4. Поняття правоохоронної діяльності України

Правоохоронні органи — це державні і недержавні органи, головним завданням і функцією яких є охорона правопорядку, захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави.

До державних правоохоронних органів відносяться:

1) прокуратура;

2) органи і установи юстиції (Міністерство юстиції, Вища

рада юстиції, нотаріат, відділи реєстрації актів цивільного стану);

3) органи внутрішніх справ, зокрема — міліція;

4) Служба безпеки України;

5) органи державної податкової служби;

6) Державна виконавча служба;

7) митні органи.

До недержавних правоохоронних органів відносять адвокатуру,

приватний нотаріат, приватні охоронні організації.

Таким чином, в Україні правоохоронні органи складають

декілька самостійних, але у той же час взаємодіючих підсистем.

Законом на правоохоронні органи України покладені наступні

функції:

1) охорона державної безпеки, громадського порядку, майна

фізичних і юридичних осіб;

2) контроль за станом дотримання нормативних актів в

окремих сферах суспільного життя;

3) виявлення фактів скоєння злочинів і адміністративних

правопорушень, інформування про це державних органів,

уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнання і

попереднє слідство, а також виносити ухвали про застосування

заходів адміністративного стягнення;

4) припинення злочинів і адміністративних правопорушень,

затримання за наявності підстав осіб, які їх зробили;

5) розгляд матеріалів про адміністративні правопорушення,

винесення ухвал про застосування до осіб, винних в їх здійсненні,

адміністративних стягнень і виконання рішень про накладення

адміністративних стягнень.

Нормальне функціонування державного механізму і

забезпечення прав і свобод людини і громадянина неможливі без

інститутів контрольної влади. Історично склалося так, що

контролюючу роль в Україні грали органи прокуратури. Правовий

статус прокуратури України визначається Конституцією України,

Законом України «Про прокуратуру» (5 листопада 1991 р.), з

змінами, внесеними Законом України від 12 липня 2001 р.

Прокуратура України — це єдина система державних органів,

які здійснюють прокурорський нагляд за дотриманням і правильним

застосуванням законів.

Відповідно до Конституції України на прокуратуру України

покладені наступні повноваження:

1) підтримка державного звинувачення в суді. Завдання

прокурора — в звинувачувальній мові обґрунтувати застосування

до підсудного кримінального закону;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді

у випадках, визначених законом. Підставою представництва в суді

інтересів громадянина є його нездатність з поважних причин

самостійно захистити свої порушені або оспарювані права, а

держави — наявність порушень або загрози порушень державних

інтересів;

3) нагляд за дотриманням законів органами, що здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (до

ним відносяться: міліція, податкова міліція, органи безпеки

України, митні органи, органи державного пожежника нагляду,

органи прикордонної охорони і деякі інші);

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових

рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших

заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої

свободи громадян. Прокуратура зобов'язана здійснювати нагляд за

дотриманням законів в слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового

змісту, установах по виконанню кримінальних покарань,

психіатричних лікарнях із строгим і посиленим спостереженням.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України,

який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом

України з відома Верховної Ради України. Верховна Рада України

може виразити недовір'я Генеральному прокурору України, що

тягне його відставку з посади. Термін повноважень Генерального

прокурора України — 5 років.

Прокуратура України складає єдину систему, в яку входять:

- Генеральна прокуратура України;

- прокуратура Автономної Республіки Крим;

- прокуратури областей, міст Києва і Севастополя (на правах

обласних);

- міські, районні і міжрайонні прокуратури;

- спеціальні прокуратури (військові, екологічні, транспортні).

Подібно до органів виконавчої влади, органи прокуратури

побудовані за ієрархічним принципом. Всі нижчестоячі прокурори

підкоряються вищестоящим і всі прокурори — Генеральному

прокурору.

Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори

кординують діяльність по боротьбі із злочинністю всіх

правоохоронних органів.

Міліція України — це державний озброєний орган виконавчої

влади, покликаний захищати життя, права і свободи громадян,

власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави

від протиправних посягань.

Правовий статус міліції України визначається Законом

України «Про міліцію» (20 грудня 1990 р.).

Основні завдання міліції:

1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав,

свобод і законних інтересів;

2) припинення і профілактика правопорушень;

3) охорона і забезпечення громадського порядку;

4) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, їх що зробили;

5) забезпечення безпеки дорожнього руху;

6) захист власності від злочинних посягань;

7) накладення адміністративних стягнень.

Закон України «Про міліцію» передбачав покладання на

міліцію виконання окремих кримінальних покарань (виправні

роботи без позбавлення волі). В даний час ця функція передана

підрозділам Міністерства юстиції.

Таким чином, завдання міліції достатньо різноманітні. Для їх

виконань в структурі міліції створені наступні структурні

підрозділи:

1) кримінальна міліція. Головне її завдання — виявлення і

розкриття злочинів;

2) міліція суспільної безпеки. Завдання даного підрозділу —

припинення і профілактика правопорушень, правоохорона

суспільства;

3) транспортна міліція має функції, аналогічні кримінальній

міліції;

4) державна автомобільна інспекція покликана забезпечити

безпеку дорожнього руху;

5) міліція охорони здійснює функцію охорони власності від

злочинних посягань;

6) спеціальна міліція зайнята охороною спеціальних об'єктів.

Ухвалою Кабінету Міністрів від 8 липня 1995 р. створена

також кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

Як і інші органи виконавчої влади, міліція має строго

ієрархічну структуру. Загальне керівництво міліцією здійснює

Міністр внутрішніх справ України. У Автономній Республіці Крим,

областях, містах Києві і Севастополі і деяких крупних містах

функціонують управління внутрішніх справ. У районах (містах)

створені підлеглі управлінням відділи внутрішніх справ.

Для виконання покладених на міліцію завдань працівники

міліції мають право:

1) вимагати припинення правопорушень;

2) перевіряти документи у підозрілих осіб;

3) затримувати підозрюваних в здійсненні злочинів, таких, що

підозрюються, таких, що ховаються від дізнання, засуджених,

таких, що ховаються від виконання покарання і ряд інших категорій

осіб;

4) складати протоколи про правопорушення;

5) проводити дізнання і розслідування злочинів;

6) здійснювати оперативно-розшукову діяльність;

7) перевіряти технічний стан автотранспортних засобів;

8) застосовувати заходи фізичної дії, спеціальні засоби і

вогнепальну зброю. Застосування даних заходів строго визначене і

обмежене законом.

Міліція України формується на контрактній основі. На службу

в міліцію приймаються громадяни України, по своїх моральних,

ділових якостях, рівню освіти і фізичної підготовки здатні

виконувати обов'язки, покладені законом на працівників міліції.