Питання для самоконтролю

1. Доведіть на конкретному прикладі, що державно-правові інститути справді залежать від рівня історичного розвитку суспільства.

2. Наведіть приклад галузевого і міжгалузевого інституту права.

3. Яка галузь права, на Вашу думку, найважливіша?

4. Наведіть приклади нормативно-правових та індивідуальних актів.

5. Які основні риси характеризують підзаконний акт?

6. Яке значення має систематизація правових актів? Які форми її Ви знаєте?

7. Дайте коротку характеристику “Руській Правді” як пам’ятці права.

8. Які демократичні ідеї проголошувалися в Литовських статутах?

9. Що таке магдебурзьке право?

10. Які документи склали зміст українсько-московського договору 1654 р.?

11. Що спільного і що відмінного у Конституції Пилипа Орлика із сучасними конституціями?

12. Які конституційні акти були прийняти і Україні на початку XX ст.?

13. Які сучасні політико-правові документи ми можемо віднести до числа видатних пам’яток правової культури України? Аргументуйте відповідь.

Правові відносини

ПЛАН

1. Правовідносини основні ознаки і види. Юридичний зміст, об’єкти і суб’єкти правовідносин.

2. Поняття правоздатності, дієздатності, деліктоздатності суб’єктів правовідносин.

3. Поняття, причини і види правопорушень. Поняття та структура юридичної відповідальності.

Правові відносини – це передбачені гіпотезою юридичної норми соціальні відносини які виражаються у взаємних юридичних правах і обов’язках суб’єктів права. Суб’єктом правовідносин може бути правоздатний суб’єкт громадського життя, який є носієм юридичним прав і обов’язків. Юридичною передумовою для придбання статусу суб’єкта правовідносин є наявність правоздатності, а для певних правовідносин також дієздатності й деліктоздатності.

Правоздатність – це здатність конкретної особи мати юридичні права й обов’язки. Правоздатність фізичної особи виникає в момент народження людини й припиняється з його смертю. Дієздатність – це здатність суб’єкта правових відносин своїми діями здійснювати права та обов’язки. Деліктоздатність – це здатність особи відповідати за свої вчинки, насамперед за правопорушення.

Суб’єктами правових стосунків можуть бути: люди (фізичні особи) – громадяни конкретної держави та іноземці (громадяни інших держав, біпартиди – громадяни двох держав, апартиди – особи без громадянства будь-якої держави); об’єднання (юридичні особи) – державні (держава в цілому, державні органи, установи, організації, підприємства) і громадські (об’єднання громадян, колективні та приватні підприємства, установи, організації). Об’єкти правовідносин – це певні особистості або соціальні блага, для придбання й використання яких встановлюються взаємні юридичні права й обов’язки суб’єктів права.

Юридичний факт – це передбачена гіпотезою правової норми конкретна обставина, з настанням якої виникають, змінюються або припиняються правові відносини. Юридичні факти поділяються на діяннях (обставини, що залежать від волі людей) та події (обставини, що виникли незалежно від волі людей).

Правопорушення – це протиправне провинне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особисто або суспільно шкідливим або небезпечним. Соціальна сутність правопорушення полягає в нанесенні шкоди тим особистим, груповим або загальногромадським інтересам, які юридично захищені державою.

Правопорушення мають такі ознаки (елементи):

1. Суб’єкт правопорушення – деліктоздатна фізична або юридична особа, яка скоїла правопорушення.

2. Об’єкт правопорушення – певні блага, громадські стосунки, захищені законом.

3. Об’єктивна сторона – протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат, необхідний причинний зв’язок між ними.

4. Суб’єктивна сторона – певне психологічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Провина може бути двох видів: замір і необачність.

Правопорушення поділяються за ступенем соціальної або особисто шкідливості на проступки (шкідливі правопорушення) і злочин (небезпечні правопорушення).

Юридична відповідальність – це закріплений в законі й забезпечений державою обов’язок правопорушника бути обмеженим або позбавленим права мати певні блага, які йому належали. Настання юридичної відповідальності в правовій державі передбачене при наявності таких умов:

• фізичного діяння (а не думок, світогляду, соціальних та особистих особливостей);

• юридично заборонене діяння;

• провинне діяння;

• особистості дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на основі дотримання таких принципів: законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

Стадії юридичної відповідальності: виникнення відповідальності (з моменту скоєння правопорушення як юридичного факту, який створює відповідні правовідносини); встановлення компетентними державними органами суб’єкта та інших елементів правопорушення; визначення виду і ступеня (розміру) відповідальності; реалізація конкретних методів юридичної відповідальності на основі відповідного правозастосовного акту.

Існують такі види юридичної відповідальності:

1. Конституційна відповідальність настає за порушення конструкційних норм.

2. Дисциплінарна відповідальність настає за порушення трудової, навчальної, військової дисципліни.

3. Матеріальна відповідальність настає при нанесенні майнового збитку підприємству, установі, організації.

4. Цивільна відповідальність настає, головним чином, за невиконання договірних зобов’язань, за заподіяння шкоди.

5. Адміністративна відповідальність настає за здійснення адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним законодавством.

6. Кримінальна (карна) відповідальність настає за здійснення злочину передбаченого Карним кодексом.

Законність – це режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який створюється всіма суб’єктами права. Основними принципами законності в правовій державі є: єдність (однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни, однаковість застосування юридичних норм стосовно всіх однойменних суб’єктів права); реальність (забезпеченість закону дійовими довершеними гарантіями); соціальна й демократична доцільність (відповідальність закону цілям прав людини й прав нації, соціальної демократії та прогресивного розвитку суспільства, необхідність вибору в рамках закону найефективнішого способу досягнення мети закону).

Наслідком дотримання законності є встановлення в громадському житті правопорядку.

Правопорядок – це режим упорядкованості, організованості соціальних відносин, який складається при умові дотримання законності.

Гарантії законності – це система методів, які забезпечують впровадження, охорону і, у випадку порушення, відновлення законності. До видів соціальних гарантій законності належать: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні.

Юридичні гарантії законності – це передбачені законом спеціальні впровадження, охорони і, при необхідності, відновлення законності.