Юридичні гарантії права на охорону здоров'я

Ст.49 Конституції України гарантує кожному громадянину України право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Зміст права громадян на охорону здоров'я визначається ст. 6 Основ законодавства України про охорону Здоров'я від 19 листопада 1992 року. Це право передбачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря та закладу охорони здоров'я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступінь; відшкодування завданої здоров'ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров'я та інші права громадян у галузі охорони здоров'я тощо.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного, а також доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно (ч.3 ст. 49 Конституції України); існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Конституційний суд України рішенням від 29 травня 2002 року положення ч.3 ст.49 Конституції України роз'яснив наступним чином: у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

З метою визначення шляхів розвитку охорони здоров'я населення України Указом Президента України 7 грудня 2000 року була затверджена Концепція розвитку охорони здоров'я населення України.

Концепція спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя.

Кінцевою метою реалізації Концепції с досягнення таких цілей:

• збереження та зміцнення здоров'я населення, продовження періоду активного довголіття та тривалості життя людей;

• створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

• забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному зако­нодавством обсязі;

• формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров'я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах;

• ефективне використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів;

• солідарна участь держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні послуг з надання громадянам медичної допомоги.

Слід зауважити, що у комплексі заходів охорони здоров'я особливе місце належить державному забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя. Воно здійснюється шляхом впро­вадження та забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, здійснення комплексу спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організації державного санітарного нагляду.

Порядок забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення визначається Законом України від 24 лютого 1994 року „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.

Гарантіями права громадян на охорону здоров'я згідно з ст.7 Основ законодавства України про охорону здоров'я) є:

• створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

• організація та проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

• надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

• здійснення державного та можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;

• організація державної системи збирання, обробки та аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

• встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

При цьому держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

У разі порушення законних прав та інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.