нормальна кількість робочих годин у робочому тижні є одночасно й максимально припустимою. Поряд з нормальним робочим часом існують інші види робочого часу:

1. скорочений робочий час передбачений законодавством для певних категорій працівників. Ці межі, встановлені законом, носять обов'язків характер і не можуть бути змінені умовами колективного чи трудового договорів. Скорочення робочого часу не відбивається на розмірі оплати праці – вона є такою ж, як і при нормальній тривалості робочого часу. Крім того, робота в нічний час (з 10 години вечора до 6 години ранку) і робота напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну голину для всіх категорій працівників;

2. неповний робочий час. Даний вид робочого часу встановлюється трудовим договором. На відміну від скороченого робочого часу оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. Неповний робочий час може бути за згодою з працедавцем встановлено для будь-якого працівника, але в деяких випадках працедавець зобов'язаний на прохання працівника встановити неповний робочий день, чи неповний робочий тиждень (для жінок, дітей);

3. ненормований робочий день. Даний вид робочого часу є особливою умовою праці, яка допускається законодавством тільки для певної категорії працівників (адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу; осіб, праця яких не піддіється обліку в часі – консультанти, агенти, інструктори тощо). Тривалість праці цих працівників обмежена не кількістю годин, а колом функціональних обов'язків;

4. надурочна робота. Надурочною вважається робота понад встановлену тривалість робочого часу. Вона допускається у виняткових випадках (соціальне чи стихійне лихо, виробнича аварія, гостра виробнича необхідність). До надурочних робіт заборонено залучати вагітних жінок; жінок, що мають дітей до 3 років; неповнолітніх; осіб, що навчаються в середній загальноосвітніх школах чи професійно-технічних училищах без відриву від виробництва. Тривалість наднормованих робіт не має перевищувати 4 години протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Поняття і види часу відпочинку. Право на відпочинок є одним із конституційних прав працівника. Час відпочинку – це частина календарного часу, протягом якого працівник має право не виконувати трудові обов'язки і який він може використовувати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності. Існують такі види часу відпочинку:

1. перерва протягом робочого дня. Перерва в роботі надається для відпочинку і харчування (не більш 2 годин). Перерва не зараховується до робочого часу. Її початок і закінчення встановлюються правилами внутрішнього розпорядку;

2. щоденний (міжзмінний) відпочинок. Його тривалість – не менше подвійної тривалості робочого дня за винятком за винятком перерви в роботі;

3. щотижневий відпочинок (вихідні дні). Тривалість цього виду відпочинку має бути не менше ніж 42 години. При п'ятиденному робочому тижні вихідними є два, а при шестиденному робочому тижні – один день. Загальним вихідним днем є неділя, а другий вихідний день має, як правило, надаватися підряд із загальним вихідним днем;

4. святкові та неробочі дні. Ці дні відпочинку, встановлені законодавчо: 1 січня (Новий рік), 7 січня (Різдво Христове), 8 березня (Міжнародний жіночий день), 1 і 2 травня (День міжнародної солідарності трудящих), 9 травня (День Перемоги), 28 червня (День Конституції України), 24 серпня (День незалежності України). Крім того, робота не здійснюється в дні Великодня і Трійці. Якщо вихідний і святковий день переноситься на наступний після святкового робочий день;

5. відпустка. Відповідно до Закону України “Про відпустки” (15 листопада 1996 р.) встановлені такі види відпусток:

• щорічні відпустки – не менш ніж 24 календарних дні), додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці, додаткову відпустку за особливий характер роботи;

• додаткові відпустки у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва;

• творча відпустка (для завершення дисертаційного дослідження, написання підручника і т.ін.);

• соціальні відпустки, що включають відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, додаткову відпустку жінці, що має двох або більше дітей у віці до 15 років;

• відпустка без збереження заробітної плати.