56. Рівні політичної влади та нові тенденції її розвитку

Нові тенденції розвитку політичної влади:

посилення процесів демократизації політичної влади;

зростання чинника легітимності влади як обо­в'язкової ознаки цивілізованої влади;

розукрупнення політичної влади, становлення системи поділу влади;

посилення конфліктності між різними гілками влади (Україна протягом 90-х pp. XX ст. дала чимало ілюстрацій цієї тенденції);

високі темпи бюрократизації апарату владних структур (цей процес йде практично у всіх країнах і має негативні наслідки).

Авторитетна думка. Зловживання владою, придушення громадян закладені не в сутності самої влади, а в необгрунтованій і невиправданій її концентрації. К, Гаджієв

Мати владну організацію й не відчувати її у вільному просторі людського буття - ідеал людства. Б. Гасвський

Прибутко

19. Влада як соціальне явище суспільного життя. Ресурси влади

Влада - цеп тральне поняття політики. Вона означає здатність, права чи можливість одних людей спрямовувати поведінку чи діяльність інших людей на досягнення певних цілей чи результатів за допомогою різних засобів: авторитету, волі, примусу.

У політичній літературі існує безліч трактувань природи влади. Ми виділимо найбільш загальні підходи:

Психологічний підхід характеризує владу як особливу сутність, носієм якої є особистість. При цьому підході влада тлумачиться як особливе вольове ставлення суб'єкта політики до об'єкта політики. Психологічний підхід проявляєтьсл у школах психоаналізу, що розглядають вольову природу влади як при­родний стан людини, пов'язаний із проявом несвідомих структур в її психіці.

Соціологічний підхід не заперечує вольових витоків при­роди влади, але переносить акцепт на соціальну взаємодію членів суспільства та визначає владу як соціальні відносини. На думку представників цього напрямку, це виявляється в мож­ливості однієї частини суспільства нав'язувати свою волю, певну лінію поведінки, всупереч бажанню, іншій частині суспільства.

Із позицій соціологічного підходу, влада - це завжди дво­стороннє від] юіиения суб'єкта й об'єкта, принаймні одна з форм соціальної взаємодії між двома сторонами (суб'єктом і об'єктом), за якої одна зі сторін (суб'єкт) має можливість і здатність нав'язу­вати свою волю іншій стороні (об'єктові), досягаючи при цьому поставленої мети.

Розвиток владних відносин упродовж історії людства пере­конує нас у тому, що чи не найважливішим мотивом підкорення одних людей іншим є страх перед покаранням. Сила влади, за­снованої па страху перед покаранням за непокору, прямо про­порційна тяжкості покарання й обернено пропорційна ймовір­ності уникнення його в разі невиконання вимог підкорення.

Більш стабільною є влада, заснована па інтересі, оскільки особиста зацікавленість, розрахунок спонукають людей добро­вільно підкорятися, та робить непотрібними контроль і застосу­вання санкцій покарання.

Максимальна сила влади досягається при ідентифікації, тобто ототожненні об'єкта влади із суб'єктом.

Політична влада - це форма соціальних відносин, яка ха­рактеризується здатністю одних соціальних суб'єктів - індивідів, соціальних груп і спільностей - підкорювати своїй волі діяльність інших соціальних суб'єктів за допомогою державно-правових та інших засобів.

Політична влада- це реальна здатність і можливість певних суспільних сил здійснювати свою волю в політиці й правових нормах, насамперед, відповідно до власних потреб та інтересів. Вона існувала не на всіх етапах розвитку суспільства. Приміром, у суспільствах, в яких не було соціальної диференціації та лю­дина не сформувалася як особистість, не було й політичної влади, оскільки в примітивному суспільстві немає проблем регулю­вання різноспрямованих соціальних інтересів.

Політична влада виникає там і тоді, де і коли виникають соціальна нерівність, відмінність соціальио-класових інтересів та власне держава як інститут об'єднання суспільства.

Державу слід розглядати як найвищу форму політичної влади.

Державна влада — це, передовсім, організована воля всього суспільства, спрямована на досягнення загальних цілей і під­тримку його стабільності.

Влада має свої ресурси — реальні засоби, що використо­вуються чи можуть бути використані для зміцнення влади та її реалізації.

За характером дії та функціональною роллю ресурси по­діляються на:

• організаційні - створення організаційних структур управ­ління, що гарантують швидке проходження владних роз­поряджень до виконавців;

• нормативні - засоби дії на ціннісні орієнтації, морально-етичні норми об'єктів влади, що спрямовані на встановлення відносин соціального партнерства;

• заохочувальні - матеріальні та соціальні блага, за допо­могою яких влада підтримує певні верстви населення;

• примусові-закодн силової та адміністративноїдії заневиконан-ня розпоряджень влади.

Політична влада обирає свої ресурси залежно від стану еконо­міки, рівня життя, зрілості суспільних відносин, політичної культури, наявності політичної еліти в державі та інших чинників.