2. Джерела міжнародного приватного права

Існує декілька видів джерел міжнародного приватного права:

- всі системи світу визнають за джерело міжнародного

приватного права внутрішнє законодавство країн, також звичай як

внутрішньо-державний, так і міжнародний;

- багато країн визнають джерелом міжнародний договір,

судову та арбітражну практику, а також відносять доктрину

міжнародного приватного права.

Українська доктрина джерелом першорядного значення вважає

внутрішнє законодавство країни. Друге місце посідає міжнародний

договір, оскільки через процедуру імплементації він може бути

тісно пов'язаний з внутрішнім правом, стати його складовою

частиною.

Форми і джерела міжнародного приватного права мають

певні особливості, породжені наявністю міжнародних договорів і

звичаїв:

- подвійність форм правового регулювання – існування

внутрішньодержавного і міжнародного рівнів регулювання одних і

тих самих відносин;

- у деяких випадках формою міжнародного приватного права

може виступати не тільки національне законодавство України

(внутрішньо-державне і міжнародне), а й внутрішнє право інших

країн.

Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжнародні

договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною

Радою України, є частиною національного законодавства.

Норми міжнародного приватного права знаходяться в:

- Цивільному кодексі України (Книга 8), де вирішено:

проблему правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб (право- і

дієздатність); питання угод, їх форми; питання деліктних

зобов’язань, строку дії і форми довіреності. Також цим розділом

встановлені норми про позовну давність; норми, які частково

вирішують колізії права власності; норми, що регулюють спадкові

правовідносини.

- Сімейному кодексі України. Розглянуті питання про:

укладення і розірвання шлюбів з іноземцями; сімейну право- і

дієздатність; встановлення батьківства (батьківство встановлюється,

якщо чоловік спільно проживає і веде спільне господарство з

родиною, бере участь у вихованні дитини, бере участь у її

матеріальному забезпеченні, існують незаперечні докази. що

чоловік визнав своє батьківство); питання усиновлення дітей

іноземцями, встановлення опіки чи піклування.

- Кодексі торгового мореплавства України.

- Повітряному кодексі України.

- Законі «Про правовий статус іноземців».

Звичаї – це правила, які склалися здавна, систематично

застосовуються, але не набули форми закону, незаконного акта чи

міжнародного договору.

Правовим називають звичай, застосування якого

санкціоноване нормами права. За порушення звичаєвих правил

поведінки може наста-вати юридична відповідальність.

Види звичаїв:

- міжнародні (головним чином міжнародні торгові звичаї);

- внутрішньодержавні.

Під судовою та арбітражною практикою розуміють різновид

юридичної практики, що полягає у правозастосовній,

інтерпретаційній і правотворчій діяльності судів та арбітражів і

втілюється в певних видах юридичних актів. Непевне чи неповне

закріплення колізійних норм у законодавстві і міжнародних

договорах спонукає суддів звертатися до судової чи арбітражної

практики, звичаєвого права або доктрини.

Особлива увага вивченню і використанню судової та

арбітражної практики у правозастосовній діяльності приділяється у

країнах з англосаксонською системою права. Основним джерелом

права там є судовий прецедент.