Питання для контролю знань

1. Назвіть основний законодавчий акт, який передбачає відповідальність за адміністративні правопорушення.

2. Які види правопорушень Ви знаєте?

3. Як виконується адміністративне стягнення у вигляді оплати вилучення предмета?

4. У якому документі фіксується факт вчинення адміністративного правопорушення? Хто складає цей документ?

5. Яке адміністративне стягнення застосовується до неповнолітніх?

6. Які заходи впливу замість стягнень можуть застосовуватися до неповнолітніх у разі вчинення ними адміністративних проступків?

7. Як виконується адміністративне стягнення у вигляді оплати вилучення предмета?

8. Опишіть процедуру провадження у справах про адміністративні правопорушення.

9. Які особливі випадки з адміністративного правових відносин розглядає суд?

10. Які особливості має адміністративне провадження у порівняні з кримі­нальним судочинством?

11. Чи можуть бути оскаржені рішення адміністративного провадження?

Розділ IV. Основи цивільного права і цивільного процесу

Тема 4.1 Поняття, джерела і завдання цивільного законодавства України. Юридичні особи. Право власності.

ПЛАН

1. Поняття і система цивільного права України.

2. Характеристика Цивільного кодексу України.

3. Цивільно-правові відносини.

4. Захист цивільних прав та інтересів особи у цивільному праві.

5. Суб'єкти цивільного права.

6. Загальні положення про фізичну особу. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

7. Фізична особа - підприємець.

8 . Юридичні особи. Поняття і види підприємств.

9. Види юри­дичних осіб.

10. Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.

11. Об'єкти цивільно-правових відносин.

12. Майнові права громадян і юридичних осіб.

13. Строки у цивільному праві.

Цивільне право – галузь права України, яка регулює майнові й особисті немайнові відносини фізичних і юридичних осіб.

З нормами цивільного права мі зустрічаємось щодня. Поїздка в громадському транспорті, купівля газети, відвідування театру і незліченна безліч інших різноманітних стосунків регулюються цивільним правом. Цивільне право відіграє настільки важливу роль у житті суспільства, в економіці країни, що цивільний кодекс іноді називають (неофіційно) другою, або економічною, конституцією країни.

Основи цивільно-правового регулювання в нашій країні закріплює Конституція України. Зокрема, такі: непорушність права приватної власності, економічне різноманіття (різноманіття форм права власності), свобода підприємницької діяльності, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Цивільно-правові норми містяться в різних нормативно-правових актах, найважливішим з яких є Цивільний кодекс України. Цивільний кодекс України було прийнято 16 січня 2003 р. і введено в дію з 1 січня 2004 р.

Цивільний кодекс складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Внутрішня побудова Цивільного кодексу України відповідає структурі галузі цивільного права, тобто Кодекс має Загальну й Особливу частини.

Загальна частина Цивільного кодексу складає книгу І, яка має назву “Основні положення”. Вона містить норми, що визначають статус учасників цивільно-правових відносин, об'єкти цивільних прав, поняття правочину, представництва, строків та термінів, позовної давності. Особлива частина Цивільного кодексу встановлює особисті немайнові права фізичної особи, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, регулює зобов'язальні відносини, спадкування.

Загальні засади цивільного законодавства:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених конституцією та законом;

3. свобода договору;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5. судовий захист цивільного права та інтересу;

6. справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільно-правові відносини – це суспільні відносини, урегульовані нормою цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав і обов'язків.

Як і всі правові відносини, цивільні правовідносини мають свій склад (структуру):

1. суб'єкти цивільних правовідносин. До них належать фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи піддані, особи без громадянства), юридичні особи (організації, підприємства, установи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права;

2. об'єкт цивільних правовідносин. Це – матеріальні та нематеріальні блага, із приводу яких виникли відносини.

3. Зміст цивільних правовідносин. Він включає суб'єктивні права і відповідні їх юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин.

Проаналізуємо, наприклад, цивільно-правові відносини, що виникли внаслідок укладання угоди оренди житлового приміщення. Суб'єктами правовідносин є орендодавець і орендар, об'єктом – приміщення. Зміст цих правових відносин включає: право орендодавця вимагати від орендаря обумовленої орендної плати і обов'язок – надати житлове приміщення в придатному для користування стані; право орендаря користуватися цим приміщенням і обов'язок – вчасно сплачувати орендну плату.

Людина як учасник цивільних правовідносин вважається фізичною особою. Всі фізичні особи мають цивільну правоздатність. Цивільна правоздатність – можливість особи мати суб'єктивні цивільні права і цивільні обов'язки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент смерті. Однак для того, щоб самому набути цивільні права й обов'язки, треба мати не тільки правоздатність, але й дієздатність.

Цивільна дієздатність – здатність особи самостійно набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у випадку їх невиконання.

