§ 2. Структура влади: суб'єкти-носії, ресурси, різновиди

Основними елементами влади є суб'єкт, об'єкт і ресурси. Будь-яка влада відображає певну взаємодію, має як мінімум дві сторони. Одна — це пануюча в політології, її прийнято по­значати поняттям «суб'єкт»; це може бути індивід, організа­ція, держава і навіть світова спілка (наприклад ООН). Суб'єкт є безпосереднім носієм влади. Інша сторона — об'єкт, на який власне спрямовані дії суб'єкта. Суб'єкт повинен мати такі властивості, як бажання панувати, воля до влади, компе­тентність. Відомо, що не всі люди прагнуть до влади, а деякі навіть уникають керівних посад та пов'язаної з цим відпо­відальності. Однак багато й таких, для яких прагнення до вла­ди пов'язане з можливістю одержання різних благ: високого прибутку, престижу, зв'язків, привілеїв тощо. Проте, крім бажання і волі, суб'єкт влади має бути компетентним, знати справу, за яку береться, становище і настрій підлеглих, краще інших бачити і знаходити вихід з будь-якої складної ситуації керівної соціальної групи. Суб'єкт визначає свою владу у наказах, розпорядженнях, командах, де окрес­люється поведінка об'єкта влади, передбачаються санкції, які тягне за собою невиконання розпоряджень. Від наказу та його вимог залежить ставлення до нього іншого важливого елемента влади — об'єкта.

Як уже зазначалося, влада передбачає наявність як мінімум двох партнерів — здійснюючого владу (суб'єкта) і підкореного владі (об'єкта). Без підкорення влада неможлива — якщо не­має такого підкорення, немає і влади. Суб'єкт може мати ба­жання, волю до панування, усі необхідні засоби підкорення, але все це має бути застосоване до об'єкта влади. При цьому по­няття «влада» не повинне впливати на відносини наділених свідомістю суб'єктів (індивіда, групи) і предметного світу, світу речей, тобто об'єктів, не здатних втілити волю суб'єкта в дії, як і влада речей, почуттів, дум над людиною. Якщо трапля­ються тлумачення влади як «сили речей», «влади грошей», «влади над природою» тощо, то це не більш ніж метафора, уособлення речей, що позначає будь-який вид залежності.

Стабільність будь-якої соціальної групи та суспільства в цілому залежить від взаємовідносин суб'єкта та об'єкта вла­ди, від підтримки суб'єкта об'єктом. Відношення об'єкта до суб'єкта панування можуть виявлятись як у вигляді опору і заклику до боротьби на знищення, так і підкорення йому.

Поняття «ресурси влади» вживається у широкому і вузь­кому розумінні. У широкому — це все те, що суб'єкт влади мо­же використовувати для впливу на об'єкт: це особисті власти­вості суб'єкта (компетентність, організованість тощо); певні ознаки об'єкта (звичка підкорятися тощо); конкретна ситу­ація, в якій здійснюється влада (економічне становище, між­народний стан тощо), а також інші засоби діяння. У вузькому розумінні ресурси — це ті засоби, за допомогою яких суб'єкт влади здійснює вплив на об'єкт влади та за яких може домага­тися реалізації своїх розпоряджень. Ресурсами можуть бути: будь-які цінності (гроші, предмети вжитку тощо); засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (засо­би масової інформації); знаряддя та інструменти, за допомо­гою яких можна позбавити людину цінностей, у тому числі власного життя (зброя, карні органи в цілому).

Отже, ресурси влади можна поділити на економічні, соціа­льні, культурно-інформаційні, силові.

До економічних ресурсів належать всі матеріальні ціннос­ті, необхідні для виробництва та споживання, гроші, земля, продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси частково збігаються з економічними, то­му що підвищення соціального статусу індивіда пов'язане з прибутком і багатством. Але соціальний ресурс містить у собі і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуго­вування, мешкання.

У сучасний інформаційний вік дуже важливими є культур­но-інформаційні ресурси — знання та інформація, а також за­соби їх одержання.

Проте юристи, правоохоронні органи зустрічаються пере­важно з силовими ресурсами. Силові ресурси, насильство — це атрибути будь-якої влади, різниця лише у «дозах» їх вико­ристання. Особливостями насильства як ресурсу влади є:

— низький творчий потенціал, його зв'язок, в основному, з руйнуванням, ліквідацією чого-небудь;

— засноване на страху. За допомогою погроз, команд, на­казів та заборон можна добитися зовнішньої слухняності і ви­конання конкретних вимог, але норми та цінності, які переда­ються людям таким чином, не стають частиною їх внутрішніх особистих переконань та легко зникають зі свідомості, як тільки зникає страх;

— як правило, є дорогим засобом, особливо коли це насиль­ство пов'язане із застосуванням військової техніки;

— водночас завдає серйозної моральної шкоди, викликаю­чи у відповідь непокору, лють, помсту тощо.

