4. Політична влада форми її здійснення

4.1. Влада як одна з найголовніших категорій політології

4.1.1. Сутність влади.

У сучасному світі, що прагне до політичного звільнення від усіх форм традиційного гніту, значно загострилася проблема влади, в якій багато хто вбачає одну із основних сторін тривалого політично нерівного становища різних соціальних підструктур суспільства. Тенденція гуманізації суспільних відносин аж ніяк не применшила впливу "владного синдро­му" на суспільну свідомість. "Головне питання революції" часто-густо продовжує рішуче впливати не тільки на внут­рішнє, а й на міжнародне становище країн. Силою влади, її авторитету здійснюються найбільш значні політичні акції як демократичного, так і антинародного характеру, загост­рюються чи послаблюються соціальна напруженість, конф­ронтаційні ситуації — однаково і в середині країн, і в міжнародних відносинах. Масові, групові та індивідуальні політичні виступи також скеровані проти влади. Економічні, соціальні і культурні проблеми пов'язуються зі станом влади, рівнем її організації, політичними програмами і реальною поведінкою людей, наділених владою. Причому все це відбувається практично поза зв'язком із сутністю влади, демократичними чи недемократичними джерелами її ство­рення. Людство нібито страждає від- народженого ним же монстра і все ж постійно звертається до нього, витрачаючи величезні суми, надаючи йому пільги, які, як правило, матеріально і духовно ставлять носіїв влади в привілейоване становище, і це ж саме, створене суспільством привілейоване становище є предметом постійної критики (здорової і нездо­рової) з боку того ж суспільства.

І нарешті, /боротьба за владу історично супроводжує політичне життя людства, служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: політиці, економіці, куль­турі і на всіх рівнях соціальної організації. В політичній історії людства немає явища, яке б принесло йому стільки

трагічного, забрало стільки людських життів, скільки при­чинила боротьба за владу, за політичне і духовне панування.

Відомо, що влада існує в будь-якому суспільстві як породження практично нескінченної різноманітності інте­ресів, невідповідності рівнів розвитку різних соціальних підструктур, наявності того чи іншого характеру соціального відчуження. Тому влада перетворюється в особливий вид суспільних відносин — відносини влади. їм властивий цілеспрямований вплив володаря влади або виконавця влад­них функцій на об'єкт влади, причому владним цей вплив виступає тільки тоді, коли об'єкт і суб'єкт влади перебувають у відносинах панування і підкорення.

Першоджерелом будь-якої влади є реальне панування однієї частини явища над іншою. Для виникнення владних відносин це панування повинно або визрівати, або відбутися. Інакше влада перетворюється в самодостатнє начало, яке не має власних коренів, історія влади і владних відносин, а вона налічує багато тисяч років, не знає іншого механізму утвердження влади. Відмінність у характері влади, її дже­релах, формах вияву, методах впливу суб'єкта влади на об'єкт полягає тільки в тому, що цей механізм, деякою мірою відкритий і такий, що піддається аналізові не­озброєним оком, більш-менш завуальований і обставлений політичними чи теоретичними декораціями. Типовим у цьому контексті є уявлення про владу як про самодостатню сутність, божественну субстанцію, самостійне, незалежне утворення, що виступає в ролі "захисника народного", "верховного судді", "вічного патрона". Саме реальне пану­вання як першоджерело владного панування завжди вуалю­валося носіями влади. Не позбулися цього й існуючі демок­ратичні системи. Тому в загальній методологічній системі координат походження і функціонування, влади теоретична посилка про сутність влади повинна починатися з того, що влада — це спочатку визрівання чи утвердження реальних. відносин панування і підкорення, а потім їх владне офор­млення. Причому в ролі носія панування можуть виступати як конкретні соціальні сили, так і інтереси, які не мають чіткої соціальної адреси, але виявляються досить виразно і досить наполегливо в політичному процесі, а звідси і в сутності влади, її походженні і функціонуванні.

Щодо традиційних уявлень про владу як про самодостат­ню сутність, то вони живучі з досить вагомих причин і зникнуть із відносин влади тільки разом з самою владою, і ось чому.

Історично сама поява влади свідчила про наявність у суспільстві, будь-якому іншому соціальному утворенні відмінності інтересів. Панівний клас ставав таким чином фактором відчуження тієї частини суспільства чи іншого соціального утворення, інтереси якого перебували в підлеглому стані або не враховувалися представником панівних інтересів — вла­дою. Політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилось у норму політичного життя, причому навіть у демократичних державах. Тому, зрозуміло, подо­лання тоталітаризму в ряді країн, демократизація їх су­спільного життя не усуває проблеми політичного відчуження, хоч рівень його суттєво знижується.

