2.1. Влада та політика

§ 1. Поняття влади

Влада є однією з функціональних засад людського суспіль­ства. Вона існує всюди, де тільки є стійке об'єднання людей: у виробничому колективі, в установі, державі, сім'ї. Власне, термін «влада» багатозначний і широко використовується для визначення різних явищ не тільки в суспільстві, але і в природі.

М. Вебер відзначав, що залежно від обставин виділяють владу батька над дітьми, владу грошового мішка, владу юри­дичну, духовну, економічну тощо. Однак у першу чергу під владою розуміють державну владу. Так, у перекладі з фран­цузької мови влада pouvoir — це не тільки влада, але і цент­ральний уряд; з англійської power — не тільки влада, але і держава, держава з усією її міцністю; з німецької Gewalt — влада, міцність, а також насильство.

У сучасній науковій літературі немає (і не може бути) одно­значного визначення поняття «влада», тому що різні тракту­вання влади пов'язані не тільки з багатомірністю самого сло­ва «влада», але і з різними варіантами його вживання. Так, за різними підходами, влада — це: здатність досягнення поставленої мети, накреслених планів; здатність нав язувати і про­водити в життя певні рішення; засіб самоорганізації людсь­ких стосунків, що ґрунтується на цілеспрямованому розпо­ділі функцій керування та підкорення; особливі відносини між керівниками та керованими тощо.

Будь-яка влада, у тому числі і батьків над дітьми, старших над молодшими, керівників над підлеглими тощо, відбиває певні відносини, в яких воля і дії одних панують над волею і діями інших. Владні відносини об'єктивно притаманні суспільному життю, чи, як відзначали класики, «жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо».

У найзагальнішому вигляді можна пропонувати таке визна­чення влади: це право та можливість одних панувати, розпо­ряджатися і керувати іншими; здатність і можливість одних реалізовувати свою волю щодо інших, здійснювати певний вплив на їх поведінку і діяльність, використовуючи при цьому авторитет, право, насильство та інші засоби. Потрібно усвідом­лювати, що з поняттям «влада» тісно пов'язані такі явища, як «вплив», «сила», «управління», «панування». Що ж є спільно­го і в чому різниця між владою і цими поняттями?

Близькими за природою, але не тотожними є поняття «вла­да» і «вплив». Ядром влади є здатність (можливість) впливу, вплив же вказує на дії, діяння. Наприклад, лікар показує хво­рому рентгенівський знімок його легенів і радить кинути па­лити; або — студент після перегляду нової кінострічки прий­шов у гуртожиток і поділився з колегами своїм добрим вра­женням щодо фільму, після чого студенти також пішли диви­тися цей фільм. Тут ні лікар, ні студент не мають влади, але під їх впливом хворий кинув палити, а студенти пішли в кіно. Влада не просто здатна впливати — вона здійснюється над людьми, їх поведінкою та свідомістю, результати влади обме­жені підпорядкованістю об'єкта суб'єкту.

Нерідко владу пов'язують, іноді й ототожнюють із «си­лою», «насильством». Очевидно, що ці дві категорії об'єднує спільна особлива властивість — здатність до конкретної справи, звершення. Проте влада не обов'язково повинна бути по­в'язана з насильством. Мало того, звернення влади до сили свідчить про нестачу влади. Як уже зазначалося, влада — це здатність суб'єкта впливати на об'єкт, якщо суб'єкт не має та­кої властивості, значить, він не має влади. Водночас суб'єкт може мати владу над об'єктом, але не реалізовувати її. По­тенціал влади — це її можливості і реалізація влади, це дві тісно пов'язані сторони одного явища, і їх неможливо проти­ставити, як неможливо розділити послідовні стадії розвитку будь-якого явища — можливість і дійсність. Об'єкт може сам почати діяти відповідно до волі суб'єкта, передбачаючи його можливі реакції. Проте ядром поняття є саме володіння вла­дою, оскільки лише воно властиве будь-якій формі влади і мо­же існувати без її здійснення.

Тісно взаємопов'язані поняття «влада» і «управління», але і між ними існують важливі відмінності. Управління — це функція будь-якої організованої системи, що забезпечує збе­реження, підтримку діяльності та досягнення цілей даної сис­теми. Головним критерієм ефективності управління є ступінь досягнення за призначенням. Невдачі у здійсненні політики і реалізації цілей суб'єкта управління бувають зумовлені від­сутністю у нього необхідної влади або невмінням її використо­вувати (помилки в управлінні).

Виділення владних і управлінських аспектів дає можли­вість розуміти, в якій сфері лежать причини невдач тих чи інших керівних дій. Воно дає змогу визначити відповідаль­ність конкретних людей за невиконання чого-небудь, якщо вони не були наділені відповідною владою, чи, навпаки, обви­нуватити їх у недбалому ставленні до своїх обов'язків, якщо таку владу мали.

