2. Джерела (форми) права: поняття і види

Великий історик старовини Тіт Лівій назвав Закони XII таблиці джерелом всього римського права. З тих пір джерелом права називають то, що містить правові норми, то, звідки ми черпаємо правові норми.

Джерело права — це похідний від держави спосіб вираження і закріплення норм права.

Історично відомі і нині існують чотири види джерел права:

1) правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося, санкціоноване державою. В давнину правовий звичай був основним і часто єдиною формою права. Він історично і фактично передував закону. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (неписані звичаї ділового обороту), в міжнародному праві (дипломатичні звичаї);

2) юридичний (судовий або адміністративний) прецедент —

рішення у конкретній справі, якій додана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ. Юридичний прецедент поширений в системі загального права Австралії,

Великобританії, Канади і США, використовується міжнародною юстицією. Проте його елементи мають місце і в українській правовій системі в діяльності Конституційного і Вищого Господарського суден України, керівні роз'яснення яких кладуться в основу рішень конкретних юридичних суперечок всіма нижчестоячими судовими органами;

3) нормативно-правовий акт — письмовий документ, прийнятий в установленому порядку компетентним органом держави і що містить правові норми узагальненого характеру.

Загальний характер розпоряджень відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. Нормативно-правові акти є основною і найбільш довершеною формою сучасного права. У системі права України і більшості інших країн нормативно- правовий акт є основним джерелом права;

4) нормативний договір — це угода між двома і більш суб'єктами права, що містить обов'язкові для них розпорядження.

Нормативні договори набувають все більш широкого поширення в конституційному, трудовому, цивільному, міжнародному і інших галузях права. Вони бувають внутрідержавними і міжнародними, засновницькими і звичайними, типовими і поточними.

Нормативний договір не є персоніфікованим актом, його зміст складають правила поведінки загального характеру. Найбільш поширеним прикладом нормативного договору є колективний договір в трудовому праві.

У різних правових системах співвідношення і взаємодія між джерелами права має свої особливості. Наприклад, в Україні практично не використовуються юридичний прецедент і правовий звичай. Навпаки, у ряді держав Африки і Латинської Америки

правові звичаї зберігають своє значення і є основою правової системи. У Великобританії ж основною правовою формою є юридичний прецедент. Остан.10.10.13

3. Норма права, її структура

Норми права належить до соціальних норм. Відмінність їх від всіх інших соціальних норм характеризують наступні ознаки:

1) загальнообов'язковість. Норми права розповсюджуються на всіх людей, незалежно від того, чи знайомі вони з цими нормами чи ні. Норми права обов'язкові для виконання, незалежно від визнання або невизнанні їх людьми;

2) формальна визначеність. Норми права чітко сформульовані і зафіксовані в офіційному джерелі права (нормативно-правовому акті, міжнародно-правовому договорі і т.д.). Норма права недвозначно визначає лінію можливої або належної поведінки свого адресата.

3) зв'язок з державою. Норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом ухвалення закону, видання підзаконного акту), або санкціонуються (признаються) державою (наприклад, шляхом ратифікації міжнародного договору). Крім того, виконання норм права забезпечується силою державного примушення. Наприклад, (порушення Кримінального кодексу України) здійснення крадіжки вабить несприятливі для порушника наслідки у вигляді вживаного державою покарання;

4) системність. Норма права сама по собі представляє мікросистему (структуру) що складається з трьох елементів:

гіпотези, диспозиції і санкції. Крім того, кожна норма нерозривно пов'язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного або міжнародного права.

Резюмуючи вищесказане, можна дати наступне визначення поняття «правова норма».

Норма права — ця загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою і забезпечене його примусовою силою правило поведінки.

Будучи первинним елементом системи права, норма права сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню організацію. У цій мікросистемі кожний з елементів має своє призначення.

Норму права складають наступні взаємозв'язані структурні частини (елементи):

гіпотеза — частина норми права, яка указує на умови (життєві обставини), при яких дана норма права вступає в дію;

диспозиція — частина норми права, яка містить саме правило поведінки;

санкція — частина норми права, яка передбачає негативні наслідки у разі її порушення.

Таким чином, всі елементи норми права логічно витікають один з одного, утворюючи цілісну впорядковану систему. Її можна представити у вигляді словосполучення «якщо — то — інакше».

Якщо (гіпотеза) існують певні обставини, то (диспозиція) слід прийняти наказану лінію поведінки, інакше наступлять (санкція) вказані несприятливі наслідки.