Питання для контролю знань

1. Доведіть, що адміністративне право є самостійною галуззю права.

2. Чи регламентує адміністративне право відносини, суб’єктами яких є лише громадян України?

3. Яке співвідношення переконання та примусу в державному управлінні?

4. Назвіть основні обов’язки службовців.

5. Визначте повноваження головдержслужби.

6. Хто очолює головдержслужбу?

7. Якщо Ви є державним службовцем, складіть план своїх зобов’язань і визначте свої права.

8. Хто має право на державну службу?

Адміністративне правопорушення й адміністративна відповідальність

ПЛАН

1. Поняття адміністративного правопорушення.

2. Умови адміністративних стягнень.

3. Види адміністративних стягнень.

4. Органи, що вповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

5. Відповідальність за окремі види адміністративних правопорушень (за вибором викладача).

Адміністративне порушення (проступок) – це протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Визначення діянь, правопорушення і відповідальності за них згідно з Конституцією України може здійснюватися виключно за допомогою законів. Найбільше значення серед законів про адміністративну відповідальність має Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), прийнятий 7 грудня 1984 р., з наступними змінами й доповненнями. Та кодекс не є єдиним законом, у якому містяться норми про адміністративну відповідальність – такі норми сьогодні існують і в багатьох інших законах, наприклад у Митному кодексі, Закон “Про захист прав споживача” і “Законі “Про державну податкову службу”. Однак всі адміністративні стягнення на громадян накладаються за єдиними правилами, які встановлені в КпАП.

Наприклад:

• адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства та зв’язку;

• адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

• адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, у сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності;

• адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

• адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

• адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління, тощо.

Залежно від форми вини адміністративні правопорушення поділяються на умисні й необережні.

Відповідальність за адміністративні правопорушення несуть особи, які на момент вчинення проступку досягли 16-річного віку.

Продовжуючи вивчати поняття адміністративного правопорушення й адміністративні відповідальності, пропонуємо звернути увагу і чітко визначити органи, які уповноважені розглядати адміністративні справи.

Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, від­ведене органам і посадовим особам, що уповноважені розгляда­ти справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП закріплюється, що справи про адміністративні правопорушен­ня розглядають:

– адміністративні комісії при районних державних адмініст­раціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, се­лищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адмі­ністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови, секретаря і членів комісії;

– виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноваже­ні розглядати справи про порушення громадського порядку, пра­вил торгівлі та інші аналогічні порушення;

– місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністра­тивні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

– органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек­цій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розгля­дають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспорт­ної системи, правил прикордонного режиму, правил перебуван­ня в Україні і транзитного проїзду через територію України іно­земних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього ру­ху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про не­законний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших па­льно-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право роз­глядати справи про адміністративні правопорушення та визна­чає їхню підвідомчість.

Види адміністративних стягнень

Щодо громадян і службових осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, КпАП України передбачено застосування адміністративних стягнень.

Адміністративне стягнення — це міра відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КпАП України).

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення (ст. 24 КпАП України) (див. таблицю):

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адмі­ністративні правопорушення, визнаються (ст.34 КпАП):

• щире розкаяння винного;

• відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення завданої шкоди;

• вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких обставин чи сімейних обставин;

• вчинення правопорушення неповнолітнім;

• вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Далі зупинимось на порядку накладання адміністративних стягнень, які визначені в КУпАП (Розділ IV, V).

Стисло викладемо наступне.

Накладення стягнення відбувається після винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення (ст..ст. 298-330 КУпАП). Наприклад, у ст.. 307 КУпАП зазначено, що штраф як адміністративне стягнення має бути сплачений порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови.

Штраф – грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення судами та іншими органами адміністративної юрисдикції. Постанова відповідного органу про накладення адміністративного штрафу є обов'язковою до виконання. У разі її невиконання впродовж встановленого терміну штраф стягується у примусовому порядку.

Оплатив вилучення предмета, який був знаряддям скоєння або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат для реалізації вилученого предмету.

Конфіскація предмета, який став знаряддям скоєння чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфіскованим може бути лише предмет, що знаходиться в приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Позбавлення спеціального права, наданого конкретному громадянину (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до 3-х років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І і II груп.

Слід зауважити, що оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладене основне або основне і додаткове стягнення.

Продовжуємо розглядати поняття адміністративного правопорушення та адміністративної відповідальності. Пропонуємо звернути увагу на адміністративну відповідальність неповнолітніх.

