Питання для контролю знань

1. Вкажіть види та порядок виплати пенсій з новою пенсійною реформою.

№ п/п	Вид пенсії	Мінімальний розмір	Умова (порядок) Призначення

2. Які види державної допомоги передбачені?

Хто отримує	З яких підстав	В якому розмірі

3. Які види пенсій призначаються у разі настання інвалідності?

4. Які види державних допоміг сім'ям з дітьми передбачено законодавством про соціальне забезпечення?

5. Які види пенсій належать до категорії обов'язкових?

6. Назвіть три рівні нової пенсійної реформи в Україні.

Соціально-побутове обслуговування

ПЛАН

Трудове влаштування і професійне навчання інвалідів.

Протезно-ортопедична допомога у забезпеченні інвалідів засобами пересування.

Стаціонарні установи для старих та інвалідів.

Пільги і переваги для інвалідів.

Санаторно курортне лікування, відпочинок.

Соціальна допомога самотнім, старим і непрацездатним громадянам.

Важливо звернути увагу на визначення понять, пов'язаних з основними положеннями правової організації працевлаштуван­ня громадян України.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задово­ленням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Це визначення вказує на фактичну реалізацію права на працю без будь-якого примусу, оскільки незайнятість не може бути підставою для правової відповідальності.

Безробітними Закон визнає працездатних громадян праце­здатного віку, які з незалежних від них причин не мають заро­бітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступи­ти до праці. Разом із тим, Закон не відносить до безробітних гро­мадян віком до 16 років за винятком тих, які працювали й були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або скороченням чисельності працівників (штату); які вперше шукають роботу й не мають професії в разі відмови їх від про­ходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи й роботу тимчасового характеру; які відмовились від двох пропозицій запропонованої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу; які мають пра­во на пенсію відповідно до законодавства України (ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»).

Забезпечення зайнятості включає комплекс соціально-економічних і юридичних гарантій, спрямованих на боротьбу з безробіттям, реалізацією всіма бажаючими права на працю, допомогу у працевлаштуванні.

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зай­нятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необ­хідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаштування в широкому й вузькому ро­зумінні. У широкому розумінні — це процес будь-якого влаш­тування на роботу, у тому числі й самостійного, і з допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації.

У вузькому розумінні працевлаштування — це діяльність відповідних державних органів зі сприяння громадянам Украї­ни у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, вклю­чаючи й процеси професійної підготовки, перепідготовки та ін. Найбільше такої допомоги потребують неповнолітні, інваліди, звільнені зі Збройних Сил України тощо. З цією метою Закон України «Про зайнятість населення» (ст. 20) надає підприєм­ствам, що активно сприяють зайнятості, пільги щодо податків та інших платежів до бюджету.

Практична допомога у працевлаштуванні громадян надаєть­ся державною службою зайнятості, до складу якої входять Дер­жавний центр зайнятості Міністерства праці України; Респуб­ліканський (Автономної Республіки Крим) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості. Крім цих органів до державної служби зайнятості входять також:

а) центри професійної орієнтації;

б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Стаття 17. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.

Стаття 18. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадянськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 чоловік – встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

Робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації (далі – підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робочим місцем інваліда може бути:

- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

- спеціалізоване робоче місце інваліда – робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Місцеві органи соціального захисту населення:

- виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації;

- щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей;

- подають місцевим Радам народних депутатів пропозиції про визначення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

- подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;

- ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Вивчаючи цю тему, студенти мають ознайомитись з новим правовим актом, який регулює питання соціально-побутового обслуговування – це закон України “Про соціальні послуги” від 19.06.2003 р., який вступив у дію з 1.01.2004 р. Він визначає основне організаційне і правове підґрунтя надання соціальних послуг особам, які знаходяться у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. Визначаємо, що соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних та інших засобів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивіди, які знаходяться у складних життєвих обставинах.

Складні життєві обставини – це обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може передбачити самостійно, пов'язаних з інвалідністю, старістю, сирітством, малозабезпеченістю, самотністю та іншими об'єктивними обставинами. Держава у такому разі призначає таким особам соціальне обслуговування – систему соціальних засобів, що передбачає допомогу, підтримку і послуги, які надаються соціальною службою окремим особам.

Соціальні служби це підприємства, заклади і організації незалежно від форми власності і порядкування, а також громадяни, які надають соціальні послуги особам, які знаходяться у складних життєвих обставинах. Соціальна служба закріплює за такими громадянами свого соціального працівника – професійно підготовленого спеціаліста, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надання соціальних послуг. Студентам треба звернути увагу на нове поняття “волонтер”. Волонтер – це особа, яка добровільно погоджується і бере участь у наданні допомоги, підтримки і послуг громадянам, які їх потребують.

Нарешті, звернемо увагу на принципи надання соціальних послуг – це адресність, індивідуальний підхід, доступність і відкритість, гуманність, законність, соціальна справедливість тощо.

Види соціальних послуг – матеріальна допомога і соціальне обслуговування. Студенти мають знати, що поряд з вище вказаним законом “Про соціальні послуги”, діють закони про Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціальний захист ветеранів праці та інших громадян похилого віку, соціальний захист сім'ї та дитинства, соціальний захист ОВС України, в яких передбачена протезно-ортопедична допомога, санаторне лікування, відпочинок тощо.