У зв'язку з цим важливим є розмежування таких понять, як «результат влади» і «наслідок». Результат влади — це підпорядкованість об'єкта. Для його досягнення можна ви­користовувати будь-які засоби: погрозу застосування сили, фізичний примус, переконання, маніпуляцію тощо. У будь-якому випадку результат влади виявляється у певних змінах в самому об'єкті, його свідомості та поведінці.

Наслідки здійснення влади стосуються не лише об'єкта; во­ни можуть впливати на інших людей, тварин, предмети нежи­вої природи, тобто «наслідок» є поняття значно ширше і різ­номанітніше, ніж результат досягнення поставлених цілей (проведення важливих соціальних реформ, вихід із економіч­ної кризи, підвищення добробуту населення тощо).

Здатність досягнення бажаних цілей залежить від здатнос­ті діями згідно з наміром спрямовувати зусилля людей, тобто від наявності влади над людьми. Інакше кажучи, влада є не­обхідною умовою управління, його основою і рушійною си­лою. Суб'єкт одночасно повинен бути і суб'єктом влади. Але наявність влади не гарантує досягнення бажаного результату. На практиці нерідко буває так, що суб'єкт досягає підпоряд­кованості об'єкта, але об'єкт або не може зробити те, що від нього вимагають, або наслідки його дій виявляються не тими, на які суб'єкт влади розраховував. Отже, часто підкорення об'єкта не є кінцевою метою дій суб'єкта влади; швидше воно виступає як метод (інструмент, засіб) реалізації будь-яких завдань. Із цього можна зробити важливий висновок: керів­ник може мати «багато» влади і бути добрим суб'єктом влади, тобто завжди здатним примусити своїх підлеглих зробити те, що він бажає, але поганим керівником (наприклад, якщо він не передбачає наслідків здійснення своєї влади, або його вла­да використовується для досягнення безпосереднього резуль­тату (підкорення).

Існує взаємозв'язок, також і різниця поміж такими понят­тями, як «влада» та «панування» (політичне). Політичне па­нування — це один із засобів політичного управління, засно­ваний безпосередньо на безумовній покірності. Це виникає тоді, коли влада інституціалізується, перетворюється на стій­ке утворення, коли в організації встановлюються позиції, які дають можливість приймати рішення, наказувати, дозволяти та забороняти. «Панування, — писав М. Вебер, — це призначений шанс зустріти покірність певному наказу». Політичне панування не може обмежуватися тільки фактом реалізації влади, воно потребує віри та законності.

Панування нерозривно пов'язане з владою, є формою її організації в суспільстві. Політична влада, яка базується на насильстві, може виникнути і до встановлення панування. Проте у цьому випадку вона не здатна довго протриматись і виконувати свої функції у суспільстві. Панування — це політичний порядок, за якого одні керують, а інші підкоря­ються, хоча перші можуть перебувати під демократичним контролем других.

Отже, різні трактування феномена влади не взаємовиня-ток, вони фіксують різні цілком реальні аспекти влади. У су­часній політичній літературі нерідко виділяють три такі аспекти (або вимірювання):

— директивний аспект, згідно з яким влада розуміється як панування, що забезпечує виконання наказу, директиви. Тут влада розуміється як можливість здійснити свою волю шляхом застосування різних наявних засобів, ресурсів. Оче­видно, що це реальна і дуже важлива характеристика влади;

— функціональний аспект, тобто поняття влади як здат­ності та вміння практично реалізовувати функцію суспільно­го управління. Цей аспект влади обумовлений тим, що влада взагалі є виразником певних відносин між тими чи іншими суб'єктами (окремими громадянами чи організаціями);

— комунікативний аспект влади пов'язаний з тим факто­ром, що влада так чи інакше реалізується через відносини, че­рез мову, зрозумілу всім сторонам суспільного співіснування.

Усі ці аспекти цілком реальні, хоча й не рівнозначні. Ди­рективний аспект, тобто влада як засіб примусу до виконання волі наказуючого, як правило, вважається основоположним. Про це свідчать і поширені в політології дефініції влади:

«Влада» означає можливість проводити у даних соціальних відносинах власну волю, навіть всупереч опору, незалежно від того, на чому така можливість ґрунтується» (Макс Вебер).

«Влада — це можливість карати тоді, коли той, кому нака­зують, повинен підкорятися. Кажучи про накази та покір­ність, ми маємо на увазі певний тип діяння на поведінку інших осіб, який відрізняється від того, що звичайно назива­ють «впливом» (Єжи Вятр).

«Влада А над В є здатність А досягти того, щоб В зробив те, що він ніколи б не зробив без впливу А» (Роберт Даль).

Проте директивний аспект, як і функціональний та кому­нікативний, виконує загальну регулюючу роль у відносинах різних, і навіть протилежних тенденцій у суспільному житті, домагаючися реалізації одних тенденцій і блокуючи інші.