Усе це призводить до висновку про те, що насильство, хоч і є одним із важливих ресурсів влади, має застосовуватись як крайній захід, коли всі інші не приносять бажаного результа­ту, і що не менш важливо, насильство повинне бути суворо об­межене певними політичними, правовими, а також мораль­ними рамками. Воно мусить мати відповідний характер, тоб­то реакцією на насилля, і бути останнім засобом, коли всі інші вже вичерпані; об'єктом насильства не може бути мирне насе­лення; застосування насильства має бути вибірковим, про­порційним, без вандалізму, тотальної війни проти політич­них противників. Крім того, суб'єкт насильства повинен мак­симально дотримуватися збереження фундаментальних прав і свобод людини, тобто діяти відповідно до правового закону (норм, прийнятих демократичним шляхом, причому обов'я­зок рівний для всіх громадян). Ці норми мають базуватися на правах людини.

Орієнтиром для політичних суб'єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Гаазькі та Же­невські конвенції, додаткові протоколи до них, які регулю­ють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного на­селення, полонених, поранених, обмежують об'єкти нападу.

Прикладом неадекватного використання силових ресурсів може бути реалізація політичної влади Росії у Чечні. Уведен­ня російських військ до Чечні 80-90 % її мешканців сприйня­ли як вторгнення ворожої армії, що прагне підкорити народ, відняти у нього свободу та природні багатства, примусити жити за чужими законами. На бік Дудаева перейшли ті, хто боровся проти нього до 11 грудня 1994 р. у лавах опозиції. Об'єдналися не тільки чеченці, які складають лише 40 % на­селення Чечні, а й інші національності. Слід зазначити, що міжнародне право визнає законність таких виступів, коли на­род береться за зброю, щоб відстояти свою незалежність, сво­боду, інтереси. Згідно з Конституцією Росії Президент не має права вирішувати питання війни та миру, це право парламен­ту; у даному випадку Президент Росії діяв усупереч рішенням парламенту. Війна має ознаки агресії — у міжнародних доку­ментах обов'язковою ознакою агресії визнається застосуван­ня військової сили, тобто це показник ініціативи. А рішенням Генеральної Асамблеї ООН (29-та сесія, 1974 р.) поняття «аг­ресія» поширюється не тільки на міждержавні, але і на внут­рішньодержавні відносини. За загальним визнанням, війна у Чечні є серйозним порушенням прав та свобод людини. Зви­чайно, ознаки агресивності, незаконності, порушення загальноприйнятих норм і правил ведення війни виявились і з че­ченського боку: масовий терор, диверсії, прояви жорстокості, прикриття мирним населенням тощо. Ця війна — свідоцтво короткозорої політики і непрофесійності політиків, які не здатні усвідомити найважливіші уроки XX ст., зрозуміти, що війна перестала бути ефективним засобом політики і вона не спроможна оптимально розв'язувати політичні проблеми.

Зазвичай різні ресурси влади використовуються її суб'єк­тами комплексно. Але специфічним ресурсом влади є сама людина — демографічні ресурси. Людина — творець матеріа­льних благ (економічні ресурси), одержувач і поширювач знань та інформації (культурно-інформаційні ресурси). Лю­дина не тільки ресурс влади, але і її суб'єкт та об'єкт.

Відповідно до поділу ресурсів, на яких влада ґрунтується, виділяють різні види влади.

Економічна влада — це контроль над економічними ресур­сами, право на різного роду матеріальні цінності.

Соціальна влада — це можливість визначити становище у соціальній структурі статусів, посад, пільг і привілеїв. За до­помогою соціальної політики сучасна держава може впливати на соціальний статус населення, викликаючи тим самим його лояльність та підтримку.

Духовно-інформаційна влада — це влада над людьми, яка здійснюється за допомогою наукових знань та інформації. Знання застосовуються для підготовки урядових рішень і для безпосереднього діяння на свідомість людей з метою забезпе­чення підтримки ними уряду. Таке діяння здійснюється через школу, вузи, а також за допомогою засобів масової інфор­мації. Інформаційна влада може служити різним цілям: по­ширювати об'єктивні відомості про дії уряду, але і впливати на свідомість, обманюючи людей, всупереч їх інтересам, а нерідко і волі.

Примусова влада спирається на силові ресурси та означає контроль над людьми шляхом застосування фізичної сили. її легальне використання у масштабах суспільства є ознакою політичної влади; проте насильство, фізичний примус може використовуватись і неполітичною владою, наприклад, у сто­сунках господаря і рабів, деспота-чоловіка та його дружини тощо.

Залежно від суб'єкта влада поділяється на державну, пар­тійну, профспілкову, армійську, сімейну та ін. За масштабом поширення виділяють мегарівень — міжнародні організації (ООН, НАТО, ЮНЕСКО), макрорівень — центральні органи держави та мікрорівень — влада у первинних організаціях і малих групах. Існує класифікація влади за функціями її орга­нів — законодавча, виконавча, судова.