10. Матеріальна відповідальність працівників

Матеріальна відповідальність працівників — це вид юридичної

відповідальності, що полягає в обов'язку працівника відшкодувати

збиток, заподіяний підприємству, установі, організації в

результаті винного невиконання трудових обов'язків.

Застосування матеріальної відповідальності можливо тільки за

наявності сукупності таких умов (складу дисциплінарної провини):

1) наявність майнового збитку. Під збитком розуміється

тільки реальне зменшення майна підприємства, установи,

організації або зниження його цінності. Працівник не несе

відповідальності за упущену вигоду (недоотримання очікуваного

доходу);

2) протиправна поведінка працівника;

3) причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і

заподіяним збитком;

4) провина працівника у формі наміру або необережності.

Відповідальність виключається, якщо збиток виник в результаті

чинників, не залежних від працівника.

Існує два види матеріальної відповідальності працівників:

1) обмежена матеріальна відповідальність.

Об'єм відповідальності в даному випадку рівний дійсному

збитку, але не більше середньомісячного заробітку працівника.

Наприклад, по недбалості секретаря-референта вийшов з ладу

комп'ютер. Вартість ремонту склала 150 гривень. Якщо заробіток

секретаря вищий за цю суму, то збиток буде стягнутий повністю,

якщо нижче, то збиток стягається частково;

2) повна матеріальна відповідальність. В цьому випадку

працівник відшкодовує роботодавцю всього завданого ним збитку

незалежно від розміру одержуваної ним заробітної платні.

Повна матеріальна відповідальність застосовується лише у

випадках, прямо вказаних законом, коли:

—між працівником і роботодавцем складений письмовий

договір про повну матеріальну відповідальність працівника за

незабезпечення збереження переданого йому майна;

—майно було одержано працівником під звіт по разовому

документу (наприклад, витрати на службове відрядження);

—збиток скоєний злочинним (кримінально-караним) діянням

працівника;

—збиток скоєний працівником, що знаходився в нетверезому

стані;

—збиток скоєний недостачею, умисним знищенням або

псуванням майна, виданого працівнику;

— згідно із законом на працівника покладена повна

матеріальна відповідальність за збиток при виконанні

трудових обов'язків;

—збиток скоєний не при виконанні трудових обов'язків;

—посадовець винен в незаконному звільненні або переведенні

працівника на іншу роботу.

Існує два варіанти застосування матеріальної

відповідальності: по розпорядженню власника підприємства,

установи, організації і в судовому порядку.

11. Індивідуальні трудові суперечки

Індивідуальна трудова суперечка — це розбіжності між

працівником і роботодавцем з питань застосування норм

трудового законодавства, про які заявлено в орган, компетентний

розглядати трудові суперечки.

Порядок розгляду індивідуальних трудових суперечок

врегульований розділом XV Кодексу законів про працю України і

цивільно-процесуальним кодексом України.

Індивідуальні трудові суперечки розглядаються комісіями по

трудових суперечках і місцевими судами. Комісія по трудових

суперечках (КТС) обирається трудовим колективом на

підприємствах з чисельністю працюючих не менше 15 чоловік.

Працівник може звернутися до КТС в тримісячний термін з

дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення

своїх прав. Заява працівника реєструється КТС і підлягає розгляду в

десятиденний термін. Трудова суперечка розглядається у

присутності працівника, представника профспілкового органу або

адвоката (за бажанням працівника) і роботодавця або його

представника. Рішення КТС ухвалюється більшістю голосів її

членів, присутніх на засіданні. Копії рішення вручаються

працівнику і роботодавцю. Рішення КТС може бути оскаржено

сторонами в суді.

Працівник має право звернутися до суду, минувши КТС в

наступних випадках:

1) якщо КТС не вибрана на підприємстві, в установі,

організації, де він працює;

2) з питання про відновлення на роботі;

3) з питання про зміну дати і формулювання причини

звільнення;

4) з питання про оплату за час вимушеного прогулу.

Працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення

трудової суперечки протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався

або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах

про звільнення — в місячний термін з дня вручення копії наказу про

звільнення або з дня видачі трудової книжки, а з питань виплати

заробітної платні — безстроково.

Рішення суду по розгляду трудової суперечки підлягає

негайному виконанню.