2. Шлюб, умови його укладання

Шлюб — це сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований в

державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави

мешкання жінки і чоловіка однією сім'єю не створює шлюбу і не

породжує подружніх правовідносин. Релігійний обряд укладення

шлюбу не заборонений, але він не має юридичної сили.

Умови укладення шлюбу:

1) взаємна згода осіб, що укладають шлюб;

2) досягнення шлюбного віку. Він складає 18 років для

чоловіків, 17 років — для жінок. За заявою особи, що досягла 14

років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо

буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Навіть за наявності вказаних умов, шлюб не може бути

укладений, якщо є до того юридичні перешкоди:

1) перебування в іншому, нерозірваному шлюбі. Законодавство

України виходить з принципу одношлюбності, тобто чоловік і жінка

можуть перебувати тільки в одному шлюбі;

2) споріднені відносини. Не допускається шлюб між прямими

родичами (наприклад, між дідом і внучкою), між повнорідними і

неповнорідними (що мають загальну матір або загального батька)

братом і сестрою, двоюрідними братом і сестрою, рідними тіткою,

дядьком і племінником, племінницею. За рішенням суду може бути

надано право на шлюб між рідною дитиною усиновителя і

усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, ним усиновленими.

Не можуть перебувати в шлюбі усиновитель і усиновлена ним

дитина, за винятком випадку відміни усиновлення;

3) недієздатність одного із укладаючих шлюб, встановлена в

судовому порядку.

3. Особисті немайнові права і обов’язки подружжя

Шлюб породжує для подружжя рівні особисті немайнові права

і обов'язки.

Подружжя має право на:

1) материнство і батьківство. Небажання або нездатність мати

дитини може бути причиною для розірвання шлюбу;

2) пошана своєї індивідуальності, звичок і симпатій;

3) фізичний і духовний розвиток, отримання освіти, прояв

своїх здібностей, на створення умов для праці і відпочинку;

4) зміна прізвища після реєстрації шлюбу. В цьому випадку

орган РАГС видає нове Свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

5) розподіл між собою обов'язків в сім'ї і сумісне рішення

питань життя сім'ї на основі рівності;

6) вільний вибір місця проживання;

7) припинення шлюбних відносин.

Подружжя зобов'язане:

1) спільно піклуватися про побудову сімейних відносин на

відчуттях взаємної любові, пошани, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення сім'ї;

3) вагітній дружині повинні бути створені умови для

збереження її здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-

матері — умови для поєднання материнства із здійсненням нею

інших прав і обов'язків.

4. Право власності подружжя

Майно подружжя є матеріальною базою існування сім'ї.

Сімейний кодекс України встановлює два режими власності

подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка;

загальна сумісна власність подружжя.

Особиста приватна власність чоловіка, дружини

розповсюджується на:

1) майно, що належало йому, їй до шлюбу;

2) майно, одержане в період шлюбу в дар або в спадок;

3) майно, придбане за особисті його, її кошти;

4) речі індивідуального користування, навіть якщо придбані за

рахунок загальних коштів подружжя;

5) премії і нагороди, одержані за особисті заслуги;

6) кошти, одержані у відшкодування матеріального або

морального збитку;

7) страхові кошти;

8) плоди і доходи (дивіденди) від речей, що знаходяться в

особистій приватній власності.

Право особистої приватної власності повинне здійснюватися

подружжям з урахуванням інтересів сім'ї, в першу чергу дітей.

Майно, зокрема — грошові кошти — нажите подружжям під

час шлюбу, належить їм на праві загальної сумісної власності.

Таким майном подружжя володіє, користується і розпоряджається

на рівних правах. Розірвання шлюбу не припиняє права загальної

сумісної власності. І навпаки, незалежно від розірвання шлюбу

подружжя має право на розділ загальної сумісної власності. Долі

подружжя в загальній власності є рівними, якщо інше не

встановлене договором між ними.