Постає запитання: чи можливий сучасний суспільний устрій без політичного відчуження? І взагалі — чи не означає наявність влади, відносин з приводу влади тс, що політичне відчуження при сучасному рівні розвитку демок­ратизму, навіть у найрозвиненіших його формах, є природ­ним наслідком політичної влади? На друге запитання слід дати ствердну відповідь, а це означає, що ми матимемо відповідь і на перше: сучасний суспільний устрій навіть у найбільш демократично розвинутому стані без політичного відчуження неможливий, про що і свідчить наявність полі­тичної влади. У цьому розумінні поняття "політична влада" і "політичне відчуження" однопорядкові, хоча синонімічними назвати їх не можна.

Справа в тому, що політичне відчуження, його рівень, його напруга залежить і від рівня політичної єдності суспільства, який може перебувати на різних позначках. Крім цього, політична організація суспільства, в якій влада посідає домінуюче місце, також має різні рівні розвитку, різний ступінь демократизму, що призводить до відмінності можливостей участі об'єкта влади у здійсненні владних функцій, участі в управлінні політичними відносинами. Сама організація влади, владних структур може бути більш або менш демократичною (наявність різних політичних режи­мів -- прямий тому доказ), і це дає підстави стверджувати, що поняття "політична влада" і політичне відчуження" повністю не накладаються одне на одне, проте залежність тут органічно безпосередня.

Принципово, поки є політична влада — є і політичне відчуження, але рівень останнього значною мірою залежить від демократизму першої. Більше того, існують такі демок­ратичні форми влади, коли політичне відчуження відчу­вається об'єктом влади переважно під час соціального напруження. У нормальних для даної системи умовах це відчуження більш усвідомлюється, ніж відчувається в по­всякденному житті. У такому випадку ми говоримо про здорову політичну стабільність у суспільстві, коли основні інтереси населення країни знаходять своє адекватне від­творення у діяльності владних структур суспільства, що, звичайно, не свідчить про відсутність серйозних соціально-економічних і духовних проблем у такому суспільстві.

Влада як суспільне явище має структурний зміст, що дає змогу її класифікувати. Аналіз реальних виявів влади приводить до висновку, що структура влади має типові, родові і видові характеристики.

Тип влади визначається пануючим у країні соціально-політичним устроєм. Кожний з типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного. Типи і роди влади відрізняються засобами, за допомогою яких переважно здійснюється влада. Це владне явище можна класифікувати за видами, наприклад, державна влада, сус­пільна влада, сімейна влада. Причому в певних сферах життя можуть функціонувати різні види влади, її засоби. Так, у сфері політики існує державна влада, влада суспіль­них об'єднань, внутріпартійна влада. Але цс, звичайно, не означає, що в суспільстві можуть існувати і мати рівний правовий статус, закріплений конституційно, декілька влад. Такий стан, як правило, є перехідним. Політичний плю­ралізм стосовно влади означає участь населення і його представницьких структур чи об'єднань у підготовці рішень. Однак перетворення їх у правову норму, в знаряддя влади здійснюється на основі єдиновладдя.

Суттєве значення має уявлення про владу в широкому і вузькому розумінні. Широке розуміння влади включає в себе всю систему влади, основою якої є волевиявлення народу або певної соціальної структури, групи тощо. Воле­виявлення виступає як джерело влади і як сама влада, яка може, не вдаючись до організації своєї власної волі, безпо­середньо прийняти владне рішення, яке стане нормою для всіх учасників цього вольового акту. Таким широким влад­ним рішенням є, наприклад, всенародний референдум з певних проблем життя суспільства.

Вузьке розуміння влади — це її організаційний аспект, функціональне владне навантаження, що виступає здебіль­шого у правовій формі, наприклад, влада інститутів полі­тичної системи суспільства, а в суспільній організації — влада обраних нею органів. На цьому акцентують західні політологи.

Розуміння влади в широкому і вузькому аспектах дає змогу правильно орієнтуватись у її системі, механізмах, політично зріло брати участь в її формуванні та реалізації.

Викладене вище дозволяє підійти до визначення влади— вузлового питання політичної науки, яке дає змогу зрозуміти зміст, характер і спрямування політики, її інститутів.