Необхідно студентам знати, що фізична особа, що страждає хронічним, стійким психічним розладом і не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керувати ними, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Такій особі призначається опікун, що здійснює громадсько-правові дії від імені опікуваного. Обмеження цивільної правосуб'єктності можливе виключно за рішенням суду. Судом також ці обмеження скасовуються в разі зміни психічного стану на краще (припинення вживання спиртних напоїв чи наркотиків, видужання).

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем у суді.

Види юридичних осіб:

1. у залежності від порядку створення розрізняють юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права;

2. у залежності від форм власності розрізняють приватні, комунальні та державні юридичні особи;

3. в залежності від організаційно-правової форми розрізняють товариства та установи. Товариство створюється шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право брати участь в цьому товаристві. Товариство може бути підприємницьким та непідприємницьким. Підприємницьким є товариство, мета якого прибуток та його наступний розподіл між учасниками. Такими юридичними особами є господарські товариства та виробничі кооперативи. Непідприємницьким є товариство, яке не має мети отримання прибутку.

Об'єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Види об'єктів цивільного права, перш за все, підрозділяють на матеріальні та нематеріальні об'єкти. До числа матеріальних об'єктів цивільного права відносять:

1. речі. Річ – це предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Види речей: рухомі;

2. майно – це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки;

3. підприємство – це єдиний нерухомий майновий комплекс, який використовується для здійснення підприємницької діяльності;

4. гроші та валютні цінності;

5. цінні папери.

До числа нематеріальних об'єктів цивільного права (нематеріальних благ) відносяться:

1. результати інтелектуальної, творчої діяльності: літературні та художні твори, комп'ютерні програми, комерційні таємниці тощо;

2. інформація;

3. особисті немайнові блага – здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, ім'я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Особисті немайнові права підрозділяють на дві групи: 1) особисті немайнові права які забезпечують природне існування фізичної особи; 2) особисті немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Розрізняють односторонні та двосторонні (багатосторонні) угоди.

Форма правочинів: 1) усна форма; 2) проста письмова форма; 3) нотаріально засвідчена письмова форма; 4) конклюдентна (мовчазна) форма. Правочин, для якого законом не установлена визначена форма, може укладатися шляхом здійснення мовчазних дій (наприклад, посадка в тролейбус і оплата проїзду).

Не всяка дія суб'єктів права є правочином. Для визначення таким вона повинна відповідати ряду нормативних вимог, що називаються умовами дійсності правочинів: 1) законність; 2) дієздатність учасників угоди; 3) вільне волевиявлення сторін. Воля учасників правочину проявляється в їхній згоді прийняти на себе певні обов'язки і придбати певні права; 4) дотримання необхідної законом форми правочину; 5) реальність правочину. Правочин є дійсним, якщо його фізично і юридично можна виконати; 6) захист прав дитини. Правочин, який здійснюють батьки (усиновлювачі), не повинен суперечити правам та інтересам їх дітей.

Невиконання цих умов тягне недійсність правочину. Розрізняють нікчемні (абсолютно недійсні) правочини та заперечні (відносно недійсні) правочини. Фіктивний правочин – це дія, що відбувається для виду, без наміру створити, змінити чи припинити цивільні права чи обов'язки. Удаваний правочин прикриває правочин, який у дійсності сторони уклали. Наприклад, видана довіреність на управління автотранспортним засобом, хоча в реальності він був проданий власнику довіреності.

Заперечний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про пороки правочину. До заперечних правочинів відносяться: правочин з особами у віці від 14 до 18 років; з обмежено дієздатними; з особами, що знаходилися в момент укладення правочину в стані тимчасового розладу психіки; правочини, здійснені внаслідок обману, омани, насильства, збігу важких обставин, погрози. В житті нерідко відбуваються ситуації, коли в силу якихось обставин, причин громадяни не мають можливостей самі здійснювати свої права: хворіють, відрядження (оформлення документів, щось інше). В таких випадках громадяни потребують, щоб хтось здійснив за них певні дії, тобто представник.

Представництво – це такі цивільні правовідносини, в силу яких правомірні в межах існуючих повноважень дії однієї особи (представника). Для здійснення такого представництва необхідно одержати повноваження, які виражені у документі, що має назву довіреність, яку представляємий видає представнику.

Довіреність – це письмове повноваження. Вона буває: генеральною; разова; спеціальна. Довіреність повинна бути належним чином засвідчена (адміністрацією чи нотаріусом). Строк доручення залежить від важливості терміну її дії. Взагалі, строк дії довіреності вказано в ній. Щоб стимулювати громадян і юридичних осіб весь час, коли хтось порушує їх право якомога скоріше звернутися із своїми вимогами в суд чи арбітраж (тому що доказова сила свід. Показників і документів старіє) закон встановлює строк позовної давності – строк, протягом якого суд (арбітраж) захищає порушене право.

Загальні строки позовної давності:

3 роки – якщо вимоги громадянина адресовані другому громадянину чи організації (або навпаки).

1 рік – якщо одна організація адресує свій позив до іншої організації.

Для деяких вимог законом передбачені скорочені строки давності (виявлені дефекти в будівництві, купленої речі т.д.), або поширені строки.