1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади

Основними формами політичної влади є панування, полі­тичне керівництво й управління. Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стра­тегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організа­цію, регулювання та контроль їх розвитку.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм голо­вного суб'єкта правління. До них належать:

1) монархія — єдиновладне (абсолютне чи обмежене) спад­коємне правління однієї особи — глави держави — монарха;

2) тиранія (деспотія) — одноосібне необмежене самовлад­дя, внаслідок насильницького захоплення влади, яке характе­ризується абсолютним свавіллям правителя та цілковитим безправ'ям народу;

3) аристократія — влада спадкової, родовитої, знатної меншості, привілейованого стану;

4) олігархія (плутократія, тимократія) — влада багатіїв, заможної, неродовитої меншості, яка підпорядковує собі де­ржавний апарат;

5) теократія — політична влада духівництва, глави церкви у державі;

6) охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої, примхи юрби, яка часто піддається впли­вові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;

7) демократія — влада народу на основі закону та гарантії прав і свобод громадян;

8) партократія — влада однієї партії, партійної номенкла­тури (верхівки) в державі;

9) бюрократія — влада чиновників, адміністраторів у де­ржаві; ієрархічно організована система влади державного апарату, наділеного специфічними функціями;

10) технократія — влада науково-технічногї еліти (фахів­ців), керівників підприємств, менеджерів;

11) меритократія — влада найбільш обдарованих, гідних людей, в основу якої покладено принцип індивідуальних за­слуг;

12) автократія — необмежене і безконтрольне самовладдя;

13) анархія — безвладдя держави; самоуправління громад, комун, сімей та інших первинних спільностей людей.

Відомий політолог і економіст Б. Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:

1. Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на ін-дивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є: а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з нею (еліта і контреліта);

б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;

г) наявність періодичних виборів;

д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.

2. Колегіальна влада (співпраця при владі). Характери­зується такими рисами:

а) поділ влади без утворення опозиції;

б) колегіальність у прийнятті рішень;

в) децентралізація влади;

г) високий рівень консенсусу (згоди);

д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).

3. Унітарна (недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада, для якої характерні такі риси: а) концен­трація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом прав­ління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправ­дана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у кри­тичних ситуаціях.

Політична влада втілюється через механізм владних відно­син. Його структура, за польським політологом Єжи Вятром, виглядає так:

1. Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів.

2. Волевиявлення владарюючого здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі.

3. Обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу.

4. Соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забез­печує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію функцій.

Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимо-

ги до неї. З огляду на це, російський політолог Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади.

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу по­винна бути одна.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають висо­кому етичному й політичному цензу (влада без авторитету гір­ша, ніж явне безвладдя).

4. Політична програма владарюючих може передбачити лише заходи, які мають загальний інтерес.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і ре­форми, які реально можна втілити в життя.

6. Державна влада принципово пов'язана з розподільчою справедливістю.

Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабіліза­ції суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.