За загальним правилом, адміністративна відповідальність настає з 16 років. При цьому ст.33 КпАП наголошує – обставиною, що пом'якшує відповідальність за адміністративне правопорушення визнається вчинення правопорушення неповнолітнім.

До особи, яка скоїла адміністративне правопорушення у віці від 16 до 18 років, замість накладення адміністративних стягнень, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24¹ КпАП:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

• застереження;

• догана або сувора догана;

• передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Але згідно з ч.2 ст.13 КпАП неповнолітній віком від 16 до 18 років підлягає адміністративній відповідальності на загальних підставах (тобто застосовуються адміністративні стягнення) у разі вчинення наступних адміністративних правопорушень:

– незаконні виробництво, придбання, зберігання, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст.44 КпАП);

– дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст.51 КпАП);

• порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами (ст.121 КпАП);

• експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах (ст.121¹ КпАП);

• перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху (ст.122 КпАП);

• участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці (ст. 122^і КпАП);

• невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 122² КпАП);

• перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів (ст.122³ КпАП);

• порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів (ст.123 КпАП);

• порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна (ст. 124 КпАП);

• ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам (ст.124¹ КпАП);

• керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред'явили для перевірки відповідних документів (ст. 126 КпАП);

• порушення правил дорожнього руху пішоходами, вело­сипедистами, водіями та іншими особами (ст.127 КпАП);

• керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп'яніння (ч.І, ч.2 ст.130 КпАП);

• дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП);

• стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку (ст.174 КпАП);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця чи образа їх (ст. 185 КпАП);

• порушення порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї (ст. 190 КпАП);

• порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.191 КпАП);

• порушення строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік (ст. 192 КпАП);

• ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. 193 КпАП);

• порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. 194 КпАП);

• порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.195 КпАП).

Переходимо до розгляду питання „Основи Адміністративного процесу”.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення щодо конкретних фі­зичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами. Для вирішення адміністративної справи необхідно застосувати матеріальну адміністративно-правову норму до конкретного індивідуального випадку або конкретної життєвої ситуації.

Усі адміністративні провадження складаються з окремих опе­рацій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій. Здійснюється провадження із адміністративних справ за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи: а) ті, що вирішують справу; б) ті, відносно яких вирішують спра­ву; в) допоміжні учасники процесу.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Як уже зазначалося, провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення здійснюється на певних стадіях:

• адміністративне розслідування;

• розгляд справи;

• перегляд постанови;

• виконання постанови.

Адміністративне розслідування розпочинається порушенням справи про адміністративне правопорушення. Підставою для по­рушення справи є вчинення суб'єктом адміністративного пра­вопорушення, яке фіксується у протоколі про адміністративне правопорушення. Останній складає уповноважена посадова осо­ба чи представник громадської організації, чи орган громадської самодіяльності (наприклад народний дружинник).

У протоколі мають бути вказані певні дані: дата та місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника; місце, час вчинення і суть правопорушення; норма­тивний акт, який передбачає відповідальність за це правопору­шення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Про­токол підписує особа, яка його склала, порушник, а за наявності свідків і потерпілих – і ці особи.

Протокол направляється уповноваженому органу (посадо­вій особі), який розглядає справу про адміністративне правопо­рушення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядаєть­ся, як правило, за місцем його вчинення. Термін вирішення спра­ви встановлюється законодавством. Справа розглядається у при­сутності особи, яка притягується до адміністративної відпові­дальності. Без «винної» особи справа може бути розглянута теж.

Справа про адміністративне правопорушення розглядаєть­ся відкрито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопо­рушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) видає постанову у справі.

Постанову у справі оголошують одразу по закінченні роз­гляду справи особі, що притягнута до відповідальності. Копію цієї постанови протягом трьох днів видають чи надсилають особі, якій вона винесена. Таку саму копію одночасно вручають по­терпілому на його прохання.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення мо­же бути опротестована особою, щодо якої вона була винесена, а також потерпілим.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення у скарзі можуть бути оскаржені прокурором.

При розгляді скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність і обґрунтованість винесеної по­станови і приймає одне з таких рішень: постанову залишити без змін, скаргу і протест – без задоволення; відмінити постанову і направити справу на новий розгляд; відмінити постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але щоб не було збільшення її.