Загалом у західній політології склалося досить скептичне ставлення до можливості однозначного наукового визначення влади. Деякі політологи надають цьому поняттю містичного характеру. М. Фуко наголошує, що і нині влада залишається чимсь загадковим, непізнанним, навіть демонічним. М. Дю-верже взагалі відмовляється розглядати владу під "ме­тафізичним або філософським" кутом зору. Його цікавить тільки, чи обгрунтована влада теоретично, чи визнає розум право одних людей командувати іншими. А окремі політологи пропонують відмовитися від використання терміну "влада", замінюючи його поняттям "контроль" (Г. Бержерон).

Щодо політологів, котрі аж ніяк не применшують зна­чення поняття "влада", то тут якогось одного загально­прийнятого визначення цього феномена немає. М. Вебер наголошував, що головне у владі — можливість діючої особи реалізувати свою волю незалежно від основи, на якій грунтується ця можливість, і всупереч опорові інших учас­ників дій. Г. Моргснтау визначає владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю та діями інших людей. Б. Рассел зазначав, що влада — це виробництво певних наслідків, щодо яких існували наміри. Р. Даль вважає, що влада — цс контроль над поведінкою: А мас владу над Б тією мірою, якою може примусити Б зробити те, що Б не зробив би за інших умов. Н. Пулантцас визначає владу як спроможність соціального класу реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси. Для Т. Парсонса влада — це система ресурсів, за допомогою яких досягаються спільні цілі, цс здатність виконувати певні функції на користь соціальної системи, взятої в її цілісності. Р. Арон підкреслював, що влада -- це потенція, якою володіє людина (або група) для встановлення відносин з іншими людьми або групами, які збігаються з її власними прагненнями.

Цілком прийнятним є визначення влади як реальної можливості здійснювати свою волю в соціальному житті, нав'язуючи її, якщо необхідно, іншим людям. Політична влада як один із найважливіших виявів влади характери­зується реальною здатністю певної соціальної групи (класу, страти, нації чи іншої спільності), а також індивідів, що відображають їхні інтереси, здійснювати свою волю за допомогою політики і правових норм.

З цього поняття випливають визначення видів влади, які можна охарактеризувати таким чином.

Політична влада — це політичні відносини, породжені відмінністю соціально-структурних інтересів, які випливають з відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги та авторитет власника і таким чином приводить до створення суб'єкта і об'єкта влади, тобто до відносин панування і підлеглості.

Економічна влада — це об'єктивно зумовлені матеріаль­ними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника, що, звичайно, знаходить і своє правове закріплення. Цей порядок стосується як матеріального, так і духовного виробництва.

Духовна влада — це організація у всіх формах духовного виробництва та використання ідейного впливу панівних у країні сил і духовних цінностей з метою інтеграції свідомості й волі населення країни в систему інтересів цих панівних сил.

Сімейна влада — це побудований на силі авторитету вплив одного, декількох або всіх членів сім'ї на сімейну життєдіяльність відповідно до власних можливостей та ідеа­лів, в основі яких лежать об'єктивовані суспільні потреби.

У запропонованих визначеннях влади постійно присутні вказівки на об'єкт і суб'єкт влади, що також повинно знайти своє понятійне позначення.

Об'єкт влади в демократичній організації суспільства, як правило, має дві сторони. Перша із них представлена як першоджерело влади, що володіє своїм суверенітетом і делегує владу певним владним формуванням. Друга полягає в тому, що після делегування влади об'єкт бере на себе обов'язок підкорятися делегованій ним владі, яка таким чином перетворюється в суб'єкт влади.

Суб'єкт влади, як правило,— це безпосередній носій влади, який організовує поведінку об'єкта владними засобами відповідно до інтересів цього об'єкта. Владні засоби в демократичній організації суспільства також повинні відпові­дати інтересам об'єкта.

Основними умовами ефективного функціонування влади в такому порядку є підтримка об'єктом суб'єкта влади. І відповідність організаційних і правових основ влади інтересам об'єкта, які представлені в законодавчій, виконавчій і судовій владах.

При такій відповідності забезпечується участь об'єкта влади в розв'язанні тих питань, які спричинюються до такого явища, як влада. Суспільні, групові й індивідуальні інтереси в такій організації знаходять свій владний вияв і владне закріплення.

Однак подібна організація влади не дає відповіді на запитання про походження і сутність політичного панування, характерного для сучасної політичної організації суспільства.